WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Невигаданий «п’ятий світ» - Реферат

Невигаданий «п’ятий світ» - Реферат

Фізична реальність, відчутна на дотик, зовсім не розпадається на відгороджені сегменти "власної" та "чужорідної", а швидше подвоюється у сприйнятті. Механізми безпомилкового розрізнення своїх та чужих зразків у інтер'єрі власного місця проживання, безсумнівно, розладналися. Матеріальні предмети, ще донедавна недвозначно марковані як "чужі", так само примусово, як і природно, привласнюються та причислюються до опорядження свого простору, а звичні речі зникають із поля зору. Це однаково стосується і географічних областей, літаків, кораблів, трубопроводів, гербів та прапорів, і товарів, продуктів харчування, рекламних постерів з вербальними знаками, шкільних підручників. Хоч повної заміни одних іншими, зрозуміло, не відбувається, матеріальний світ розширюється, а його окремі й розрізнені фраґменти вже нехтуються як реальне поле для ствердження ідентичності або ще не опановуються у цій якості.

На ці складнощі сприйняття тіло дає відповідь насамперед м'язовими автоматизмами, рухами, спрямованими на те, щоб установити дистанцію, відстояти, замкнути власний простір, не допускаючи фізичного вторгнення чужорідних предметів, або ж, навпаки, розширити свою територію, підкоривши при цьому всі прилеглі. Елементарні дії не складні — дотик чи відхід, поштовх чи особлива згрупованість, вироблена тренуванням спільної присутності багатьох тіл в обмеженому просторі, наприклад, громадського транспорту. До цього ж належать і вокальні жести, здійснювані автоматично як акт самоідентифікації у просторі, належність до якого стверджується силою голосу чи раптовою німотою, що часом не мають нічого спільного зі стиґмaтичною символікою. Водночас підвищується реґулярність вправ із вдихання нових запахів, засвоєння незвіданого смаку, зняття слухових подразнень від звуків чужої мови. Таким чином, здивування від одержаної можливості досягти фізичного комфорту внаслідок споживання нових речей також може передувати ідентичності суб'єкта в їхньому полі. Невдоволені запропонованими тілесними відчуттями індивіди пориваються до зон ризику "п'ятого світу", які ґарантують загостреність реакцій, або здійснюють вилазки до збуджених насильством вогнищ сусідніх світів, як правило четвертого й третього, де будь-яку відповідальність за збереження людського тіла відмінено. Власний та інші світи сприймаються переважно як просторові й фізичні, насичені тілами й речами.

"П'ятий світ" має особливий часовий лад. Схоже, час позбувся лінійної одновимірності, а принцип суворого чергування минулого, теперішнього та майбутнього втратив значення основоположного. Логіка, пам'ять і сподівання на неухильність проґресу — в деякому сум'ятті від того, що традиційно виконувана ними робота з опанування часу сьогодні не потрібна. Однак у осяганні нової часовості на допомогу знов-таки приходять м'язові зусилля, фізична напруга й воля. Виявилося, наприклад, що безстрашним вольовим актом справді вдається забути про недавнє минуле.

У світі, що обживається, головним чином, просторово, істотне значення має лише теперішнє. Помутніння історичної ретроспективи та невиразність перспективи сприймається як річ очевидна цілком можливо, як свого роду необхідність, що створює умови для старанного культивування й засвоєння усього в дану мить наявного. Вибраними й відкоригованими епізодами минуле напливає на сьогоднішнє, але його поради зовсім не категоричні, а майбутньому ніяк не вдається підкорити своїм завданням актуальність, що виникає. Здавалося б, теперішнє, втягуючи у свій вир попередні й наступні шари, здатне ефективно їх колонізувати й утвердитись у своєму цілковитому пануванні. Проте насправді привілей теперішнього обертається енерґетичною пасткою часу взагалі.

Соціологічний дискурс про час і простір, зацікавлений фіксувати їхню навантаженість соціальними смислами, неодмінно розвиватиметься у термінах соціальності, незалежно від того, чи поставлені на них акценти, чи ці терміни відходять у відомий учасникам контекст. Це зовсім не означає, що уявлення про хронотопну структуру спільного для людей світу в цьому випадку слід очищати до вираження у поняттях "соціального простору" й "соціального часу". Поділ на фізичне й соціальне тут швидше аналітичний, навіть якщо таку роботу проробляє побутова свідомість. Можна слідом за П.Бурдьє розглядати топологічні й часові опозиції як втілення соціальних структур і соціальних дистанцій ієрархізованого суспільства, що досягається шляхом "натуралізації, яка викликає стійке занесення соціальних реалій у фізичний світ" 6.

Простір і час п'ятого, як і будь-якого іншого, світу цілком піддається інтерпретаціям у цьому ключі. І в його мешканців, як і в громадян інших світів, безумовно, розвинений, а можливо, навіть гостріший через наявність трансформацій статусних мереж, "смак" соціального — так П.Бурдьє називає відчуття соціальної зорієнтованості індивідів, що ґрунтується на набутому досвіді у розрізненні домінуючих та домінованих соціальних позицій 7. Поширені в нашій публічній риториці й повсякденній мові символічні класифікації колишніх і знов утворених соціальних страт, кіл і шарів, що вказують на головні з погляду групи оцінювачів позитивні чи неґативні характеристики, недвозначно це засвідчують. Проте не можна не помітити, що паралельно діє також і інший механізм сприйняття простору й часу, який не те що нівелює їхню соціальність, як це міг би припустити Ж.Бодрійяр 8, а, швидше, відтісняє її фізичною фактичністю. "Соціальний окомір" повсякдення досить часто не встигає ввімкнутися через знесиленість фізичного. Тобто прочитання, скажімо, соціального письма як претензій неназваних осіб, які мають особливий статус, на чиїсь простір і час, — претензій, вгаданих у самовпевнених рухах тіла й тривалості мови, — відкладається, не встигнувши виявитись, після зіткнення з багатьма розділовими знаками й під тиском релевантності винятково фізичного подолання подібних замахів на ідентичність. Соціальне конструювання реальності стає запізнілим.

Спочатку оголошений таким, якому віддано перевагу, прискорений ритм "п'ятого світу", який прагне надолужити згаяний для свого розвитку час (точнісінько як у "четвертому світі"!), не відчувається. Навпаки, неможливо приховати тенденцію до зниження динаміки всіляких процесів: сповільнене падіння економічного виробництва та темпів інфляції, неквапливе проведення ринкових реформ. Мабуть, саме уявлення про швидкість як про відношення шляху, пройденого тілом, до одиниці часу істотно кориґується у зв'язку з сумнівністю позначень шляху через спрямований рух. Соціологи перестали боятися того, що не встигнуть зафіксувати й зберегти для нащадків факти, які відображують сучасність, оскільки нічого не відбувається. Втім, і одиниці виміру часу переглядаються, бо ж час доступніше і ефективніше вимірювати в одиницях опановуваного простору, одиницях нервових та фізичних витрат або їх компенсації (колишній "вільний час"), фінансових витрат і здобутків.

Тому "своєчасність" якого-небудь акту важко визначити, як у випадку з запровадженням національної валюти чи виплати заробітку. У "розв'язаний" час реґулярно потрапляють ті, хто очікує трамваїв, тролейбусів і навіть колись бездоганних у розміреному ритмі свого руху поїздів метро. "Робочий час" позбавляється леґітимних меж і, не забезпечений відповідною винагородою, розтягується й або витікає в інший простір, що ґарантує прийнятний обмін, або зникає зовсім у вигляді тривалих відпусток і свят. Взаємини поколінь громадян "п'ятого світу" не вичерпуються уявленнями про їхній споконвічний конфлікт, указуючи також на вікові, тобто часові, розриви. Сприйняття теперішнього, неабияк насиченого провалами, визначає виникнення переважно ситуативних ідентичностей в часі ("Я — той, хто очікує"), а уявлення про космічне поширення поточного, поглиблює цю практику. Тим самим створення довготермінових життєвих проектів утрачає свою актуальність.

4. Фактичність громадянства

Співвідносність просторового й часового найкраще виявлена феноменом комунікацій у масштабах світу. В конституюванні комунікацій чітко вирізняється роль соціального суб'єкта — влади. Відомо, наприклад, що залізниці й електрика свого часу сформували радикально нові аспекти взаємин простору і влади, суттєво вплинувши на соціальний устрій 9.

Маґістралі контактів у стабільних суспільствах ніколи не виходять з-під нагляду влади. Втім, у "п'ятому світі" контроль за взаємною інтерпретацією простору і часу шляхом комунікації не має такого вирішального значення.

Поїзд, що звався швидким, наприкінці 80-х років долав відстань у 450 км за десять годин, а зараз — уже за дванадцять (середня швидкість 37,5 км на год.). Як здивувався б, скажімо, Г.Уеллс, якому 1920 року здавалося, наче поїзд, що віз його з Петроґрада до Москви зі швидкістю 25 миль (40 км) на год., просто "повзе". До пункту, розташованого на відстані 450 км від Києва, лист іде сьогодні аж півтора тижня, а до пункту за 1000 км на схід — півтора місяця.

Традиційні засоби комунікації, чиї функціональні можливості так і залишилися не вичерпаними, навряд чи можуть з повним правом претендувати на метафору "розширень людини" (М.Маклюен). Відбувається швидше звуження досягнутого й повернення до початкових розмірів (з багатьох причин гроші ефективніше доставити адресатові особисто, ніж поштовим переказом). Не обтяжені доречною для повсякденності опікою влади, традиційні комунікації дедалі глибше занурюються у своє призначення здійснювати світський зв'язок. Реставруються і деякі забуті способи переміщення у просторі, наприклад, "ходіння по світах", яке у своєму російському йменні символізує уявлення про взаємозв'язок фізичного та соціального середовища.

Найновіші комунікації, що виникли на основі комп'ютерних технологій і електронних мереж (Е-mail, Internet), навпаки, "чарівним" чином долають простір і час. Резервуари ефіру, який вони оперізують та перетинають, поки що невеликі, і такий спосіб зв'язку зовсім не є масовим. Однак вони, безумовно, демонструють світський характер, утворюючи принципово вільні від тотального державного контролю зони, в межах яких складаються співтовариства, як нині висловлюються, "віртуальної демократії". Втім, ефірні шляхи, второвані телебаченням і відомі більшості, також окреслюють райони відносної свободи мешканців наших територій, незважаючи на природні наміри держави уважно оглядати, оберігати й розширювати "інформаційний простір". Ясна річ, ми говоримо не про свободу телебачення або мас-медіа "п'ятого світу", що перебувають у неминучій залежності від інститутів влади й капіталу. І не про свободу привласнення розповсюджуваних значними тиражами знаків і смислів (що стосується, скажімо, одного з найулюбленіших у глядача продуктів культури — телесеріалів, то йому пропонується вибирати між американськими й латиноамериканськими зразками). Йдеться про те, що телекомунікація складає одну з небагатьох сфер життя, де ідентичність індивідів і груп перманентно підкріплюються уявною активністю. Аудиторія витримала нашестя небаченої за старими мірками багатоманітності, не тільки утвердившись у смаках, а й постійно їх задовольняючи.

Loading...

 
 

Цікаве