WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Україна та «українське питання» в політиці Чехословаччини - Реферат

Україна та «українське питання» в політиці Чехословаччини - Реферат

Однак зі вступом Радянської армії в жовтні 1944 р. на територію Закарпаття — СРСР почав порушувати попередні угоди, все активніше втручаючись у внутрішньополітичне життя визволеного краю 29. На зрозуміле занепокоєння й неодноразові дорікання чехословацького уряду, особисто Е.Бенеша радянській стороні, що вона порушує двосторонні й міжнародні угоди і має намір односторонньо вирішити питання про Закарпатську Україну, з Москви все впевненіше лунало у відповідь: "Народний рух на Закарпатській Україні не є випадковим явищем, він має свої національні і історичні корені, у зв'язку з чим радянський уряд не може і не хоче його іґнорувати", "не може заборонити закарпатським українцям висловити свою волю" 30. І хоча в цих твердженнях є велика частка істини (нагадаймо, що під Маніфестом про вихід Закарпаття із складу Чехословаччини і возз'єднання його з Радянською Україною, який було прийнято першим з'їздом Народних комітетів краю в Мукачеві 26 листопада 1944 р., незабаром підписалося близько 250 тис. дорослих закарпатців), але за ними не можна не відчути чітку й невідворотну політику могутньої держави-переможця, спрямовану на розширення власної території за рахунок стратегічно важливих реґіонів, переміщення повоєнних кордонів СРСР за Карпати з виходом до Дунайської низини, перспективи безпосереднього впливу на Центральну Європу.

29 червня 1945 р. у Москві був підписаний чехословацько-радянський договір про Закарпатську Україну. У ньому підкреслювалося: "Закарпатська Україна (що носить згідно чехословацької конституції назву Підкарпатська Русь), яка на підставі договору від 10 вересня 1919 р., укладеного в Сен-Жермені, ввійшла як автономна одиниця в межі Чехословацької республіки, возз'єднується у згоді з бажанням, виявленим населенням Закарпатської України, і на підставі дружньої угоди обох Високих Договірних Сторін зі своєю споконвічною батьківщиною — Україною і включається до складу Української Радянської Соціалістичної Республіки" 31.

Керівництво нової Чехословаччини, яка відроджувалася наприкінці війни, вже на початку 1944 р. висловило намір встановити дипломатичні відносини з Радянською Україною 32. Наприклад, влітку 1945 р. президент ЧСР Е.Бенеш заявив, що Україна могла б стати ключовим членом слов'янського блоку 33. Проте дипломатичні стосунки між Чехословаччиною та Україною так і не були тоді встановлені. Як тільки було укладено радянсько-чехословацький договір від 29 червня 1945 р. про передачу Закарпатської України "її споконвічній матері — Україні", про встановлення дипломатичних стосунків між УРСР та Чехословаччиною відразу ж забули. Цікаво відзначити, що підписання цього договору взагалі відбулося без будь-якої участі українських дипломатів і представників Закарпатської України, хоча формально текст договору укладався українською, російською та словацькою мовами 34.

5. "Українське питання" у комуністичній Чехословаччині

Після лютневих подій 1948 р. народно-демократичний лад у Чехословаччині був замінений на тоталітарну модель соціалізму "радянського зразка". Її складовою була й нова зовнішньополітична орієнтація ЧСР на "союз, дружбу і співробітництво" з СРСР, а офіційною доктриною в практиці міжнародних відносин і національному питанні стала теорія "пролетарського, соціалістичного інтернаціоналізму". Вона не залишала можливостей для розвитку рівноправних і взаємовигідних відносин в рамках так званого соціалістичного табору, а тим більше — для проведення якоїсь окремої політики щодо радянських союзних республік, насамперед — України, на будь-які прояви "сепаратизму" чи "самостійництва" якої Москва реаґувала дуже гостро й жорстко. Показово, що відразу ж після визволення Чехословаччини від гітлерівців українські установи, культурно-освітні й наукові заклади та організації, створені там у міжвоєнні роки українськими еміґрантами, були ліквідовані як "антирадянські" та "буржуазно-націоналістичні", а ті еміґранти, які не встигли або не захотіли еміґрувати на Захід, були депортовані до СРСР та зазнали репресій 35.

Політика комуністичної влади Чехословаччини щодо русинів-українців Східної Словаччини, зокрема Пряшівщини 36, в перші повоєнні роки сприяла економічному, культурному й національному піднесенню українського населення республіки, серед якого домінувало почуття взаємозв'язку з Україною та рідним народом. Створена 1 березня 1945 р. на з'їзді делеґатів від українських населених пунктів та районів у Пряшеві "Українська національна рада Пряшівщини" (УНРП) навіть намагалася на першому етапі вирішити українське питання в Чехословаччині шляхом возз'єднання україномовних північно-східних районів Словаччини з Закарпатською Україною в складі УРСР. В той же час неодноразові спроби законодавчо оформити існування та діяльність УНРП та інших організацій русинсько-українського населення Чехословаччини не мали успіху, так само як і боротьба УНРП за культурно-національну автономію українців у Словаччині 37.

Неґативний вплив на національну свідомість русинів-українців ЧСР у післявоєнний період справили також об'єктивний процес урбанізації, масове переселення їх у 50–60-ті роки з переважно однонаціональних населених пунктів до західної Чехії та Моравії. Неґативні наслідки мали і штучна "українізація", і спроби розв'язання національних проблем адміністративно-бюрократичними методами тощо.

Боротьба проти "бандерівщини", політичні процеси 50—60-х років у Чехословаччині над "націоналістами", в тому числі й українськими, ліквідація греко-католицької церкви і насадження державою серед русинів-українців православ'я, вторгнення військ країн Варшавського Договору в 1968 р., подальші "нормалізація" та застій у супільно-політичному й соціально-економічному розвитку країни також зумовили ізоляцію русинсько-українського населення східної Словаччини від України. До того ж, з боку УРСР, громадських організацій республіки "ідеологічна витриманість" вилилася у згортання зв'язків з одноплемінниками у Чехословаччині, а турбота про їхній національно-культурний розвиток розглядалася щонайменше як небажана.

Радикального поліпшення ситуації не принесла і революція 1989 р. в Чехословаччині. Складні внутрішньополітичні процеси в країні, що розгорнулися після "оксамитової революції", загострення чесько-словацьких суперечностей, прояви словацького націоналізму ускладнили процес зростання національної самосвідомості українців ЧСФР. Не сприяло його розвитку і "розлучення" Чехії та Словаччини й утворення двох суверенних держав. Більше того, на хвилі національно-культурного й політичного піднесення, викликаного радикальними змінами останніх років, відбулося розмежування серед русинсько-українського населення Словаччини на "русинів" і "українців". Повернення частини українського населення до старої самоназви обумовлене низкою історичних, етнополітичних і національно-культурних чинників. Не останню роль у цьому зіграло намагання зберегти свою національну ідентичність, спротив політиці словакізації в умовах розбудови словацької держави.

6. Незалежна Україна в зовнішній політиціЧехії і Словаччини

Чехія і Словаччина об'єктивно зацікавлені в стабільному розвитку незалежної демократичної України, так само як і в економічному співробітництві з нею. Для країн Центральної Європи Україна залишається стратегічним транзитним шляхом до ринків країн СНД. Словаччина і Чехія по-різному визначають свої концепції розвитку співробітництва з Україною, хоч визначальними й спільними в цьому процесі є такі чинники: динамічний розвиток двосторонніх міждержавних стосунків, пошук можливостей реґіонального інтеґраційного зближення, інтенсифікація співробітництва в загально-європейських структурах.

Чехія не має спільного кордону з Україною. "Східна політика" Чехії концептуально відійшла на другий план порівняно з розвитком відносин із країнами Європейського Союзу. Словаччина має більше спільних інтересів з Україною, зокрема в Карпатському реґіоні. Українсько-словацькі відносини після розпаду ЧСФР розвивались димамічніше порівняно з українсько-чеськими. Під час візиту в Київ 29–30 червня 1993 р. президента Словаччини Міхала Ковача було підписано Договір про дружбу і співробітництво. Важливою є фіксація відсутності територіальних претензій. Політичне порозуміння між Україною і Словаччиною сприяє плідному розвитку економічних зв'язків.

У Празі 26 квітня 1995 р. президенти Л.Кучма та В.Гавел підписали Договір про дружні відносини та співробітництво між Україною і Чеською Республікою. Діє спільна комісія з питань торговельно-економічного співробітництва.

Дуже важливе в політиці і Чехії й Словаччини щодо України є залучення її до реґіональних інтеґраційних процесів. Завдяки позиції Чехії та Словаччини Україна в червні 1996 р. стала членом Центральноєвропейської ініціативи. Водночас, головним чином через глибоку економічну кризу в Україні, Чехія та Словаччина дуже обережно ставляться до перспективи вступу України у Вишеградський блок і до можливості приєднання України до центральноєвропейської зони вільної торгівлі.

Словаччина, Україна і Чехія активно співпрацюють у Раді Європи. З більшості проблем сучасної європейської політики концептуальні парадигми України, Чехії, Словаччини гармонують та реально сприяють розбудові нової інтеґрованої Європи.

Loading...

 
 

Цікаве