WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Націоналістичний рух і проблема інтерпретації історичного минулого. Націоналізм проти фашизму - Реферат

Націоналістичний рух і проблема інтерпретації історичного минулого. Націоналізм проти фашизму - Реферат

Напередодні війни український національно-державницький фактор на теренах Європи був настільки вагомим, що його не могли зігнорувати найвпливовіші політичні сили провідних країн, авторитетні політики. Він став особливо актуальним після подій, пов'язаних із Карпатською Україною (1939), коли перед усім світом було задекларовано волю української нації мати свою державу, без огляду на розрахунки зовнішніх сил. Тріумф і трагедія Срібної Землі також засвідчили впливовість ідеології українського націоналізму, адже очевидним став факт, що саме в особі ОУН, національно-державницький фактор став реальною і впливовою ідейно-політичною силою.

Від 1929 року, а точніше від часу постання ОУН, до фактичного завершення бойових дій на землях України, національно-визвольні сподівання українців пов'язувалися саме з цією організацією, хоч ототожнювати національно-визвольний рух лише з ОУН не слід.

Вагомим виявом державницьких устремлінь під час війни став Акт 30 червня 1941 року, коли з ініціативи ОУН-Р у Львові було проголошене Українське Державне Правління. У радянській історіографії цей факт однозначно висвітлювався як антинародний і колаборантський. Однак, полишаючи на боці всі ідеологічні моменти, можемо ствердити, що ця подія вийшла далеко за рамки інтересів як німецької політики, так і більшовицьких планів. Акт 30 червня з усією силою актуалізував політичну тактику орієнтації на власні сили, унезалежнення національно-визвольного руху від сторонніх сил.

Наступним вагомим державницьким кроком нескореної нації стала низка подій і політичних заходів, пов'язаних із функціонуванням Української Національної Ради,– державного інституту, який за умов німецької і більшовицької окупації став виразником інтересів української нації. УНРада була вислідом державницьких змагань ОУН під проводом А. Мельника. У політичному сенсі діяльність УНРади, особливо її київського періоду, мала неабияке значення: по-перше, від часу окупації України більшовиками, вогонь національних змагань запалав не тільки в Галичині, а й у стольному Києві; по-друге, було розвіяно міф про нібито цілковиту підпорядкованість східних українців їх московським поневолювачам і їхню неготовність сприйняти радикальні націоналістичні кличі.

Ліквідація у Львові Державного Правління (1941), масові арешти і розстріли українських патріотів і фактичне розв'язання УНРади у 1942 році остаточно ствердили необхідність збройного спротиву німецькій навалі, дали могутній імпульс для активізації УПА.

Державницькі устремління українців під час другої світової війни, безперечно, враховували реальну розстановку політичних і військових сил, але у своїх діях усе ж були самостійними. Український фактор проявив себе не лише у суспільно-політичному аспекті, але й як військова потуга, спроможна ефективно боронити свій народ. Про це свідчить той факт, що у лавах різних збройних формацій, які діяли під час війни, були сотні тисяч українців, а самі формування не підпорядковувалися чужим силам. А тому безпідставними є спроби узалежнити український фактор від німецької політики. Конкретні факти засвідчують протилежне. Фашисти ніколи не толерували будь-які українські державницькі інституції, чи то у формі Державного Правління, УНРади чи УГВР, які творилися всупереч волі окупанта і при першій активізації – ліквідувалися. Від початку війни до німецького концтабору "Заксенгавзен" було спроваджено лідерів націоналістичного руху А. Мельника і С. Бандеру, низку інших активістів ОУН і ОУН-Р. Гестапо свідомо пішло на ліквідацію О. Ольжича, оскільки добре було поінформоване про його організаторські можливості та його працю з метою консолідації усіх державницьких сил.

Окремого дослідження вимагають факти, пов'язані з діяльністю Української Повстанської Армії. Але є спільний знаменник, під який можемо підвести думки і твердження різних сторін про цей феномен. УПА – це понадпартійне утворення. Слава УПА належить не партії чи "відламові", а всьому українському народові, за свободу якого боролася УПА.

Міф про колаборацію націоналістичного руху під час другої світової війни є живучим. Його посилено експлуатують ті сили, які зацікавленні в дискредитації ідеології українського націоналізму. Саме з цією метою формуються різноманітні ідеологічні штампи, які, ототожнюючи поняття "націоналізм" і "фашизм", тим самим закріплюють у свідомості широкого загалу стереотипи про нібито спільні історичні та соціальні корені націоналізму й фашизму. Варто також зауважити, що така підла пропагандиська робота з особливою настирливістю провадилася в минулому у сфері культури, літератури й мистецтва. Не з одним талановитим українським письменником, музикантом чи малярем система розправлялася з допомогою відомого жупела "націоналіст-фашист". Цього було досить, щоб згноїти людину в Сибіру, а на його творчість накласти табу.

Фашизм – це породження двадцятого століття. Виплекана на аморальній, грубій силі, ненависті до людей іншої раси, ця людиноненависницька ідеологія одночасно була народжена сліпим прогресом і жадобою до панування над іншими націями і народами.

Націоналізм, зокрема націоналізм український, бере свої витоки з прадавнього минулого, він фокусує і кристалізує у собі все краще, всю ієрархію людських чеснот, що були набуті народом у часі його історичного буття. Самодостатність українського націоналізму полягає у його визвольній та державницькій функціях. Ідеалом українського націоналізму була і є Українська Самостійна Соборна Держава. Отже, відразу виключалась можливість якогось експортування націоналізму за межі Української Держави. Натомість фашизм прагнув панувати в цілому світі, силою тримати в покорі решту націй, "не здатних" конкурувати з "вищою расою". Саме в цій площині фашизм має багато спільного з російським імперіалізмом, з його теоріями про "собіратєльность", "покровітєльство" та винятковість російського народу.

Усяка ідеологія має своє структурне оформлення у вигляді політичних платформ, гасел, організаційних клітин. Організований український націоналізм виник уже на самому початку 20 століття. Микола Міхновський виголосив основні постулати українського націоналізму у 1900 році, ним же була заснована Українська Національна Партія, у програмі якої були сьогодні вже традиційні вимоги українських націоналістів. Як відомо, організований фашизм у Європі зародився значно пізніше, а тому і тут якісь аналогії безпідставні.

Відомий ідеологічний прийом: коли хочеш замаскувати свій гріх, то найпростіше – це звинуватити в ньому свого опонента. У нашому випадку, звинувачуючи український націоналізм у про фашистських симпатіях, різноманітні ідеологічні служби в такий спосіб самі маскують співпрацю радянського режиму з фашистською Німеччиною. Апогеєм цієї співпраці став відомий пакт Ріббентропа-Молотова, жахливі наслідки якого відчуває на собі Європа й сьогодні.

Loading...

 
 

Цікаве