WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Невигаданий «п’ятий світ» - Реферат

Невигаданий «п’ятий світ» - Реферат

Процедура співвіднесення себе з конкретною владою властива і повсякденному досвіду пасажирів громадського транспорту. Але вона зовсім не нормативна й реалізується спонтанно, частіше за все у вигляді неґативних оцінок. Володіння ж автомобілем передбачає зафіксовану присутність держави в суб'єктивності індивіда у вигляді прав водія. Вони, говорить з цього приводу Ж.Бодрійяр, дають "ніби свідоцтво про громадянство", "служать дворянською грамотою" для найновішої моторизованої знаті, на гербі якої написані компресія газів і гранична швидкість. А вилучення прав водія — сьогодні це своєрідне відлучення... 10.

А проте навіть випадкових чи новонавернених користувачів авто у "п'ятому світі" дедалі сильніше зачаровує проста функціональна істина — комфортність переміщень у просторі і часі, здатна майже повністю розрядити атмосферу влади принаймні на коротких дистанціях між постами ДАІ. Присутність держави відчутна й для авіапасажирів, які розлучаються з анонімністю особистого наміру змінити просторово-часовий інтервал. Але й тут необхідно зробити поправку на те, що обсяги внутрішніх авіакомунікацій "п'ятого світу" істотно скорочуються, і такий спосіб підтвердження ідентичності з державою практикують десь із 5 відсотків фактичних громадян.

Немає нічого дивного в тому, що для мешканців "п'ятого світу" існують проблеми з визначенням своєї належності до держави. Світ завжди більший за державу й не вимірюється її масштабами. У нашому випадку предмет дискурсу виникає лише тому, що межі символічних карт п'ятого світу й держави збігаються. Не раз публіковані дані соціологічних опитувань засвідчують диференціацію населення на групи, які або декларують, або ж не підтверджують свою ідентичність із сучасним державним утворенням на його території, причому диференціацію просторово орієнтовану, адже основне розмежування ідентичностей відбувається відповідно до осі "схід —захід".

У певному розумінні це має переконувати тих, хто не повірив у обґрунтованість претензій розглядуваного утворення на статус світу, що прагне у своїй самодостатності відтворити мікромодель обжитого соціокультурного універсуму — великого світу, де названа вісь перебуває у постійній напрузі. Простіше кажучи, в українському "п'ятому світі" є свій Схід і свій Захід з усіма наслідками, що випливають із цієї констатації. Перший уперто ухиляється від проголошення беззастережного підданства, другий, навпаки, майже без сумнівів у цьому зізнається. Втім, є ще й Південь, який більш упевнено демонструє реґіональну ідентичність, і Центр, що не дуже вагається, представляючи себе як частину узаконеної тотальності. Що ж до Півночі, то за визначенням соціологів і спостереженнями за поведінкою виборців, вона найчастіше випадає з загальної картини, не додаючи їй контрастності.

Вибір належності невеликий і нерівноцінний, якщо розглядати його у термінах реального й позірного. Однак те, що такий вибір існує, вже само по собі артикулює проблему громадянства ніби ще до її наступного обговорення в контексті дилеми "громадянство — національна ідентичність", яка висувається універсалізмом і комунітаризмом 11. Адже тут ми не зачіпаємо активних форм вияву громадянської лояльності чи, навпаки, її несприйняття, а зіштовхуємося з фактом співіснування в єдиному географічному просторі різних державних ідентичностей, причому не як із випадковістю чи відхиленням, а як із цілком усталеним життєвим зразком.

Поширені переважно серед жителів східних та південних областей ідентифікації з колишньою державою, здавалося б, мають свідчити про актуалізацію минулого. Та питання швидше не в часі, а у просторі. Минулий час, як скрізь і завжди, безумовно, присутній у символічній та уявній реальності. Однак через відмову теперішнього від природної спадкоємності й через утому від стихійних проривів до минулого, воно не поповнює запас соціального знання, необхідного для перебування в дійсному. Нарікання багатьох на складність пристосування до нових форм порядку свідчить про їхнє життя у теперішньому, а не в минулому, яке більше не захищає. Здатна до будь-яких трансценденцій мова безперешкодно відкриває вихід з теперішнього на один і на другий бік. На практиці це викликає відчуття дискомфорту чи навіть страждання від неможливості охопити поглядом колись доступний простір, — тобто те, що зветься ностальґією, сумом за організованим у певний спосіб простором, за цілісністю, яку уявити незрівнянно легше, ніж будь-яку дискретність, особливо для свідомості, нічим не підготовленої до заміни однієї тотальності на іншу.

Теперішнє надає умови для одночасної міцності і крихкості ідентичності з "тим", ще не перебудованим, простором. Стійкість забезпечується існуванням обширних анклавів попередньої організації соціуму. Хисткість — відсутністю очікуваних об'єктивацій колишнього порядку чи їхнім існуванням у радикально трансформованому вигляді. Ідентичності з уявним і символічним "попереднім" світом усе ще відгукуються на політичні заклики до реставраційних суспільних робіт. Але те, що в горизонтах відокремленого індивіда вони не заходять у відтвертий конфлікт з іншими просторовими ідентичностями, на теренах України також зареєстрованими на сьогодні, та, по суті, неузгоджуваними з ними, свідчить швидше про їхню "живучість", ніж про життєву силу. Переважна більшість населення України наполягає на праві володіти майном, тобто насамперед мати власний фізичний, а отже, й соціальний простір, що, загалом, не передбачувалося попередньою ідентичністю в просторі, який трактувався переважно як колективно опановуваний.

Без сумніву, ідентифікація з державою тісно пов'язана з визначенням ідентичності самої держави. Будь-які об'єктивації державності, безумовно, відіграють у цьому істотну роль, як, мабуть, і різноманітний вплив на ціннісні орієнтації масової свідомості, що може виявитися й у раціонально опосередкованій реакції, і в суґестивному ефекті.

Відомі приклади з пафосом зіставності розмірів власної території з територією великої європейської держави. Або з перебільшеною "самоцентричністю" міжнародних новин національного телебачення і преси, що ніяк не підтверджується невеликим інтересом до нашої держави у світовій комунікації, — в чому можна вбачати механізм провінційної свідомості, схильної стверджувати свою ідентичність за рахунок старанного відмежування власного простору як самоцінного й самодостатнього у своїй доступності для огляду та підконтрольності.

Однак визнання незалежності й суверенності нової держави залишається проблематичним для значної частини населення, незалежно від реґіону проживання. Інша річ, що досить критичні оцінки досягнутого ступеня незалежності супроводжуються, проте, впевненою ідентифікацією на заході і в столиці й практично масовим запереченням на півдні та сході. Розмитість позначень простору, що обирається й присвоюється, неминуче дається взнаки у процесі поширеня ситуативних ідентичностей, на що вказує очевидне небажання багатьох жителів сходу, півдня, а частково — й центру (але не заходу) підтримати проголошення незалежності, коли б така нагода ще раз трапилась після 1 грудня 1991 року.

Проте ставлення населення України до держави не таке вже просте, щоб задовільно описати його за допомогою дихотомічної шкали оцінок. Не секрет, що "п'ятий світ" — досить небезпечне місце проживання. Безпека найрізноманітнішого роду — від фактичної (життя), екологічної (навколишнього середовища, продуктів харчування) до соціальної (соціальної позиції, що забезпечує прийнятний рівень життя) — мабуть, найвище благо і найгостріший дефіцит для його жителів. Незважаючи на відсутність ідентичності з державою, вони апелюють до неї в пошуках ґарантій матеріально-статусного збереження, втім, не зовсім упевнені в позитивних наслідках. При цьому демонструється те, що можна назвати феноменом умовного "відстроченого громадянства". Але така умовність — це не перенесення у майбутнє, а схеми дискурсивної практики у взаємодії "демосу" й держави, обопільно сприйнята цими суб'єктами. У заклопотаному збереженням та перерозподілом енерґетичних ресурсів "п'ятому світі" ідентифікація мешканців і влади не передбачає обов'язковості і не є імперативною, в чому оптимістам і песимістам ліберальних чи консервативних поглядів не важко буде побачити предмет для інтерпретацій.

Фактичність громадянства як належності до "п'ятого світу" викликає до життя особливі форми механічної та соціальної солідарності чи конкуренції, особливі способи виробництва культурних зразків, леґітимізує мульти- і транскультурні знаки й смисли. Але соціальна структура й культура — тема спеціальної розмови, яка, мабуть, не забариться, тому що Україна упевнено живе теперішнім.

Loading...

 
 

Цікаве