WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Дмитро Донцов і український націоналізм - Реферат

Дмитро Донцов і український націоналізм - Реферат

Ще одна деталь. Критики Донцова часто наголошують, що його ідеї зазнали краху, позаяк рушійною силою світового прогресу є демократична ідеологія, яку поборював Донцов. Донцов мріяв бачити Україну незалежною державою і всякий поступ розглядав крізь призму лише цієї мети. Тут доречно нагадати слова Дмитра Андрієвського, ідеолога ОУН, учасника першого Конгресу Українських Націоналістів: "Національна ідея з постулатом державности для кожного українця мусить бути безоглядним імперативом" (Політика націоналізму.– Розбудова нації, 1930.– Ч. 7–8). Згодом цілком логічний висновок зробив згадуваний уже Юрій Пундик: "Націоналізм є рушійною силою духово-культурного розвитку і політичного життя". Пундик проблему бачить "не як цю силу приборкати й зліквідувати, а радше, як її спрямувати й використати для розгорнення всієї її енергії для дальшого людського прогресу" (Український націоналізм.– Париж, 1966). Отже, для патріота не демократична ідея чи ідеологія є рушійною силою, а національна ідея– НАЦІОНАЛІЗМ.

Кажуть, Донцов плекав свої ідеї, беручи до уваги думки "чужих" західноевропейських дослідників-мислителів, а тому-то його ідеї не можуть прижитися на рідному ґрунті". Таке твердження є вірним наполовину. Донцов і справді посилався на такі імена, як Ніцше, Ферер, Уорд, Морас, Спенсер, Шопенгауер, Бокль, Шпенглер, Стендаль та ін. І це говорить про його блискучу ерудицію, начитаність, справді европейський рівень освіченості. Нагадаємо, починаючи від середини 20-х років нашого сторіччя, у період так званої літературної дискусії, кращі сини України М. Хвильовий іМ. Зеров послідовно доводили змосковщеному обивателю необхідність орієнтації на "психологічну Европу" (М. Хвильовий), бо українська нація – це европейська нація. Наша культура, література, мистецтво, економіка силою геополітичних, світоглядних, національних пріоритетів мають розвиватися в єдиному европейському річищі. Відомий ідеолог українського націоналізму Ю. Бойко з цього приводу писав: "українські націоналісти не зв'язують себе приналежністю до певної системи філософських поглядів, вони переконані, що визволений український народ у власній державі силами найкращих своїх інтелектів створить власну національну філософію. Але українські націоналісти стоять на загальних засадах новітньої ЕВРОПЕЙСЬКОЇ ідеалістичної філософії". (Бойко Ю. Шлях нації, Париж – Київ– Львів, 1992). Донцов мислив европейськими масштабами, він значно підніс рівень нашої філософської думки, зіставив її з вершинними здобутками Заходу. Але суцільного захоплення Заходом у нього ніколи не було. Навпаки, домінантою завжди був традиціоналізм. Донцов закликав черпати ідеї, снагу, ідеали виключно зі свого національного минулого: "Нація – це щось більше, як ті, що хочуть сьогодні робити її історію. Се велика спільнота тих , що живуть, і тих, що жили. Ці останні – далеко численніші від перших і – не все від них дурніші. Вони не щезли навіки з нашого життя Сходячи з історичної арени, вони заповіли дітям і внукам свої погляди, ідеї, цілі, які здійснюють звичайно не одною генерацією. Борючися і вмираючи за національний ідеал, як вони його розуміли, вони, сі мерці, лишили нащадкам велику кількість мрій, поривів, величезну силу колись активної молодої генерації, що може помацки, але вперто просувала до осягнення національної мети, цілу симфонію ідей, в яких вразливе вухо знайде свій сенс: ряд відірваних натяків, з яких думаючий політик випровадить ідеал нації, як математик із незрозумілих неукові знаків – ясне для всіх рішення задачі". (Донцов Д. До старих богів.– Націоналіст, 1992.– Ч. 2).

Ще раз про послідовність. Мало хто з наших мислителів так послідовно й аргументовано обстоював необхідність антимосковського наставлення, тим самим виробляючи у суспільстві стійкий імунітет супроти Росії. За браком місця назвемо лише декілька його праць на згадану тематику: "Модерне москвофільство" (1913), "Міжнародне положення України і Росії" (1918), "Росія чи Европа" (1936) та багато інших.

Необхідно також відзначити, що не завжди мають рацію і деякі аполагети Донцова, коли називають його "основоположником" чи "батьком" українського націоналізму. Першим, хто означив головні аспекти модерного українського націоналізму, був М. Міхновський, який на початку століття виклав сьогодні вже традиційні кличі. Над світоглядними та ідеологічними засадами українського націоналізму у свій час працювали такі талановиті мислителі, як Ю. Липа, В. Липинський, М. Сціборський, В. Мартинець, Є. Онацький, Л. Ребет, С. Ленкавський, О. Ольжич, Ю. Пундик, М. Сосновський та ін. А тому зводити український націоналізм виключно до Донцова було б невірно. Правда і те, що Донцов ніколи не був членом ОУН і що писання Донцова інколи критикувалися провідними діячами ОУН. Це також легко пояснити. У своїй цілості націоналістичний рух (найвпливовішим репрезентантом якого завжди була ОУН) є триаспектний, тобто діє і розвивається у трьох площинах: світоглядній, програмовій та чинній. Донцов, силою обставин, репрезентував лише одну складову – світоглядну. Тому не завжди його писання годилися як програма дій і не могли бути політичним рецептом на всі випадки боротьби. Донцов виховував патріотів, ОУН – вела їх на боротьбу. Має рацію Дмитро Андрієвський (чию цитату наводить Ю. Пундик у своїй праці "Український націоналізм"), коли говорить про те, що для малопідготовленого і безкритичного читача ідеї Донцова можуть бути такими ж небезпечними, як бритва в руках дитини. Але націоналізм – це не забавка для дітей. Націоналізм ставить високі вимоги до кожного, хто сповідає його ідеологію, а особливо, коли йдеться про царину духа.

Викладене нами бачення ролі та місця Донцова в ідейній спадщині нації, звісно, не може бути вичерпним. Зокрема, ми не торкалися питання актуальності його писань. Окремої розмови заслуговує тема: Донцов – літератор, критик, журналіст. Осмислення постаті Донцова ще попереду. Та довіримося Євгенові Маланюкові, українському поетові, патріотові, який особисто знав Донцова і який писав: "І, всупереч злосливо висмикуваним тепер цитатам з ранніх статей Донцова, одне можна ствердити: дух, яким наповнений дорібок Донцова, залишається незмінним, без огляду на ті організаційно-ідеологічні (переважно термінологічні) костюми й маски, які накидала доба". І далі: "... Часом аж страшно стає на саму думку: а що, як би отого "чорнявого студента" з Таврії забракло на початку 20-х років двадцятого століття..?" А таки не забракло.

Loading...

 
 

Цікаве