WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Україна в румунських зовнішньополітичних концепціях - Реферат

Україна в румунських зовнішньополітичних концепціях - Реферат

У травні 1966 р. Н.Чаушеску в доповіді, присвяченій 45-річчю створення Румунської Комуністичної партії, піддав критиці визначення Румунії як багатонаціональної країни та висунув тезу про "унітарну національну державу" 22.

Ці вказівки знайшли широке висвітлення в історичній і суспільно-політичній літературі, виданій в Румунії починаючи з середини 60-х років. Процес перегляду на корінні питання національної історії та стосунків Румунії з сусідніми країнами проходив інтенсивно і в основному завершився офіційним закріпленням "нової історичної концепції", відображеної в ретроспективному огляді історії Румунії, включеному в Програму РКП. В цьому "ретроспективному огляді" отримали концентрований вираз основні ідеї і тези теорії "континуїтету" румунської історії в Карпато-Дунайському басейні. Мета цієї "теорії" полягала в тому, щоб довести "історичне" право Румунії на території Бессарабії і північної частини Буковини. Ця концепція стала серцевиною всієї ідеологічної політико-виховної роботи РКП.

Для згуртування населення навколо румунського керівництва, підтримки його "самостійного", "незалежного" політичного курсу в масово-політичній роботі широке розповсюдження отримали деякі націоналістичні ідеї румунської історіографії, зокрема наробки міжвоєнного і воєнного періоду.

Ідеологічна робота була спрямована на виховання населення в дусі "національного патріотизму" і, безумовно, сприяла формуванню в багатьох румун націоналістичних почуттів. Але ж націоналізм і шовінізм, цілеспрямована румунізація національних меншин, у тому числі й української, на які розраховував тоталітарний режим Чаушеску у своїй внутрішній і зовнішній політиці, по суті були однією з причин, що прискорили його падіння. Румунський літературний критик В.Крістя писав наприкінці січня 1990 р. в журналі "Роминія літераре": "У феномена Чаушеску був не лише один коник — комунізм, але також й інший, не менш руйнівний за своїм впливом, — націоналізм, точніше, ультранаціоналізм, шовінізм, ксенофобія, антисемітизм. Щоб маніпулювати нами, Чаушеску грав не на комуністичних переконаннях, котрих, правду кажучи, і не було, але на націоналістичних забобонах: останні, на жаль, жили у серцях багатьох" 23.

5. Суперечності розвитку сучасних румунсько-українських відносин

Падіння тоталітарного режиму Чаушеску і прихід до влади в Румунії демократичних сил у грудні 1989 р., а також проголошення незалежності України у 1991 р., внесли суттєві зміни в українсько-румунські відносини. Перед румунським парламентом і урядом, політичними партіями і громадськими організаціями постала проблема розробки нової стратегії двосторонніх стосунків.

8 січня 1992 р. Румунія визнала незалежну Україну, а 1 лютого 1992 р. встановила дипломатичні відносини з нею. На думку міністра закордонних справ Румунії Т.Мєлєшкану, "Україна — найважливіший сусід Румунії з політичної, економічної точок зору". В інтерв'ю газеті "Роминул" Т.Мелешкану підкреслював, зокрема, що Україна "є найбільшою країною, з якою межує Румунія, є дуже важливим ринком для нашої країни і, не в останню чергу, є країною, в якій проживає румунська національна меншина, є країною, до якої включені території, які були складовою частиною румунської національної держави" 24. Тому відносини з Україною мають для Румунії "пріоритетний характер". Співробітництво Румунії з Україною в Чорноморському басейні, одній із зон напруги у російсько-українських відносинах бачиться румунським політиком як важливий "козир, який слід негайно використовувати".

Посткомуністичні трансформації румунського суспільства та румунської влади не призвели до одужання від націоналістичної нетолерантності. Це виявляється у висуванні територіальних претензій до України радикальними політичними силами сусідньої держави, що вбачають у цьому дієвий чинник боротьби за владу, Нормальному розвитку міждержавних відносин завдає політичної шкоди активна тенденційна експлуатація двозначній політиці офіційного Бухареста деяких питань історії і передусім — національно-територіальної належності північної частини Буковини, Герцаївського краю, колишніх Хотинського, Акерманського, Ізмаїльського повітів Бессарабії.

Послідовно здійснюючи так звану політику "малих кроків" щодо Бессарабії і Північної Буковини, правлячі кола Румунії намагаються інтеґрувати ці території спочатку в економічному і культурному планах, а потім і політично. Останнім часом румунська преса мусує тезу про те, що українсько-румунські кордони начебто не ґарантовані міжнародними договорами і тому можуть бути переглянуті. Мотивується це тим, що Україна на той час, коли були підписані ці документи, мовляв, не була суб'єктом міжнародного права і не брала участі у їх підписанні 25. Саме територіальні питання затримують розробку і підписання двостороннього політичного договору між Україною і Румунією. Вже протягом кількох років ведуться переговори щодо підписання цього документу, але й досі не досягнуто зближення позицій обох сторін. Румунія продовжує наполягати на включенні у договір до преамбули Договору положення про засудження політичних наслідків таємного Протоколу від 23 серпня 1939 р. Бухарест не погоджується на включення статті щодо відмови від будь-яких територіальних претензій обох сторін. Румунські намагання перегляду кордонів не зустрічають жодної підтримки в Європі. На цьому тлі симптоматичними були марні спроби Румунії загальмувати входження України до Ради Європи.

Питання територіальної приналежності Північної Буковини і Південної Бессарабії, острова Зміїний, збирання "історичних" румунських земель до "унітарної румунськаї держави" зараз займають чільне місце у виборчих платформах усіх програмних документів практично усіх політичних партій Румунії. Український чинник відіграє складну роль у стратегії Бухареста щодо Молдови.

Неґативно позначаються на розвитку українсько-румунських відносин спроби певних політичних сил і засобів масової інформації Румунії фальсифікувати політику України щодо румунської національної меншини. Націонал-радикальні кола в Румунії, друковані органи проводять відверту антиукраїнську пропаґанду. Так, у статті "Троглодитний хохлізм", надрукованій в газеті "Флакера", підкреслювалося, зокрема, що "в Україні найгірше ставилися і ставляться до румунів, а серед сусідніх країн найбільша ворожість проявляється до Румунії", що "в переслідуванні північнобуковинських румунів, яким руйнують церкви, оскверняють могили, грабують майно, забороняють школи і культурну діяльність, пресу, у всьому цьому і в багато чому іншому винні хохли" 26. Подібні матеріали в румунській пресі не поодинокі.

Насправді румунська національна меншина в Україні користується значно більшими правами, ніж українська в Румунії. Україна надавала і надає можливості румунському населенню отримати середню освіту рідною мовою навчання, створені умови для розвитку культури, збереження національних традицій тощо.

І все ж, незважаючи на складну історичну спадщину, наявні труднощі і проблеми, українсько-румунські відносини неухильно вступають у фазу прагматичного, взаємовигідного розвитку. Геостратегічне становище обох країн, їхні об'єктивні національні інтереси у важливих стратегічних питаннях поступово зближуються. Поглиблення реформ в обох країнах має створити базу для конструктивних румунсько-українських взаємин. Зацікавленість у прискореній інтеґрації до європейських структур також стимулює Бухарест до стриманості та реалізму.

Loading...

 
 

Цікаве