WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Німецько-Австрійський блок та «українське питання» - Реферат

Німецько-Австрійський блок та «українське питання» - Реферат

Реферат на тему:

Німецько-Австрійський блок та "українське питання"

Австро-Угорщина в українській політиці виявляла особливу активність, оскільки Габсбурґзька монархія володіла "українським П'ємонтом" — Галичиною, а деякі політики у Відні плекали надію на приєднання за сприятливих обставин Наддніпрянської України.

У листопаді 1914 р. австрійський міністр закордонних справ Берхтольд зазначав, що "наша головна мета в цій війні полягає у довготривалому ослабленні Росії і тому, на випадок нашої перемоги, ми приступимо до створення незалежної від Росії Української держави". Маючи це на увазі, Відень підтримуватиме діяльність "Союзу визволення України 4.

Розрахунок на відокремлення України від Росії переважав у австрійській політиці, починаючи з перших днів світової війни 5. У той же час існувало розуміння того, що майбутня Українська держава повинна бути справді незалежною і не керуватися з Відня, бо ж монархія не витримає прирощення до неї 30 мільйонів нових українців. Зокрема, існувала ідея перетворення Східної Галичини у центр загальноукраїнських культурницьких прагнень 6.

Деталізуючи стратегічні наміри Відня, австрійський консул у Львові Урбас зазначав, що не в інтересах Австро-Угорщини, щоб у результаті нової післявоєнної ситуації й так вже занадто довгий кордон з Росією ще більше подовжився. Після зайняття Польщі Відень отримав би більшу частину російсько-німецького кордону, внаслідок цього зона протиборства Росії з Австро-Угорщиною зросте, а з Німеччиною — зменшиться. Спосіб уникнення такої ситуації залежатиме, звичайно, від розвитку війни.

Вирішення проблеми могло б полягати у створенні незалежної України між Дністром і Дніпром. У своїй північній частині вона розділятиме Росію і Австро-Угорщину. Таким чином, проти протекторату Австро-Угорщини над Україною, за одночасної окупації Польщі, свідчить таке: 1) зона суперечностей з Росією залишиться такою ж значною; 2) зона суперечностей з Румунією може подвоїтися: у разі зайняття Бессарабії Румунією вона стане сусідкою Австро-Угорщини на сході; 3) військові завдання перевищують можливості країни; 4) дуже важко, майже неможливо, водночас провадити польську та українську політики; встановлення кордону між Польщею та Україною становитиме для Австро-Угорщини нескінченну проблему 7.

Однак без протекторату неросійської сили незалежна Україна не в змозі протистояти Росії або мала б тенденцію перетворитися на радикально-соціалістичну республіку, що навряд чи було б приємним сусідством для Відня, — твердить Урбас. Україна з отриманою внаслідок мирного договору автономією була б фікцією за умов російського панування; Росія знову зросійщувала б її або розв'язала б нову війну. Залишаються лише такі можливості: а) Україна під протекторатом Німеччини; б) Україна під спільним протекторатом Австро-Угорщини та Німеччини; в) персональна унія України з Румунією.

Україна під протекторатом Німеччини мала б ту перевагу, що німецько-російський кордон, а також німецько-російські суперечності залишались існувати в значному обсязі, що соціалістичні тенденції українців потрапляли б під сильний військовий тиск і що німецька торгівля отримувала б широкий і зручний шлях через Чорне море до Азії, внаслідок чого встановлювався б лад на Балканах. Прийнятною була б персональна унія України з Румунією. Внаслідок цього припинялася б експансія Румунії на схід, руйнувався б питомо національний характер цієї держави, вона отримувала б довготривалі суперечності з Росією.

Найменш бажаним вважався б спільний протекторат Австро-Угорщини та Німеччини над Україною, проте, як останній вихід, він також прийнятний — у тому разі, якщо Австрія створює цивільну адміністрацію на Україні, а Німеччина бере на себе створення армії. Загалом, резюмує Урбас, слід схилятися на німецький протекторат над Україною, підкреслюючи, що Австро- Угорщина на подібний протекторат за одночасної окупації Польщі неспроможна з політичних і військових причин і що в іншому разі Україна — без допомоги неросійської сили — неможлива. У разі відмови Німеччини можна пропонувати персональну унію з Румунією 8.

Для української політики Відня показовою була її прихованість. Ставлення до визвольних устремлінь великого європейського народу не проголошувалося відкрито. Ще в грудні 1914 р. керівництво СВУ вказувало на необхідність офіційної заяви Центральних держав про те, що після розгрому Росії вони сприятимуть створенню вільної та незалежної Української держави. Такі заяви, зроблені ще до вступу німецько-австрійських армій на українську територію і донесені до відома російської громадськості — як це сталося з відомою заявою Талаат-бея від 24 листопада 1914 р. відносно української справи — стануть найкращим засобом австрійської і німецької аґітації серед російських українців. СВУ, зі свого боку, всіляко сприятиме поширенню аґітаційних матеріалів на Україні через своїх представників" 9.

У серпні 1915 р. з пам'ятною запискою, адресованою вищому військовому командуванню Австро-Угорщини, виступила Загальноукраїнська національна рада, тісно пов'язана ідейно і політично з Союзом визволення України. Автори документа К.Левицький, Є.Олесницький та Л.Цегельський підкреслювали своє бажання не відокремлювати українські землі від австро-угорського державного організму, а, навпаки, збільшувати його за рахунок російської України. Наступ центральних монархій не треба зупиняти на лінії ріки Буг, а продовжити до Дніпра і Чорного моря, щоб звільнити українську територію від російського панування і створити автономне державне утворення, тісно зв'язане з Центральними державами. Далі зазначалося: відокремлення прибалтійських провінцій і Польщі не послабить Росію настільки, щоб вона не могла більше загрожувати Центральним державам. Єдиним шляхом до послаблення Росії буде відокремлення від неї цілої України або переважної її частини. Силою обставин майбутня українська держава змушена була шукати ґарантії свого існування передовсім у Центральних держав. Між Україною і Центральними державами не існує і не існуватиме в майбутньому суперечностей. У політичній та економічній сферах Україна матиме лише переваги від об'єднання з Центральними державами. Природна експансія українського народу з довніх часів була спрямована на схід та південний схід.

Водночас українські діячі попереджали про свою стурбованість щодо польських зазіхань на українські землі. Приєднання Східної Галичини, Холмщини, Волині, Поділля до майбутньої Польської держави або навіть до автономної Польщі було б цілком неприйнятним для українських національно-політичних інтересів, а також недоцільним і навіть небезпечним для Центральних держав. Якщо ж виникне ситуація вибору між російським тиском і вкрай шовіністичним режимом Польщі, то пригноблена нація обере менше зло і схилиться до порозуміння з Росією, що стане більш толерантною внаслідок поразки 10.

Ще через рік президія Загальноукраїнської національної ради, констатуючи той факт, що керівні установи Центральних держав передбачають найближчим часом остаточно вирішити польське питання, надсилає австрійському міністрові закордонних справ С.Буріяну свої вимоги. Офіційний Відень ставлять до відома, що, по-перше, жодна українська територія, де українці становлять більшість населення, не бажає приєднання до Польщі. По-друге, тим українцям, які мешкають західніше від межі суцільних українських поселень і, можливо, будуть приєднані до Польщі, потрібно ґарантувати всі права національних меншин. По-третє, окуповані військом Центральних держав українські території, а саме: Холмська, південно-західна частина Гродненської, південно-західна частина Мінської губерній, Волинь — якщо вони не увійдуть до складу самостійної Української держави, складатимуть автономну державну одиницю в тісному зв'язку з Центральними державами 11.

Loading...

 
 

Цікаве