WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Україна в геополітичних концепціях першої третини ХХ століття - Реферат

Україна в геополітичних концепціях першої третини ХХ століття - Реферат

Ще в передвоєннi мiсяцi 1914 р. Сетон-Вотсон мав намiр вiдвiдати Росiю аби з'ясувати позицiї урядових кiл щодо майбутнього України, Польщi та Фiнляндiї, проте вiдмовився вiд поїздки, збагнувши з росiйської преси та зустрiчей з провiдними слов'янськими дiячами рiзних полiтичних та iдеологiчних спрямувань її цiлковиту безперспективнiсть: "Єдиний шлях, яким я можу привернути до себе ... офiцiйну й бiльшiсть неофiцiйної Росiї, є Totschweigen (смертельна мовчанка. — Авт.) щодо українського питання й зречення фiнiв. Dafuer bin ich nicht zu haben (У цьому я не бажаю брати участi. — Авт.)" 82. Влiтку цього ж року у Львовi Сетон-Вотсон зустрiчався з М.Грушевським, I.Франком, А.Шептицьким, К.Левицьким, С.Бараном, iншими видатними українцями. Сетон-Вотсон добре знав українську iсторiю, високо поцiновував українську культуру; Шевченка вiн називав "рутенським Бернсом" 83, Шептицького шанував за те, що "всю свою енерґiю вiн присвятив справi поширення освiти, вихованню активного й пристрасного патрiотичного клiру, плеканню мистецтва, лiтератури, полiтичної думки" 84; бiографи Сетон-Вотсона стверджують, що завжди "боротьба українцiв... супроти уряду Санкт-Петербурґа зустрiчала його мiцну пiдтримку" 85. У заснованому ним у жовтнi 1916 р. й редаґованому спiльно з Т.Г.Масариком часописi "Нова Європа", в численних виступах в iнших засобах масової iнформацiї Сетон-Вотсон обстоює iдею "Нової Європи" 86 iсторичними, культурними, економiчними, географiчними, військово-полiтичними чинниками. Саме створення незалежних України, Польщi, Литви, iнших держав вiдповiдатиме довготривалим iнтересам Європи, здiйснить мрiю багатьох народiв про державну незалежнiсть.

У вереснi 1917 року, розглядаючи в статтi "Проблема України" ситуацiю навколо України, Сетон-Вотсон наголошує, що українське питання є однiєю з головних причин, що призвели до Першої свiтової вiйни (вперше про це вiн скаже в жовтнi 1916 р. 87; перебiг вiйни довiв, що надалi iґнорувати цю проблему неможливо. Українське питання не модерна вигадка, але застарiла проблема Європи, "про що свiдчать численнi книги, присвяченi українським подiям, що були надрукованi анґлiйською вже XVII століття" 88.

Вдаючися до аналiзу українсько-росiйських вiдносин, Сетон-Вотсон доходить висновку, що витоки негараздiв належить шукати в Переяславських угодах, адже "неможливо уявити собi бiльшого контрасту полiтичних свiтоглядiв, нiж той, що iснував мiж цими двома сторонами. З одного боку, стояла стара Москва, в якiй автократiя, мiцна вже за напiвтатарських днiв, здобула додаткової моцi методами, запозиченими iз Заходу; з другого — вiльно зiткана республiканська органiзацiя, оперта на сутнiсно демократичнi мiсцевi iнституцiї. Як неможливо, щоб поєдналися вогонь з водою, так один iз цих супротивних типiв уряду був приречений на пiдпорядкування другому; за умов ХVIII століттяя перемога царату була ... невiдворотна" 89.

Пiсля унаочнення подiями 1917–1918 рр. намiрiв росiян щодо неросiйських народiв i вияву достеменного змiсту росiйської революцiї Сетон-Вотсон активно пропаґує необхiднiсть мiлiтарного втручання в росiйськi справи, яке б не лише зберегло мир у Європi й сприяло загальному роззброєнню, а й, спричинивши вiдновлення цивiльного порядку й демократiї, служило б iнтересам насамперед самої Росiї 90; росiйська революцiя для нього — неґацiя полiтичних принципiв анґлiйської, американської та французької революцiй, "пiдмiна в найширшому масштабi Власностi Крадiжкою" 91.

5. Схiдна Європа як "Зелений Iнтернацiонал"

Центральним для застосованого Г.Гесселем Тiльтманом у книзi "Хлiборобська Європа" (1934) геополiтичного пiдходу до ситуацiї в Європi є соцiально-економiчний аналiз. Загальноєвропейська цивiлiзацiя складається, на його думку, з двох — захiдної та схiдної — половин. Другу, попри наявнi внутрiшнi нацiональнi вiдмiнностi та державно-адмiнiстративнi кордони, характеризують iдентичнiсть соцiальної структури та типу економiки, спiльнiсть свiтогляду, моралi, культури, трудової етики, способу життя, що їхнiм атрибутивом або детермiнативом (визначником) є прикметники: "хлiборобський", "рiльничий", "селянський", "сiльськогосподарський". Незважаючи на неспиннi полiтичнi трансформацiї й територiальнi перевлаштування, схiдноєвропейська люднiсть залишає недоторканим свiй code gйnйtique, транспортує крiзь товщу вiкiв i генерацiй життєвирiшальнi засади свого iснування, власнi вартостi та iдеали.

Географiчно хлiборобська спiльнота розташована на теренах мiж етнiчними кордонами розселення нiмцiв та росiян у смузi мiж Балтiйським, Чорним та Адрiатичним морями: "Бiльш нiж половину усього цього (європейського. — Авт.) континенту складають хлiбороби. ...Народи, що посiдають цю землю фермерських господарств, — поляки, українцi, чехи, словаки, угорцi, пiвденнi слов'яни та iншi — спiльно репрезентують найбiльшу спiльноту в Європi, розщеплену штучними полiтичними стiнами, проте поєднану спiльними iнтересами та, за вiйни або миру, звичайно спiльною долею" 92. Для номiнацiї цiєї сукупностi нацiй Тiльтман уживає запропоновану на початку 20-х рокiв лiдером Болгарського хлiборобського народного союзу й головою уряду Болгарiї Олександром Стамболiйським назву "Зелений Iнтернацiонал"— висунута Стамболiйським iдея "Зеленого Iнтернацiоналу" передбачала полiтичнi спiвдiї схiдноєвропейських країн супроти поширення росiйського бiльшовизму 93.

Вiдзначаючи любов українцiв до землi й хлiборобської працi, Тiльтман гонорує їхню працьовитiсть, трудову дисциплiну, вiдданiсть iндивiдуалiзму, що їм вони завдячують своїм чи не найвищим Схiднiй Європi рiвнем життя, дедалі більшим добробутом та заможнiстю (вiн писав це з власних спостережень по вiдвiдинах Захiдної України): "Кожна українська хата, хоч якою малою вона була б, огороджена парканом — символом того iндивiдуалiзму та любовi до домiвки й землi, що складають саме корiння українського темпераменту. Бездоганно чепурний вигляд навiть i найбiднiшого села нагадує мандрiвниковi, що українцi, сукупно з угорцями, є найкращi господарi Схiдної Європи" 94. Той факт, що землi навколо Перемишля, що зазнали найнищiвнiшої руйнацiї за роки вiйни, були швидко вiдбудованi так, що нiщо там не нагадувало вiйни, Тiльтман називає "справжнiм чудом", створеним руками українцiв.

Вдаючися до зіставлення українцiв з iншими нацiями, зокрема поляками, Тiльтман констатує порiвняльну вищiсть української матерiальної та духовної культури над польською.

Наголошуючи на необхiдностi ствердження iсторичної справедливостi й задоволення прагнень українцiв до самовизначення, а також дбаючи про безпеку в Європi, Тiльтман уважає за обов'язкове вiдновлення української державностi й закликає британський уряд до рiшучих заходiв задля її забезпечення: "Не буде анi довготривалого спокою, анi трiумфу справедливостi в Схiднiй Європi доти, доки не буде надано Українi це право (на свободу. — Авт.) й чужинецькi вiйська не залишать її територiю" 95. Була б Україна вiльною, "українська раса доклала б власного внеску до пiдтримання миру й стабiльностi в цьому реґiонi" 96. З огляду на Україну Тiльтман уважає неприпустимим щоб "захiдний" народ був пiдлеглий "схiднiй" росiйсько-азiйськiй цивiлiзацiї.

Поданий Тiльтманом образ України визначається глибокою повагою до маєстатностi її стародавнього минулого й шаною до героїчної боротьби за незалежнiсть, уболiванням за її сучасний пiд'яремний стан; вiн певний, що Україна обов'язково здобуде незалежнiсть i звiльниться з кайданiв рабства, що були накинутi на неї Росiєю.

"Українцiв ...вiдзначає культурний рiвень вищий, нiж рiвень ... рас, що сьогоднi гноблять їх" 97. "Усi спроби перетворити українцiв на росiян залишилися замарними" 98. Тiльтман упевнений, що тяжiння українцiв до незалежностi є непозбувне й незнищенне, бо притаманне їхньому волелюбному характеровi, вкорiнене в найглибиннiшi шари їхньої нацiональної самосвiдомостi: "Впродовж багатьох генерацiй український народ залишається вiрним своїм нацiональним iдеалам [звiльнення] з вiдданiстю та затятiстю бiльшою, нiж будь який iнший поневолений народ Європи" 99.

"Велика Україна (The Great Ukraine) iснує не на паперi, а в серцях її народу. I жоден, хто знає цих заможних господарiв-хлiборобiв, не може заперечити, що в серцях європейської найбiльшої "меншини" донинi iснує вiльна Україна" 100. Український нарiд — "вiрить, що прийде день, коли вiн буде вiльний,.. день, коли Незнана нацiя Європи накреслить великими лiтерами своє iм'я на мапi Схiдної Європи, й справедливiсть нарешті засвяткує хлiборобiв, якi боролися за збереження своєї нацiональної iдентичностi з завзятiстю, мужнiстю та неприборканою волею, що не знали поразки" 101.

Причину того, чому українцi — "творцi великої iмперiї й колиски стародавньої цивiлiзацiї, значно вищої за ту, що вiдзначала навколишнi землi"— не спромоглися захистити свою незалежнiсть, впали в рабство й "зникли з iсторiї" 102, Тiльтман вбачає у таких вадах їхнього характеру, як миролюбнiсть, демократизм, поблажливiсть. "Українцi — i це є справжня причина їхнiх негараздiв — не були анi войовничими, анi аґресивними, вони були й залишаються тепер однією з найбiльш культурних та демократичних хлiборобських рас в Європi, що бажає лише непотурбованого життя на своєму власному теренi. Саме цiй обставинi вони завдячують своє раннє зникнення з мапи Європи" 103. Утiм, незважаючи на певнi другоряднi вiдмiнностi, Тiльтман упевнений, що Схiдна Європа залишається — i залишатиметься — усталеною геополiтичною одиницею, єдиним геополiтичним комплексом, стягнутим обручем спiльної iсторичної долi, однакових пiдстав життя та єдиної мети на майбутнє.

Loading...

 
 

Цікаве