WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Український націоналізм як ідейне й світоглядне забезпечення процесів державотворення - Реферат

Український націоналізм як ідейне й світоглядне забезпечення процесів державотворення - Реферат

Реферат на тему:

Український націоналізм як ідейне й світоглядне забезпечення процесів державотворення

Незважаючи на "припізнення" з виходом на суспільно-світову арену, український націоналізм у 20 ст. став могутньою й продуктивною ідейною силою. Про це свідчить сам факт постання Української Держави, до чого завжди наполегливо змагав український націоналізм. Важко заперечити й наступне твердження: фактор націоналізму – це найістотніша політична домінанта сучасної геополітики. Процес розпаду імперій та творення національних держав – це висліди ідеологій націоналізму, які становлять цілісну ідейно-політичну концепцію, що сьогодні істотно впливає на перебіг подій у світі.

Не є таємницею, що найвищим репрезентантом ідеології українського націоналізму була ОУН. Довгі роки очорнення, фальшування та дискредитації не змогли заступити ореол слави ОУН, а відбуття різноманітних заходів Українських Націоналістів у Києві – це закономірний і логічний крок ОУН до осягнення своєї традиційної мети: здобуття й закріплення Української Самостійної Соборної Держави.

Холодна логіка ніколи не заступить яскравих героїчних сторінок історії ОУН, прикладів відданості ідеї та жертовної боротьби в ім'я України.

Однак, пошановуючи історію та враховуючи той величезний ідейний, методологічний та героїчний досвід попередників, необхідно вже сьогодні означити нові орієнтири, щоб у такий спосіб перетворити український націоналізм та його виразника – ОУН у визначальний фактор державотворення, спроможний адекватно розв'язувати нагальні проблеми розбудови держави.

Визнаючи факт доконаності державної незалежності України, мусимо сьогодні визнати й іншу реальність: лише самим фактом незалежності не вичерпується повна реалізація національного ідеалу українців. Держава Україна – поки що не відбулася як держава української нації, а українська національна ідея не стала пасіонарною, інтегруючою в суспільно-політичному житті народу. Навіть поверхневий аналіз ідейно-політичного розмаїття в Україні вказує на жорстке протиборство, принаймні, трьох ідей: комуністичної( різновид – соціалістична), ліберально-космополітичної й національної. Ці три ідеї, маючи своїх виразників в особі партій або інших стуктур, так чи інакше намагаються впливати на політичну ситуацію в Україні, а значить, на майбутнє і долю нації. Тим часом історичний приклад постання і функціонування більшості европейських держав свідчить, що тільки ті державні утворення, які виникли як результат реалізації національного ідеалу корінної нації, спроможні реально закріпити державні інституції, гарантувати права національним меншинам, забезпечити добробут усім громадянам держави. Україна не може бути винятком. Не загоївши своїх національних ран, не відчувши себе повноправним господарем на своїй землі, українська нація не зможе гарантувати навіть незалежність держави. І навпаки: Україна – як держава української нації – це запорука її суверенності та історичної перспективності.

В Україні, як і в інших державах, проблематику здобуття, закріплення і розбудови державності ефективно розв'язувала ідеологія націоналізму, яка визнає націю найвищою органічною формою суспільної організації. Український націоналізм – це філософія буття нації, яка визначає співвідношення окремих стратумів і ролі та місця індивідумів у суспільстві. Український націоналізм – це також політично-програмовий рух, теорія і практика національно-визвольної боротьби, ідеологія державотворення та державного функціонування. Націоналізм не є результатом наукових узагальнень. Він – узагальнений досвід нації. Націоналізм – явище природнє у свідомості кожної нації, а не ідейний витвір, привнесений з "чужого поля", силоміць накинутий нації, як у випадку комунізму.

Слід наголосити, що реалізація заложень ідеології українського націоналізму завжди буде зумовлена реальним станом нації. Це важливо усвідомити, оскільки є небезпека перетворити націоналізм із творчої ідеології в догму, не здатну розв'язувати нагальні проблеми державотворення.

Першогрудневе потвердження народом Акту про незалежність засвідчило, що діахронно нація зберегла "здорові" основи свого буття. Але на рівні синхронному ці "здорові" основи сильно уражені бацилами космополітизму, національного нігілізму та атеїзму. І це тільки один із чинників, який пояснює певну зневіру в державності й неготовність нації в екстремних умовах послідовно утверджувати національний ідеал. Безпосередній уплив на формування екзистенції нації має провідна верства. Саме провід, еліта нації несе велику відповідальність за наше майбутнє та суголосність політичної практики з національними імперативами. Під сучасну пору не можемо однозначно ствердити, що національні дороговкази вибрано вірно, а тактика боротьби є ефективною. Партійне розшарування, внутрішні чвари, роздрібленість, самопожиранння – це ті ознаки, які значною мірою характерезують стан проводу, зумовлюють відчутне гальмування процесів державотворення і є прямим наслідком підміни орієнтирів. Адже очевидно, що коли б політичні лідери у своїй діяльності керувалися вищими інтересами нації, а не прагнули реалізувати свої власні ідейні концепції і особисті амбіції, то політична реальність сьогодні була б іншою.

Складність сучасного моменту якраз і полягає в тому, щоб у теперішніх умовах застосувати на практиці оптимальний принцип національного державотворення. Маємо на увазі передусім світоглядну й ідеологічну концепцію, на основі якої творяться певнім політичні схеми. Найефективніший спосіб залучити інтереси різних стратифікаційних прошарків суспільства – це узгодити їх із національним ідеалом, який є традиційним і легітимізованим стрижнем буття нації. Іншими словами, інтерес нації – найвища домінанта, всі інші інтереси – класові, релігійні, регіональні, партійні та ін.– є лише похідними від цієї домінанти і не можуть претендувати за наріжну засаду національного поступу. Парадигма національних інтересів є широкою, але ознака національної незалежності завжди залишається константною.

Національний інтерес не може лежати виключно в площині соціальної чи економічної політики. Під сучасну пору матеріальна і духовна стагнація суспільства спричинилася до появи різноманітних концепцій подолання кризи. Найпростіша схема така: головне – економіка, все решта почекає. Цю схему використовують не тільки демагоги-прагматики, а й велика кількість політиків національно-демократичного спрямування. Саме у простоті цієї схеми полягає її абсурдність. Національний організм – явище складне, і внутрішня конституція його буде повнокровно функціонувати тільки за умов врахування цієї складності. Соціальний і економічний добробут – проблема важлива, але це тільки один компонент проблеми державності нації. Звуження проблематики державотворення до соціальних чи економічних проблем загрожує переорієнтацією нашої боротьби не за національне, а за соціальне "визволення". Соціально-економічний фактор – це лише складова національного інтересу. Боротися за часткове (одну складову) – це втратити все. На зорі століття також стояла дилема: національне чи соціальне (Нація чи клас)? Вибір тоді відбувся на користь соціального. У висліді, коли поляки здобули Польщу, Угорці – Угорщину, фіни – Фінляндію, українці... соціалізм і, як писав поет, "довгу ніч бездержавності". Отже, послідовна, вперта реалізація національного ідеалу – єдина можливість вирватися із тенет економічної, політичної, соціальної кризи.

Loading...

 
 

Цікаве