WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Дмитро Донцов і український націоналізм - Реферат

Дмитро Донцов і український націоналізм - Реферат

Реферат на тему:

Дмитро Донцов і український націоналізм

Рівень інтелектуальної потуги не завжди прямопропорційний її впливові на суспільну свідомість. І все ж часто-густо як з огляду на історичну ретроспективу, так і на сьогодення суспільна свідомість може перебувати під впливом тої чи іншої постаті, особистості, лідера тощо. Ми звикли, що початок і середина 19-го сторіччя – це епоха Тараса Шевченка. Кінець 19-го початок 20-го – це період, позначений печаттю духа Івана Франка, і т. д. Так от, коли мова заходить про 30–40 рр. нашого сторіччя, то дуже часто надибуємо формулювання – доба Дмитра Донцова.

Постать Д. Донцова була і залишається чи не найбільш контроверсійною. Виявилося, що донедавнє ігнорування, замовчування та шельмування Донцова ще не є перепусткою для визнання його сьогодні. І хоч, без сумніву, нинішня ситуація з оприлюдненням праць Донцова, їхньою інтерпретацією, осмисленням виглядає значно краще, ніж декілька років тому, однак пристрасті навколо цієї постаті не вщухають. Гортаючи сторінки українських часописів, публіцистичних видань, знаходимо щодо постаті Донцова абсолютно протилежні твердження. "Дмитро Донцов – лицар волі і думки, духа і чину, це колосальна особистість: живий приклад, живий докір, живий пострах. Він манить багатьох, але багатьох відлякує",– так характерезує Донцова В. Іванишин (Нація. Державність. Націоналізм.– Дрогобич: Відродження, 1992.) А ось абсолютно протилежне судження, і, що цікаво, взяте воно не з якогось компартійного архіву, а буцімто з національного часопису: "Іншим зовсім джерелом неофашизму є "донцовщина" – еміграційна спадщина ідеолога так званого "інтегрального" націоналізму Дмитра Донцова. Його твори заповнюють духовний вакуум комсомольських душ і не погано прищеплюються до корінців, належачи до спорідненої тоталітарної ідеології" (Плющ Л. Чи має перспективи український фашизм? Сучасність, 1993.– Ч. 3). Схоже на те, що цитат, подібних до останньої, стає все більше. На Донцова чіпляють гріхи, як на ялинку іграшки. Ним лякають, від нього застерігають і відхрещуються, з труднощами з'являються його твори в незалежній Україні.

До речі, критикували Донцова завжди: місцями справедливо, а в більшості випадків – упереджено. Відомий виступ проти Донцова Володимира Винниченка, який, правда, чесно признавався, що жодної статті Донцова не читав, але висновок робив, що вони є шкідливі (Винниченко В. Заповіт борцям за визволення.– Киів, 1991). Усю немічність такого критиканства добре підмітив славетний Євген Маланюк, коли у 1958 році в одній із статей писав: "І даремно думають наївні, що "націоналізм", "донцовщина" чи просто "фашизм" Донцова можна спровадити до хохлацько примітивної формули чи гасла в стилю отого "щастя крови і ножа", що ним перманентно оперують "ревізіоністи" (зазвичай бувші "донцовці") і "критики" в більшості, на жаль, не співмірно дрібні з критикованим об'єктом" (Маланюк Є. Дмитро Донцов.– Основа, 1993.– Ч. 23.(1)).

Мета пропонованого викладу крізь призму деяких, як на нашу думку, необґрунтованих випадів супроти Донцова, наблизитися до справжнього розуміння ролі та місця Д. Донцова в нашій історії та суспільно-політичній думці. У цьому викладі свідомо робимо посилання на людей відомих і авторитетних.

Дмитро Донцов народився 17-го серпня 1883 року в місті Мелітополі. Початкову освіту здобував самотужки, в родинних умовах. У 1900 р. вступив до Петербузького університету. Закінчив навчання у Відні. Деякий час Донцов – член УСДРП. З початком першої світової війни порвав із соціалістичними ідеями, а своїм рефератом "Сучасне політичне становище нації і наші завдання" (1913 р.) обґрунтував необхідність повної сепарації України від Росії. У 1917 р. Донцов здобув ступінь доктора юридичних наук. У 1918 р. брав участь у діяльності Київської Націоналістичної Партії Хліборобів-Демократів, працював головою Телеграфічного Агенства. У 1919 р. виїхав до Відня, а згодом, у 1922 р.,– до Львова. У Львові Донцов редагував журнал "Заграва", орган Української Партії Національної Роботи та "Літературно-науковий вісник" (згодом "Вісник"). З початком Другої світової війни Донцов емігрував до Великобританії, де редагував часопис "Український клич". Згодом Донцов перебирався за океан, жив у США, Канаді. Зокрема, в Канаді він активно зайнявся літературною та публіцистичною діяльністю. Вийшло друком кілька його книжок: "Хрестом і мечем", "Дві літератури нашої доби", "Правда прадідів великих", "Поетка вогняних меж" (Олена Теліга) тощо. Помер Д. Донцов 30-го березня 1973 року в Монреалі.

Донцову закидають непослідовність, нестабільність у політичних поглядах та переконаннях. Спектр такої непослідовності широкий: від соціал-демократизму до фашизму чи націонал-соціалізму. Справді, Донцов був непослідовний, його погляди дійсно пройшли еволюцію, ця еволюція була складною, неоднозначною, але він ніколи не відходив від головного – ідеї незалежності України. Та й чи варто принцип "непослідовності" або "нестабільності поглядів" ставити будь-якому мислителеві за провину. Непослідовним також був Іван Франко: учень соціаліста-космополіта Драгоманова пережив не менш складну еволюцію, проявивши при цьому і непослідовність, і нестабільність у поглядах. Та все ж Франко назавжди залишиться Мойсеєм українського народу.

Ідеї Донцова ставляться під сумнів з огляду на їхню так звану агресивність, войовничість, нетерпимість, недемократичність, мовляв, такі ідеї спроможні виховати людину-фанатика, в якої "воля до життя" – вирішальний фактор і стимул для боротьби. А де ж засада адекватності часові? Европа за життя Донцова – це суцільний згусток антидемократичних, мілітарних та імперіалістичних режимів ( Німеччина, Іспанія, Італія, СССР), які, мов хижі звірі, намагалися побороти один одного. Цікаво, як за таких умов, зберігаючи демократичність, виваженість, толерантність, пацифізм можна було вижити Україні й українцям? Звісно, що це питання є риторичним. То чи справедливий такий закид Донцову?

Дуже часто критикують донцовську концепцію провідної верстви, мовляв, навіть сам Донцов наголошував на її недемократичності. Це правда. Як правда і те, що прикметами такої провідної верстви мали стати "шляхетність, благородство", "мудрість", "мужність" (Донцов Д. Дух нашої давнини.– Дрогобич: Відродження, 1991.). За умов боротьби, а значить, смертельної небезпеки, за ким піде народ: за шляхетними, мудрими і мужніми – чи демократичними? Відповідь, думаємо, очевидна.

Кажуть, Донцов невірно оцінив рушійні сили суспільства, тобто робив ставку виключно на селянство, недооцінюючи ролю інтелігенції. І це вірно. Але пригадаймо історію. Коли на зламі століть в Европі під натиском національно-визвольних революцій народжувалися молоді національні держави, то лише в Україні жодна політична партія не наважилася підняти гасло самостійності України. Як виняток – світла постать Миколи Міхновського, голос якого загубився тоді у словоблудді демократів, соціалістів, соціал-демократів та інших "інтелігентів". То на кого мав робити ставку Донцов? Він піддав жорстокій критиці антинародні дії української інтелігенції, тим самим розбудив її, нагадав – у чому її призначення.

Роблять закид Донцову, що він послідовно надавав пріорітет ірраціональним факторам: романтизму, догматизму, фанатичній вірі. З цього приводу процитуємо думку Юрія Пундика, одного з ідеологів ОУН: "Емоційна переконливість цих ідей запалювала читачів, тим більше, що Донцов ставив наголос на протиставлення інстинкту розумові... Коли ж до цього додати темперамент його пера, його динаміку, категоричність, безкомпромісовість – так або ніякого "але"! – наголос на емоції з відкиданням логічно-розумового доказування (бо чи ж треба доказувати, що добро є добро, а зло є зло?) – то нічого дивного, що писання Донцова стали для української молоді на Західних Українських Землях наче Святим Письмом. Ідеї українського націоналізму врятували її від гачка комуністичної пропаганди українською мовою, надихнули її і навіть старших вірою в українську справу і дали ідейно-політичну базу під масовий підпільно-революційний і повстанський рух другої світової війни" (ПундикЮ. Політичний портрет Дмитра Донцова).– У полум'ї дружнього слова.– Париж, 1983). До цих слів годі щось додати.

Loading...

 
 

Цікаве