WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → "Націократія" Миколи Сціборського в системі ідейних засад українського націоналізму - Реферат

"Націократія" Миколи Сціборського в системі ідейних засад українського націоналізму - Реферат

Реферат на тему:

"Націократія" Миколи Сціборського в системі ідейних засад українського націоналізму

У сучасній українській публіцистиці, коли мова заходить про теоретичну спадщину українського націоналізму, дедалі частіше згадується ім'я Миколи Сціборського. Його фундаментальну працю "Націократія" розглядають як наріжний камінь у системі державотворчих засад українського націоналізму. В плані розвитку суспільно-політичної думки 30–40 років "Націократія" М. Сціборського стоїть в одному ряді з "Націоналізмом" Дмитра Донцова, "Призначенням України" Юрія Липи, та філософськими трактатами Юліана Вассияна.

М. Сціборський народився у 1897 році в Житомирі. Активний учасник національно-визвольних змагань періоду української революції 17–20 років. Служив у кінноті Армії УНР, підполковник. Після поразки УНР М. Сціборський був інтернований до Польщі. Закінчив у Подєбрадах Українську Господарську Акаддемію.

У націоналістичний рух М. Сціборський прийшов як один з провідних діячів Легії Українських Націоналістів. У Легії на високому рівні була поставлена ідейно-пропагандивна робота. Організація видавала часопис "Державна Нація", в якому плідно співпрацювали такі велети духа, як Євген Маланюк і Леонід Мосендз. З прихильністю до Легії ставилася Олена Теліга. Працюючи в Легії Українських Націоналістів, М. Сціборський брав активну участь у підготовці Конгресу Українських Націоналістів як об'єднавчого форуму всіх діючих на той час націоналістичних організацій. На самому Конгресі, який відбувся у Відні 1929 року, М. Сціборського було обрано до президії, він також виголосив два реферати на теми аграрної та торгівельної політики. За пропозицією Євгена Коновальця, М. Сціборського одноголосно було обрано до першого Проводу Українських Нацоналістів (ПУН).

У серпні 1941 року М. Сціборський як референт пропаганди ПУН разом з Омеляном Сеником, членом ПУН, у складі Похідної групи вирушає в Україну. На той час Голова ПУН-ОУН полковник Андрій Мельник призначає О. Ольжича керівником ОУН в Краї. М. Сціборський і О. Сеник мали допомагати О. Ольжичу в реалізації його планів щодо налагодження державного життя у Києві. Але на шляху до столиці в Житомирі на М. Сціборського та О. Сеника було здійснено збройний напад, наслідком якого стала смерть цих провідних діячів ОУН.

М. Сціборський є автором ряду ґрунтовних праць з теорії та практики українського націоналізму, зокрема: "Робітництво і ОУН", "Націократія", "Національна політика більшовиків в Україні", "Земельне питання", "Україна вцифрах", "Сталінізм" та ін.

"Націократія" – це політологічна студія, предметом якої є різні суспільні устрої: демократія, соціалізм, комунізм, фашизм, диктатура, націократія. Кристалізація ідейних засад українського націоналізму була неможлива без осмислення пануючих на той час ідеологій, глибинного аналізу суперечностей, які на початку сторіччя призводили до катаклізмів, що проявилися у формі революцій та воєн.

Погляди М. Сціборського на демократію та її роль і місце в системі актуальних завдань українства сповна можна збагнути лише в контексті тої реальності, в якій перебував національно-визвольний рух. Недавня поразка демократичного уряду УНР якраз і була зумовлена ігноруванням національних інтересів на догоду демократії. На думку Сціборського, демократія з її парламентаризмом та економічним лібералізмом породила зростаючу боротьбу політичних, класових, господарських інтересів, призвела до створення чисельних партій, груп і фракцій, які, використовуючи політичну свободу, змагали мати якнайбільший вплив на державне управління, до того ж "мало оглядаючись на загальні національні інтереси". А саме це спонукало до висновків про непристосованість демократії до реального життя.

Слід зауважити, що сучасні європейські демократичні інститути якраз ефективно забезпечують баланс національних пріорітетів із засадами демократії.

Саме слабкістю демократії, на думку Сціборського, можна пояснити появу комунізму, "ще глибшого падіння", де проявляються "сили стихійних, руїнницьких інстинктів, загрожуючи цілковитою катастрофою", а також націоналізму, "здорового відруху", здатного до оновлення і скріплення "індивідуальних і горомадських первнів".

Аналізуючи комунізм і соціалізм, М. Сціборський виявляє ті їх сторони, які вже наприкінці двадцятого сторіччя зумовили занепад комуно-соціалістичної ідеї та породженого нею "соціалістичного табору".

Передовсім недосконалою виявилася економічна доктрина соціалізму, яка завжди теоретиками соціалізму рекламувалася як революційна, у порівнянні з капіталістичним способом виробництва. Так, схема Маркса про концентрацію капіталу та закономірну пролетаризацію суспільних мас є лише правильно відчутим симптомом, а не логічною закономірністю. На практиці відбувається диференціація капіталу між зростаючим числом власників, а боротьба робітництва з капіталістичним визиском, модерне соціальне законодавство, державний контроль виробництва призводить до зростання матеріального і культурного рівня робітничого класу.

Та основна причина краху соціалізму і комунізму – матеріалістична і раціоналістична природа цих явищ. Духовне спустошення, антирелігійність, збайдужілість – це наслідок комуно-соціалістичних теорій.

Закономірно, що у Європі раз у раз почали про себе заявляти так звані ревізіоністські сили в особі соціал-демократичних течій, які всіляко намагалися адаптувати вчення Маркса до нових реалій, які, і це було очевидно, перекреслювали традиційні марксиські догми.

Саме як протиставлення опортунізмові й ревізіонізмові зародився комунізм. І хоч "в площині світоглядній і теоретичній – комунізм і соціалізм між собою тотожні", Сціборський вважав за необхідне виділити аналіз комунізму в окремий розділ.

Передусім для комунізму властивий непримеренний фанатизм. Коли соціал-демократія, визнаючи теоретичні постулати соціалізму, все ж на практиці їх ігнорувала, то "комунізм постановляв здійснювати їх негайно, терористичними методами соціальної революції". Однак і комуністична теорія і практика приречені на поразку, оскільки ігнорують духовні первні, без яких неможливо реформувати суспільство. Комуністичний рух за своєю природою є "самодегенераційним". Підсумовуючи, Сціборський зазначає: "Руїнницький зміст комунізму лежить у його світогляді. Пояснюючи усі вияви життя самим діянням матеріалістичних факторів, здвигаючи на п'єдестал дикунського обожнювання матерію, брутально попихаючи ногами різноманітний світ ідей і зводячи ряд найважливіших проблем і вимог людського духа до рівня "контрреволюції" – комунізм обездуховлює, каструє й обмежує в творчих спроможностях той фактор, що в дійсности є передумовою всякого поступу: живу людину".

Предметом детального аналізу є також фашизм. Зазначимо, що у "Націократії" Сціборський розглядає італійську модель фашизму, коли ще не існувало фашистських теорій про "вищість" арійської раси. А тому, намагаючись бути максимально об'єктивним, він відзначає досягнення італійського фашизму, які проявилися насамперед у його спроможності сконсолідувати тодішнє італійське суспільство, а також витворити ефективну господарську і соціальну системи. Але вже у 1935 році, коли існувала реальна спокуса використати ідеологію фашизму для динамізації національно-визвольних процесів, М. Сціборський розгледів у фашизмі цілий ряд негативних моментів й тим самим обумовив необхідність власної національної ідеології. Зокрема, він застерігав від надмірного захоплення фашистською диктатурою, оскільки вона "не є для фашизму тимчасовою методою правління, возведена в основний елемент державного устрою", а для майбутньої Української Держави це не сприйнятне. Пізніше на сторінках різних видань М. Сціборський застерігав широкий загал перед загрозою, що містить у собі ідеологія фашизму, застерігав українських політиків від можливих негативних наслідків орієнтації на фашистську Німеччину.

П'ятий розділ "Націократії" присвячений проблемі диктатури, яка була тоді надзвичайно актуальною і, здається, такою залишається сьогодні. Диктатура, за Сціборським,– не є тоталітаризмом. Навпаки "перманентна диктатура" – це навіть не форма нормального державного устрою. "Вся історія політики не знає прикладу, щоб диктатури – задержуючись довше, ніж того вимагає доцільність, що їх зроджує,– являлися режимами будуючими. Навпаки – вони завжди тягли за собою катастрофи, що надовго стримували дальший суспільний розвиток".

Ґрунтовний і прискіпливий аналіз суспільних ідей, політичних устроїв приводить Сціборського до необхідності ще раз ствердити принципову засаду українського націоналізму: "Свідомий історичних традицій нашої нації, особливостей її сучасної структури та прийдешніх завдань її всебічного розвитку – український націоналізм будує устрій України на власних оригінальних націократичних основах".

Визначаючи націю як найвищу суспільну вартість, а національну державу як запоруку всебічного і гармонійного розвитку нації, М. Сціборський обґрунтовує власну концепцію майбутньої Української Держави.

Націократичний зміст Української Держави забезпечить створення "потужної й великої держави, що в стані була кожночасно – через свою внутрішню скріпленість і зовнішню активність – найкраще здійснювати завдання Української Нації та захищати її інтереси перед іншими націями... Це конструктивне завдання націоналізм освячує в гаслі: ДЕРЖАВА ВИЩЕ КЛЯС І ПАРТІЙ!"

Основою суспільно-виробничої і політичної структури націократичної держави є селянство, робітництво та інтелігенція. Соціально-економічна засада націократії – державний синдикалізм, який заперечує принцип класової боротьби, та "право окремих соціальних груп на монопольне панування в державі й на експлуатацію суспільства". На практиці державний синдикалізм – це умовлене розвитком господарської спеціалізації об'єднання людей, зайнятих виробництвом у певній господарській галузі, для охорони їхніх професійних інтересів.

М. Сціборський був прихильником національної диктатури як форми політичного устрою для перехідного періоду, що здебільшого, сповнений об'єктивних і суб'єктивних труднощів. У "Націократії" також викладені адміністративні основи Української Держави, згідно з якими Україна – це національна держава з чітким розподілом влад на законодавчу, виконавчу і судову, жорсткою централізацією в управлінні та визначенням прав і обов'язків громадян.

Аналіз головного твору М. Сціборського дає підстави зробити висновок: ідеологія українського націоналізму дає вичерпні відповіді на актуальні завдання в ділянці державотворення, вона позбавлена ідеї тоталітаризму, а свої економічні, політичні, правові моделі конструює на основі принципу національної солідарності та пріорітету національних інтересів. Ідеї М. Сціборського не суперечать нормам будівництва демократичного суспільства, а є лише максимально адекватними до тогочасного політичного контексту. Під сучасну пору наріжні ідеї "Націократії" є ефективним чинником у розбудові Української Самостійної Держави.

Loading...

 
 

Цікаве