WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Соціалістичні та комуністичні моделі - Реферат

Соціалістичні та комуністичні моделі - Реферат

Всім іншим національностям також ґарантувалося право на національно-персональну автономію в разі подання заяви, підписаної не менш ніж 10000 громадян до Генерального суду.

Фактично серед національних меншин України тільки євреї організували національну автономію через вибраний Сойм. І погроми отаманщини (оскільки петлюрівська система фактично незалежних отаманів не могла ґарантувати загальнодержавні норми законності) зумовили те, що від початку 1919 року центральною лінією єврейських виборних органів була робота по організації самозахисту єврейського населення. А головним бажанням українських соціалістів було дати усім право розвивати свою культуру й національне життя 32.

5. Ленінська модель

Більшовицьке моделювання української державності можна сформулювати коротко ленінськими словами: "Не может быть и речи... " і сталінськими: "Прекратите играть в республику!" На цьому ґрунтувалася вся політика більшовиків щодо України. Напередодні першого більшовицького вторгнення в Україну наприкінці 1917 р. московський ЦК поінформував київських більшовиків, що він вважає формування окремої більшовицької партії для України "небажаним". Напередодні другого вторгнення, 9 грудня 1918 р., ЦК РКП(б) послав телеграму ЦК КП(б)У в Курськ із повідомленням, що Російський ЦК буде посилати свої накази прямо органам майбутньої Радянської України, а не через КП(б)У. На 24 грудня 1918 р. "Известия" надрукували лаконічне оголошення, що з анулюванням Брестської угоди з Німеччиною Раднарком більше не визнає незалежності України 33. На початку другої російської комуністичної аґресії висловлювалася претензія, що в Україні йде громадянська війна між Директорією та українським радянським урядом, хоч фактично не було української червоної армії, на Україну наступала Червона армія сусідньої держави — Росії.

16 січня 1919 р. Директорія оголошує війну Росії Леніна, і більшовики вже навіть не вдають, що війна має іншу мету, крім розширення кордонів радянської Росії. Найяскравіший прояв ленінської моделі української державності — це другий український більшовицький уряд 1919 р. Окрім київської Ради, інших рад в Україні не було. Влада була в руках призначених партією міських ревкомів і сільських комбідів. Зрештою, ці структури були покликані обслуговувати великоросійський шовінізм.

Згодом відвертий націоналізм сталінського і постсталінського періоду не лише став визначальним у діях влади, а й набув відвертої аґресивності. Традиційна російська ідея у формі пролетарського інтернаціоналізму стала рушієм аґресії проти Фінляндії, Польщі, Чехословаччини, Угорщини, Афґаністану. Зрештою, сьогоднішня Чечня — прямий доказ того, що навіть без ідеології комунізму суть російської ідеї залишається незмінною. Тому навіть російський селянин, живучи гірше, аніж його "брати по класу" неросійських окраїн, все ж сліпо вірив у свою національну перевагу над іншими націями і готовий був іти на жертви, переважно інших народів, в ім'я їх порятунку від самих себе. Прямими наслідками цього і стали геноцид в Україні 1921–1923 рр., 1932–1933 рр., 1946–1947 рр., сталінський терор, заслання цілих народів, варварське винищення культурних і духовних цінностей, деформації економічної системи й суспільства взагалі, з руйнівною дією яких ми всі добре обізнані сьогодні. Суть більшовицької моделі — єдина повновладна, комуністична партія, яка має повний контроль над державою, і державний апарат, який повністю поглинає суспільство.

6. Сталінський варіант пролетарського інтернаціоналізму

"Поки є держава — нема свободи. Коли буде свобода — не буде держави". У цьому ленінському висловлюванні, яке тривалий час претендувало на абсолютну істину, не було б нічого на позір страхітливого, коли б не більшовицька традиція зводити думку в догму — абсолютистський постулат. Сталінське прочитання цього мимохідь кинутого висловлювання цілком у дусі цієї традиції: поки є держава — нема ніякої свободи. Тенденція центру до зосередження і концентрації влади, започаткована ще Леніним, після розгрому троцькістсько-зінов'євської опозиції стрімко наростала. Політична монополія на істину породила нетерпимість до будь-яких виявів інакомислення. Сталін, ствердивши режим особистої влади, перестав удавати, що національне питання для нього є питанням ствердження принципів пролетарського інтернаціоналізму.

Політика коренізації і непу дала можливість заспокоїти реґіони СРСР. Мілітаризація партії сприяла перетворенню її на слухняний апарат не лише державного управління, а й маніпулювання та управління людською психікою, оскільки саме партія (яка, за образним висловлюванням анґлійського дослідника Едварда Карра, проковтнула державу, а потім була проковтнута державою) 44 підім'яла під себе, взяла під тотальний контроль пресу, інтелектуальну сферу. Мілітаризація громадської думки, прищеплення суспільству страху перед справжніми та здебільшого вигаданими ворогами, всі оті нескінченні "фронти" — культурні, ідеологічні, історичні, мовознавчі, хлібозаготівельні тощо, "бої" — з глитаями, прибічниками глитаїв, куркулями, підкуркульниками, націоналістами, шкідниками, шпигунами, терористами, фашистами, ворогами народу активно творили в свідомості громадян альтернативну дійсність.

Втім, у всій цій нібито веремії безглуздя чітко проглядалися певна логіка і мета.

10 лютого 1929 р. в газеті "Правда" з'явилася стаття Горіна про книгу академіка, завідувача кафедри історії Всеукраїнського інституту марксизму-ленінізму Матвія Яворського "Історія України в стислому вигляді". Проти одного з найближчих сподвижників Миколи Скрипника було висунуто звинувачення в тому, що він розглядає історію України як окремий історичний процес. Непрямо кампанія проти Яворського (і його політичне, а згодом фізичне знищення) своїм вістрям була спрямована проти політики українізації та її головного провідника Миколи Скрипника. Скрипник як голова Українського інституту марксизму-ленінізму (УІМЛ) зміг відвести від себе удар, надрукувавши статтю "Помилки та виправлення академіка Яворського". Одночасно була піднята у пресі кампанія проти завідувача кафедри філософії Юринця. Скрипник виступив у пресі з критикою і Юринця, та врятувати свій інститут не зміг. У червні 1931 р. ЦК КП(б)У прийняв резолюцію, в якій звинуватив УІМЛ у націоналістичних ухилах і створив замість нього Всеукраїнську Асоціацію марксистсько-ленінських інститутів (ВУАМЛІН). Це означало, що Скрипник утратив трибуну, з якої міг відстоювати свої погляди.

У 1930 р. на процесі СВУ, інспірованому ДПУ, було викрито "шкідництво" мовознавців, які брали активну участь у складанні українського правопису. Наприкінці 1930 р. — ліквідація "Пролітфронту", журналу, де працював Хвильовий та його сподвижники, яких підтримував Скрипник. Отже, коло замкнулося. Сталін готує генеральний наступ на Україну, війну проти селянства та української інтеліґенції з метою зламати елементи самодіяльності України. У 1931 р. з'являється рішення ВКП(б) про роботу шкіл, який дав імпульс до уніфікації шкільної освіти. У 1932 р. підпорядковують Москві вищі навчальні заклади. У липні того ж року Скрипник виступає на ІІІ Всеукраїнській конференції. Це був мужній крок проти політики виголоджування українського села.

28 лютого 1933 р. Скрипника увільняють з посади наркомоса і призначають головою держплану республіки. З березня Москва починає кампанію проти націоналістичних ухилів в Україні та Білорусії. У кінці квітня 1933 р. ЦК збирає Всеукраїнську партконференцію і виносить на обговорення питання національної політики. Дуже скоро ХІІ з'їзд КП(б)У проголосить, що, може, в когось і є проблеми з російським шовінізмом, але в Україні найголовнішим ворогом був і залишається український буржуазний націоналізм. Україна вступила в затяжну і трагічну фазу тотальної русифікації, коли перехід на російську мову означав демонстрацію політичної благонадійності і лояльності до режиму.

Loading...

 
 

Цікаве