WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Геополітичні візії українського націоналізму - Реферат

Геополітичні візії українського націоналізму - Реферат

Реферат на тему:

Геополітичні візії українського націоналізму

Правильний вибір геополітичних орієнтирів – це запорука гармонійного розвитку будь-якої держави. Проблеми геополітики не є простими, а їх розв'язання не може узалежнюватися виключно від сьогочасних політичних переконань. Скоріше навпаки: будь-які геополітичні моделі мають бути вислідом історіософських узагальнень базуватися на основі національно-традиційних вартостей.

У першій половині сторіччя (30–40 роки) теоретиками й ідеологами українського націоналізму була опрацьована оригінальна концепція геополітичного майбутнього Української Держави, основні елементи якої не втратили і нині своєї актуальності.

Державне оформлення національних устремлінь аж ніяк не є межею для подальшого самовираження нації. Нація – явище культурне і перебуває у постійному змаганні з іншими національними культурами; і це протистояння не визнає кордонів. Іншими словами, "імперіальний" дух – є неодмінною ознакою кожної здорової нації. "Нація, що залишається у своїх межах, не тужить за духовою і державною експансією, не знає імперіальної тенденції,– нація нежива" (О. Ольжич). Прикладом для нас тут може бути Київська Держава, коли український народ активно поширював на Схід, Південь та Північ свою власну цивілізацію, залишив у спадок майбутнім поколінням величні пам'ятки духовної і матеріальної культури, мав тісний зв'язок з європейським світом. Під сучасну пору саме неусвідомлення важливості імперіальної ознаки – з одного боку, та брак знань про геокультурні особливості розвитку української нації – з іншого, призвів до фактичної відсутності власної державної геополітики.

Відомий поет, філософ і культуролог Євген Маланюк у відомій праці "Нариси з історії нашої культури" відзначав: "Наша бо земля протягом довгих століть належала до антично-грецького кругу, до кругу античної культури Еллади– родовища пізнішої культури і Риму, і Европейського Заходу. В цей факт варто вдумуватися частіше і глибше. Наша земля, отже, знаходилася в крузі великої, в своїм універсалізмі неперевершеної, властиво, єдиної культури, до якої належав старовинний світ, із якого частини, варіанту, витворилася геть пізніше вся західна культура, вся західна цивілізація сучасна і все те, що нині називаємо европейською культурою".

Приналежність до "антично-грецького" кругу зумовила наш пізніший "індивідуалізм", антроцентричну, або людяну, релігійність нашої свідомості, на відміну від колективіської та автократичної свідомості Півночі.

На зміну Греції, як зазначає Є. Маланюк, прийшов Рим, однак "Рим до нашої землі доходив, на окраїнах її перебував, але на нашій землі, як цілості, ніколи довше не зупинявся".

Як відомо, зміст поняття Риму, насамперед, визначається мілітарністю, войовничістю і законопослушництвом (римське право). Роль Риму в нашій історії виконали Готи, Варяги та Візантія. Зокрема Є. Маланюк як прихильник "норманської теорії" особливо підкреслював значення "варязтва", яке навчило наш народ міцно тримати в руках не лише хліборобський серп, а й меч.

Отже, вектор української геополітики так чи інакше завжди був спрямований на Європу, а христянство лише скріпило духовий зв'язок України із традицією Окциденту. Європейськість української нації протиставилася культурі Півночі, результатом чого роль України визначалася як форпост східної Європи. У цьому плані ідеолог українського націоналізму Юрій Бойко підкреслює разючий контраст, який на рівні расовості, ментальності, культури розділяє українців і московитів: "Дуже тривкими, постійними рисами нашого національного характеру є естетизм, емоціоналізм, чутливість, ліризм... Не те в Росії. Антиестетичність, бруд, нехлюйство характеризують побут російського селянина, багато цього є в пересічній російській робітничій чи ітелігентській родині".

Однак європейський напрям національної геополітики не є поодиноким. Ще у 1941 році геніальний український мислитель Юрій Липа у промовистій праці "Геополітичні ескізи нової України" відзначав важливість так званого південного напряму, який у майбутньому визначатеме обличчя нової України, "не козацької, не гетьманської, навіть не дрібноміщанської", а саме "модерної України". Плацдармом для експансії стануть чорноморські береги, які від кінця 18 ст. були колонізовані українськими селянськими масами, рівночасно як і праве доріччя Дону та простори від гирла Дунаю і Добруджі аж до гирла Дону. При цьому українці виявляли дивовижну наполегливість та активність у своєму прагненні освоїти Крим, Кубань, Дон, усю південну Україну, а також мали добрий контакт з усім близькосхідним тереном.

Такі історичні передумови мають сьогодні визначати стратегію геополітики України як самостійної держави. На сучасну пору мова має йти не стільки про "відкриття Європи" чи "прорив у Європу", скільки про повернення до Європи. Однак процес повернення буде складним, позаяк його динаміку визначатимуть наші реальні економічні, військові та інтелектуальні можливості. Але процес цей – незворотній з огляду на європейську сутність української нації. Через Європу Україна здійснюватиме свою торговельну та інтелектуальну експансію до Північної та Південної Америки.

Уже в короткому часі виявиться виключна перспективність південного напряму. Близький Схід – одна з альтернатив для України у разі припинення надходження енергоресурсів з Росії, а також прямий шлях до "завоювання" Азії та Африки.

Також слід наголосити, що всі геополітичні проблеми Україна здатна розв'язати лише за умови реальної державної незалежності. Україна як член СНГ або суб'єкт якоїсь іншої наддержавної структури (навіть із столицею в Києві) приречена виконувати у світі маргінальну роль, бо лише Українська Соборна Самостійна Держава як вислід споконвічних змагань українського народу спроможна забезпечити справжні умови для самовияву нації, виявити її здорові імперіальні можливості.

Loading...

 
 

Цікаве