WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → В боях зі спец-відділами МВД-МГБ (1944-45 рр.) - Реферат

В боях зі спец-відділами МВД-МГБ (1944-45 рр.) - Реферат

Реферат на тему:

В боях зі спец-відділами МВД-МГБ (1944-45 рр.)

Проти відділів УПА, що пройшовши фронти опинилися в запіллі Червоної Армії, кинули большевики спец-відділи МВД-МГБ. Ті спец-відділи були призначені для тероризування цивільного населення, грабежей і погромів. Бої Української Повстанської Армії з цими "каратєльними отрядами" перейменованого НКВД відтягали їх від першого завдання, від масових вивозів, погромів і грабежей, і приносили тим велику полекшу українському цивільному населенню. Перейнявши опісля ініціятиву в свої руки, УПА організує засідки, наскоки й відплатні акції проти МВД-МГБ і цим міцно підриває охоту большевицьких банд до сваволі і знущань.

В першому етапі, від літа 1944 р. до весни 1945 р. ішло прото, щоб встоятись проти наступу емведівських орд, зберегги поодинокі відділи від знищення, опанувати терен і вивчити нового ворога та нові методи боротьби з ним.

Для ілюстрації тодішньої сигуації і пристосованої до неї тактики відділів УПА наведемо опис переходів сотні, а опісля куреня "Сіроманці", що входила в склад групи УПА-Південь, а після боїв у гурбенських лісах була прилучена до УПА-Захід:

"...В дуже тяжке положення потрапили "Сіроманці" біля Нового Яричева. Довкола ворог скупчував великі сили. Підходили танки і гармати, силкуючись здушити маленьку горстку українських повстанців. Сонце ніби злякалось і сховалося за темні хмари. Дув різкий вітер і накрапав дощ. Надходив вечір. Вийти з кільця не було кудою. Що робити? Як вийти зі страшного лиха? Вояцтво напружено дивилося на Яструба. Дивилося так, немов там, в нього був рятунок від смерті. Яструб мовчав. Довго мовчав, потім заклав руки в кишені і відповів легкою усмішкою.

- Друже командир, - не витримав якийсь стрілець, - що? Будемо вмірати?

У Яструба зажевріли очі і відбивали в глибині щось заховане і таємниче. Він після короткої павзи звернувся до вояцтва:

- Вмерти леко. Але жити тяжче. Ось тут то заковика... Ми мусимо жити. Жити на зло ворогам і на добро Україні...

Потому він скликав командирів і дав наказ сховати всі покищо непотрібні речі і приготовитись до вимаршу. У нього вже був вирішений точний плян. Як тільки впали сутінки, відділ тихцем подався за командиром. Нишком і обережно підкрався до річки Полтви. Дув пронизливий вітер. Полтва дихала їдким холодом. Стрільці пішли у воду й річкою пробиралися з ворожого кільця.

Путь була важка. Глибока вода часом доходила до шиї, а нерідко можна було сховатися і з головою. Попереду йшов командир Яструб. Вода була пронизливо холодна.

Аж над ранок вивів командир своє вояцтво з кільця смерти. Але становище знову погіршало. Недалеко ворожі війська. Тоді Яструб серед білого дня виводить відділ на головне львівсько-золочівське шосе і прямує кілька кілометрів, потім звертає в ліс. ...Після відпочинку відділ вирушає далі в рейд і розташовується в Угнівськім лісі.

Був день 30. вересня 1944 р. Яструб уже не сотенний, а курінний. До "Сіроманців" прилучаються ще два відділи на чолі з командиром Вороном і Чорним. Ліс загомонів. Зажив веселим повстанським життям. Лунав сміх...

Була 10-та година дня. Розвідка донесла, що довкола підходять великі сили ворога. Сонце погасло. Над лісом купчились чорні хмари. Повстанці займали бойові позиції. На лівому крилі озвалися автомати і заклекотів кулемет.

- Починається війна, - якось спокійно і ніби байдуже сказав Яструб і всміхнувся. - що ж, будемо воювати, - і потер руками, - ох, і сверблять у мене долоні. Хочу воювати. Я тим шміракам ніколи не забуду Полтви.

Яструб проворною ходою пробирається до передових позицій. Промов він великих ніколи не виголошував. Перед боєм він завжди говорив:

- Хлопці, триматись, метко стріляти!

І вояцтво розуміло командира: триматись, значить перемогти.

Над лісом просичала міна і тріснула недалеко табору. За нею друга, третя... Ліс стрепенувся, заклекотів, загув божевільним тріскотом і стріляниною. Сполохане птацтво закружляло вгорі. Ворог ішов в рішучий наступ. Повстанці ставили твердий опір. Кільканадцять разів червоні кидалися в атаку й під сильним ударом відлітали назад, залишаючи десятки трупів. Десь серед дня ворог дістав нове підкріплення. Ліве крило повстанців було загрожене. В цей час з'являється там Яструб. Бійці рвонулися вперед, грудьми своїми захищаючи командира, і ворог був відбитий. В середину лісу врізується танк. Яструб бере "фавст-патрону". Земля здригнулась, дерева захитались... Продіравлений танк закам'янів на місці. В цей час підбігає до командира зв'язковий:

- Гранатометчики поранені!

Яструб сам стає біля гранатомета. Його гранати цільно б'ють по ворожих загрозливих танках...

Бій не вгавав весь день. Командир Яструб завжди з'являвся у небезпечних і загрозливих місцях. Двадцять два рази ішов ворог у наступ і двадцять два рази зазнавав поразки. До пізної ночі клекотів завзятий бій. Нарешті стрілянина вгамувалася. Скривавлений ворог підбирав трупи. Понад триста сімдесять убитих і багато ранених мав ворог. Повсанці втратили лише дев'ятнадцять забитими і кілька ранених.

Розлючений невдачею ворог стягав нові сили й оточував ліс. Але завдяки гнучкій тактиці командира Яструба повстанці прикриваючись темною ніччю, вийшли з угнівського лісу, забравши зі собою забитих і ранених друзів.

На ранок відділ розташувався в лісі біля села П'ятин. Над вечір ворог знову стягнув сили. Командир Яструб посміхнувся:

- Треба якусь штуку викусить!

І "викусив". Він вночі тихенько повів повстанців з лісу в дальший рейд. Вранці ворог почав кільцевий насгуп на те місце, де були "Сіроманці", зчинилась стрілянина. Кілька годин большевики билися між собою, нарешті очунялись і бралися за голову, дивлячись на наслідки свого безглуздого бою, в якому чимало втратили своїх бійців. А тим часом "Сіроманці" були вже далеко.

І бігли дні за днями...

...Закінчувався сорок-четвертий рік. Московські орди шаліли... То тут, то там здіймалися червоні загони і в небо били чорні стовпи диму... Чути брязхіт зброї і брудну лайку чужинців, хрипкий крик жінок і плач дітей... Із станцій відходять довгі ешелони, напаковані нашими людьми... Що це? Пекло на землі?

Яструб не знаходив собі місця.

- Мушу воювати! - говорив він. І в нього назрів плян - розгромити ще одно кубло червоних тиранів у м. Стрілиська Нові. І як упала ніч, "Сіроманці" вирушили з лісу.

З поля летів різкий вітер. Сіроманці йшли тихо й обережно, з темних сутінків почали зарисовуватися силуети будівель. Біля Стрілиськ спинилися. Скрізь перетяли терефонічне сполучення, крім того, що йшло зі Стрілиськ до Ходорова. В цьому Яструб мав свої розрахунки: зі Стрілиськ будуть просити помочі з Ходорова, яку буде можна розбити в дорозі. В цей напрям вислав на засідку одну чоту, а з рештою стрільців пішов на штурм у місто.

За кілька хвилин тріснула тиша. Містечко заклекотіло шаленими звуками бою. Командир Яструб мов буревій мчав вперед. Стрільці силкувалися своїми грудьми заслонити командира від ворожих куль. Та він раптом став, похитнувся та повалився на землю.

До нього кинулися два стрільці.

- Друже командир, що з вами?

Яструб ворухнувся. Його очі запалали вогнем бою і враз згасли.

- Друже командир!

Але він уже не озвався. Лежав на грудях. Одна руха спралася на землю, а друга була простягнута вперед і, здавалося, показувала й кликала:

- Вперед! На бій!

І на той клич командира, як ще ніколи, бурхливим потоком рванупися "Сіроманці" вперед. Громове "слава!" переплелося з гуркотом невгамованого і жорстокого бою - помсти. Ніяка сила не могла стримати завзятих повстанців".

("На Чатах", ч. 1. 1947)

Так ось, мов уривки якоїсь фантастичної повісти, виглядають сторінки історії тодішньої боротьби відділів УПА: прориви з окруження, засідки, наскоки. Безустанна небезпека та безжалісна боротьба на життя і смерть додавали бійцям і командирам УПА мужности, видержливости й помисловости в вишукуванні способів виходу з найскрутніших положень...

(Командир куреня "Сіроманців" Яструб, наддніпрянець, колишній майор Червоної Армії, літ 38, був після смерти постановою УГВР з 30. травня 1945 р. відзначений як перший старшина УПА найвищим орденом хоробрости - Золотим Хрестом Бойової Заслуги 1 кляси.)

Постановивши собі за ціль - за всяку ціну зліквідувати зовсім Українську Повстанську Армію та взагалі українську протибольшевицьку збройну боротьбу до моменту закінчення німецько-большевицької війни - большевики, а точніше НКВД (по новому: МВД - Міністерство Внутренніх Дєл і МГБ - Міністерство Государствєнной Безапасності) кинули до акції проти УПА всі свої сили, застосовуючи два роди облав:

1. Великі облави, в яких брало участь одночасно кілька чи кільканадцять тисяч бійців НКВД, а часом і ЧА. Такою облавою охоплювано більший масив лісів, або один чи два райони, замикаючи даний терен кільцем і "прочісуючи" його крок за кроком. Керувало цими акціями обласне МГБ, або прислані з Києва спеціяльні командири.

Тактика великої облави схематично така:

На кілька днів перед властивою акцією заходять в терен менші відділи НКВД, звичайно силою одної сотні, щоб спровокувати сутичку з відділами УПА і, ствердивши місце перебування відділу УПА, відступають. Після цього большевики підтягають артилерію, танки, а то й літаки, і починають з усіх сторін концентричний наступ. В одному місці творять вони завжди "мішок", наступаючи від його сторони дуже слабими силами, щоб заманити повстанські відділи: відступати в пригоговану на них пастку. Акція триває звичайно один тиждень, поки частини НКВД не "прочешуть" основно, крок-за-кроком, весь окружений терен.

2. Малі облави переводить силами пересічно одної сотні районне НКВД після цього, як околиця була "прочесана" великою облавою. Метою малих облав було переслідувати далі розпорошені частини УПА, вишукувати по селах ранених бійців УПА та підпільників і тероризувати цивільне населення.

Великі акції перевело НКВД в тому часі такі:

Акція на Чорний Ліс в днях 1-7 листопада 1944 р. в Станиславівщині і безпосередньо після неї на Болехівський Ліс в днях 10-15 листопада 1944 р. В акції взяли участь дві повні дивізії НКВД.

Loading...

 
 

Цікаве