WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Соціалістичні та комуністичні моделі - Реферат

Соціалістичні та комуністичні моделі - Реферат

Члени УСДРП, як і російські меншовики та європейські соціал-демократи взагалі, вірили в повне усуспільнення (одержавлення) фабрик, заводів та еволюцію сільського господарства до великомасштабного суспільного рільництва. Дивлячись, як і всі ортодоксальні марксисти, на селянство як на приречений дрібнобуржуазний прошарок, який капіталістичне фермерство неминуче витискує у небуття, вони вважали, що переділ землі від культурних маєтків до одноосібника-селянина був би небезпечним реакційним кроком. Погляд на цю проблему УСДРП чітко видно з назви статті, датованої листопадом 1917 р., "Чого хочеться українській дрібній буржуазії?" 22. УПСР, навпаки, була партією свідомих селян і сільськогосподарських діячів, які поставили аґрарну реформу на користь селянам у центрі своїх вимог. Як і російські соціалісти-революціонери, вони передбачали знищення приватної власності на землю й створення Земельного фонду, який контролювали б самі селяни і який мав би наділяти державні, церковні, поміщицькі землі одноосібникам. Вони вважали бажаним утворення великих зразкових господарств як огнищ майбутнього соціалістичного господарювання, але при цьому наголошували, що "всі землі на Україні переходять без викупу в користування всього трудового народу, який порядкує ними через сільські громади, волосні, повітові, крайові та всеукраїнський земельні комітети, обрані трудовим народом на основі загального, рівного, прямого і таємного виборчого права" 23. УСДРП успішно блокувала цей проект УПСР, погодившись з ним лише в ІV Універсалі.

Отже, основні політичні баталії в Україні у 1917 р. велися не навколо моделей майбутньої української державності (про це ніхто серйозно не думав, вважаючи, що соціалістична революція одним ударом перетворить імперію на сім'ю рівноправних братніх народів), а навколо проблем соціалістичної трансформації українського суспільства.

letter-spacing:-.25pt;Аж до кінця 1917 р. ніхто з головних українських діячів серйозно не думав про повне відокремлення України від Росії. Вони до останнього моменту хотіли перетворити Росію-імперію на федерацію, де Україна мала б повну внутрішню суверенність та окремі від російських Установчі збори для розв'язання всіх внутрішніх українських політичних питань.

Протягом 1917 р. гаслом українських соціалістів було: "Національна територіальна автономія України із забезпеченням прав національних меншостей". Під цим вони мали на увазі австро-марксистську модель національної культурної автономії, твердим опонентом якої був Ленін. Більшість російських, польських і єврейських соціалістів виступала категорично проти ідей української суверенності, вбачаючи у них загрозу "українського сепаратизму"

3. Директорія: глухий кут українського соціалізму

Директорія зіткнулася з тими ж проблемами, що і уряд Грушевського. З одного боку, сильний тиск так званих буржуазних держав Антанти, котрі взагалі були проти будь-якого соціалістичного експерементаторства, з другого боку — Радянська Росія, яка прагнула контролювати Україну. І, нарешті, був Денікін, який також з допомогою Антанти хотів реставрації "єдиної неділимої".

У цьому пункті історії українську державність могла би врятувати лише консолідація усіх проукраїнських сил, безумовні поступки і компроміси усіх політичних партій, рухів, лідерів заради однієї мети — незалежної держави. Проте було уже запізно. Політичний розкол в Україні дійшов своєї критичної межі. В середовищі селян були сильні позиції боротьбистів, котрі підтримали радянську платформу, російськомовні робітники в своїй основній масі залишалися байдужими чи ворожими до українського руху.

Гетьманщина була знесена величезним селянським повстанням на чолі з Петлюрою, що знищило рештки української армії Скоропадського. Після падіння гетьманського уряду сільські повстанці просто поверталися до домівок і перероджена УНР залишилася майже без оборони. Петлюра був змушений створювати армію майже з нуля. Тож він почав призначати отаманами Української Народної Республіки будь-кого, хто міг командувати, мав зброю і виявляв лояльність до уряду Директорії, сам же присвоїв собі титул Головного Отамана УНР. Винниченко мало що перебільшував, коли написав, що буквально будь-хто міг стати отаманом, треба було тільки оголосити бажання боротися з більшовиками — і Петлюра послав би грамоту й пару мільйонів новонадрукованих українських карбованців 30. Ніякого оперативного контролю над цими отаманами не було. Результатом став епізод української революції, відомий під назвою "отаманщина". Вже у листопаді 1918 р. отаман Болбочан розстріляв лідерів Ради робітничих депутатів у Харкові, а влітку 1919 р. за наказом Петлюри був розстріляний сам як погромник. У хаосі отаманщини починалися погроми, ініціатори яких могли раптом перейти від одної сили до іншої, претендуючи на свою частину при українській центральній владі.

Трудовий Конґрес, якому Директорія мала передати владу, перетворився на політичний фарс. Українські соціалісти (а саме вони складали тут основну частину) один одного не чули, і досягти компромісу, а тим більше прийняття якоїсь спільної платформи на базі зміцнення центральної влади та державності не вдалося. Ура-патріотичні виступи Винниченка і його сподвижників уже глушила російська більшовицька канонада.

4. Національно-культурна автономія

Австро-марксистська концепція національно-культурної (чи персональної) автономії виникла як відповідь на проблеми збереження єдності цієї багатонаціональної держави. Викладена в Брюннській програмі Австрійської соціал-демократії у 1899 р., вона мала на меті відвернути національності від вимог територіальної державності шляхом надання кожному громадянинові подвійної політичної ідентичності — державної в територіальній сфері та національної — в культурній. Всі аспекти, які торкаються культурних питань, мали розглядатися національними органами, що їх обирають члени даної національної групи незалежно від місця їхнього проживання, а до компетенції органів, обраних за територіальним принципом, мали б відноситися питання виключно загальнотериторіального характеру. Розподіл коштів серед національних органів мав здійснюватися тільки у відповідності кількості населення кожної групи 31. Українці та інші неросійські народи імператорської Росії, які відчували проблему стосунків титульної нації з іншими національностями, що були домінантними у містах і містечках, були дуже зацікавлені в цьому проекті. Як Юркевич раніше мріяв, що демонстрація справедливості та інтернаціоналізму могла б переконати неукраїнських соціалістів у справедливості українських вимог, так і діячі української держави вважали, що демонстрація терпимості, толерантності до національних побажань національних меншин зніме напругу у суспільстві, дасть змогу здобути підтримку серед неукраїнського населення.

Національно-культурна автономія була проведена не в Австрії, де держави-спадкоємці були національними державами, а в Україні та трьох прибалтійських державах. Третій Універсал, надрукований одночасно українською, російською, єврейською (ідиш) польською мовами, задекларував національно-персональну автономію, а разом із Четвертим Універсалом був прийнятий відповідний закон. І коли в останні дні свого існування Центральна Рада прийняла Конституцію УНР, цей закон був включений повністю до глави 7 Конституції, тобто був поставлений в центрі УНРівської моделі української державності. Силою цього закону великоруській, єврейській та польській націям надавалося право на створення такої автономії. Вони мали права на проведення Національних Установчих зборів і обрання своїх Національних Рад, яким надавався статус державних органів, а також на оподаткування для своїх культурних потреб. Українська держава зобов'язувалася фінансувати потреби національних спільнот.

Loading...

 
 

Цікаве