WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Україна в польських зовнiшньополiтичних доктринах - Реферат

Україна в польських зовнiшньополiтичних доктринах - Реферат

Реферат на тему:

Україна в польських зовнiшньополiтичних доктринах

Погляди бiльшостi польських полiтикiв кiнця ХIХ — початку ХХ ст. базувалися на переконаннi у необхiдностi вiдродження польської держави у її iсторичних кордонах, де українськi землi будуть органiчною часткою Речi Посполитої 1. Представники рiзних полiтичних кiл лише по-рiзному бачили шляхи вiдродження незалежної польської держави, але в територіальному питанні їхні погляди були подібні.

Одна з найбiльш популярних концепцiй була сформульована табором нацiонал-демократiв, т.зв. ендекiв, лiдером яких був видатний польський полiтичний дiяч i публiцист Роман Дмовський. У своїх головних творах, "Думки сучасного поляка" (1903), "Нiмеччина, Росiя i польська проблема" (1908), "Польська полiтика i вiдродження держави" (1925) та iн., вiн обґрунтував iдею "iнкорпорацiї", тобто приєднання українських земель до польської держави. Напередоднi Першої свiтової вiйни iдея набула свого завершеного вигляду. Згiдно з нею, українцям, як народу "неiсторичному", "недержавному", вiдмовлялося в правi на свою державу.

Обґрунтовуючи свої погляди, нацiонал-демократи доводили, що українцi за останнi столiття нiчим не виявили себе нi державно-полiтично, нi культурно, були пасивним, iнертним елементом, нездатним до самостiйного державно-творчого життя.

"Там, де ми можемо примножити свої сили i свою цивiлiзацiйну працю, поглинаючи iншi елементи, — зазначав Р.Дмовський, — жодне право не може заборонити нам того, а дiяти так, то навiть наш обов'язок" 2. Разом з тим, враховуючи реалiї кiнця ХIХ — початку ХХ ст., вiн вважав за нонсенс програму вiдновлення Польщi в кордонах 1772 р. Це був принциповий вiдхiд вiд iсторичної традицiї. На думку ендекiв iнкорпорувати слiд було стiльки "схiдних", у тому числі й українських земель, скiльки можна "проковтнути", скiльки можна поступово повнiстю полонiзувати, перетворивши Польщу на мононацiональну державу. Такими територiями вважалися Схiдна Галичина, Волинь i Подiлля.

Iншi українськi землi, на думку ендекiв, мали вiдiйти до Росiї, в якiй вони вбачали противагу нiмецькому гегемонiзму. Але й при цьому, нацiонал-демократи планували подальшу полонiзацiю українцiв, що опиняться у складi Росiйської iмперiї. Утворення Радянської Росiї додало арґументiв ендекам. Модернiзуючи iдею antemurale (Польща — форпост i передмурок християнства у його протистояннi зi Сходом), вони стали вбачати у своїй діяльності важливу мiсiю в охоронi захiдної цивiлiзацiї вiд бiльшовицької загрози.

Таким чином, у полiтичних доктринах однiєї з найавторитетнiших i найвпливовiших полiтичних сил польського суспiльства першої половини ХХ ст. — нацiонал-демократiї — незалежнiй Українi мiсця не було.

Не менш впливовою i популярною, нiж концепцiя ендекiв, була "федераціоністська" програма соціаліста Юзефа Пiлсудського — найавторитетнiшого польського полiтичного дiяча ХХ ст. Суть цiєї програми в тому, щоб у результатi повалення царизму i розпаду Росiйської iмперiї створити у Схiднiй Європi, велику, сильну i мiцну Польщу. Передбачалося, що вiдроджена Рiч Посполита постане на "федеративних" засадах. До її складу увiйдуть польськi, литовськi, бiлоруськi i українськi землi. Провiдна роль, звичайно, вiдводилася польському етнiчному, полiтичному, економiчному i культурному елементу.

Незважаючи на те, що програма не давала вiдповiдi на запитання, що робити, коли народи не захочуть об'єднатися в складi Речi Посполитої, соцiалiсти декларували добровiльне входження до складу майбутньої держави. Наступнi часи засвiдчили еволюцiю окремих дiячiв ППС, якi вiдмовляли деяким народам у правi вирiшувати самостiйно свою долю.

Отже, двi впливовi i популярнi польськi полiтичнi доктрини щодо України — "iнкорпорацiйна" i "федераціоністська" — ще до створення польської держави базувалися на iґноруваннi прав українського народу на самовизначення i висували претензiї на володiння українськими землями. Iншi концепцiї не вiдiгравали значущої ролi.

1. Українська незалежнiсть як загроза цiлiсностi Польщi

Проголошення 7 листопада 1918 р. Тимчасовим урядом у Люблинi Польської республiки ознаменувало завершення багатолiтнiх зусиль польського народу в справi вiдродження своєї державностi. Зазначимо, що ще на етапi пiдготовки до проголошення незалежностi полiтичнi сили у Польщi уважно стежили за подiями в Українi i навколо неї i гостро реаґували тодi, коли, на їхню думку, ситуацiя не вiдповiдала або загрожувала майбутнiм польським державним iнтересам (згадаємо протести проти пункту Берестейського мирного договору про приєднання Холмщини i Пiдляшшя до Української Народної Республiки та щодо виокремлення Схiдної Галичини i Буковини в окремий коронний край).

Подiї 1918–1921 рр. яскраво засвiдчили, що польська держава своєю практикою послiдовно реалiзовувала напрацьованi польськими полiтичними силами доктрини i концепцiї в українському питаннi.

Не заглиблюючись у пiдробицi, зазначимо, що проголошену 1 листопада 1918 р. Захiдно-Українську Народну Республiку новоповстала польська держава буквально задушила в ходi українсько-польської вiйни (1918–1919 рр.) за Схiдну Галичину. Поляки не побачили в патрiотичному злетi українцiв нацiонально-визвольної боротьби, прагнення до створення власної держави, тобто явища, подiбного до польського вiдродження. Для них це був антипольський виступ, що стався на споконвiчних (як вони гадали) польських землях i який загрожував територiальнiй цiлiсностi новопосталої держави. Польська сторона не могла допустити утворення в Схiднiй Галичинi незалежної української держави. I в цьому усi полiтичнi сили тогочасного польського суспiльства були єдинi.

Ще яскравiшим прикладом реалiзацiї готових зовнiшньополiтичних концепцiй в українському питаннi була спiльна польсько-українська вiйна 1920 р. проти бiльшовикiв. Переважна бiльшiсть iсторикiв небезпiдставно вважає, що це була спроба реалiзацiї "федералiстської" програми Юзефа Пiлсудського. Як вiдомо, 24 квiтня 1920 р. мiж урядами УНР i Польщi було укладено т.зв. Варшавський договiр (або договiр Пiлсудський — Петлюра) 3. Вiн мiстив визнання Польщею незалежної Української Народної Республiки. Армiя УНР разом iз поляками брала участь у вiйнi проти бiльшовицької Росiї з метою вiдновити владу Директорiї в Надднiпрянськiй Українi. Проте, договiр не був рiвноправним. Користуючись безвихiдним на тодi становищем Директорiї, Польща залишала за собою Схiдну Галичину, Захiдну Волинь, Холмщину з Пiдляшшям i Полiсся. Варшавський договiр забезпечував широкий вплив полякiв на адмiнiстрацiю, вiйсько, фiнанси i залiзницi України. Договiр вороже сприйняли захiднi українцi та неприхильно — значна частина українцiв Надднiпрянщини.

Зрештою, польська сторона не дотримала умов договору i вiддала УНР на поталу бiльшовицькiй Росiї. У жовтнi 1920 р. Пiлсудський, маючи вiйськову iнiцiативу, пiд тиском ендекiв загальмував наступ. Польща уклала перемир'я, а згодом, 18 березня 1921 р., Ризький мир з РСФРР i УРСР. За Ризьким миром українськi землi було подiлено мiж Польщею i Росiєю. Поляки визнали Радянську Україну як самостiйну державу. За Польщею залишалися, крiм Галичини (Схiдна Галичина була анексована Польщею пiсля рiшення Ради послiв 15 березня 1923 р.), Холмщина з Пiдляшшям та захiднi частини Волинi й Полiсся. Вiйська УНР були iнтернованi в Польщi.

Таким чином, вислiдом "київського походу" Юзефа Пiлсудського стала реалiзацiя не його "федералiстської" програми, а "iнкорпорацiйної" концепцiї ендекiв. За рахунок самостiйної української держави було укладно мир з Росiєю.

2. "Польща для полякiв" та проект "Великої України"

У мiжвоєнний перiод на перший план вийшла проблема ставлення до українцiв, що опинилися в складi Польщi в результатi окупацiї нею захiдноукраїнських земель. На озброєння була взята стратегiя асимiляцiї українцiв. "Польща для полякiв" — так можна коротко визначити нацiональну полiтику табору народової демократiї. Вiдомий ендецький полiтик i публiцист Станiслав Грабський писав, що "нинi необхiдною умовою утримання наявних кордонiв є перетворення державної територiї Речi Посполитої в нацiональну польську територiю" 4. Звичайно, нацiональна асимiляцiя корiнного населення у польському середовищi здiйснювалася методами економiчної, полiтичної, iдеологiчної i культурно-освiтньої дискримiнацiї українцiв. Шовiнистичну полiтику ополячення Схiдної Галичини i Захiдної Волинi табiр народової демократiї здiйснював послiдовно i безкомпромiсно, за допомогою жорстоких репресiй та переслiдувань 5. У такий спосiб ендеки сподiвалися довести, що приналежнiсть захiдноукраїнських земель до Польщi забезпечена назавжди i таким чином покласти край сподiванням українцiв на власну незалежну державу.

Loading...

 
 

Цікаве