WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Російський централізм і порубіжні землі - Реферат

Російський централізм і порубіжні землі - Реферат

Камералістична думка мала сильний моральний імператив, що походив від релігійного відчуття обов'язку. Саме монарх був зобов'язаний дбати про духовний, політичний і економічний добробут суспільства, як це було явлено Богом через закони природного права. Отже, він був зобов'язаний запровадити законодавство, яке б відповідало законам природного права, а також духовним і світським цілям суспільства. На практиці камералістські погляди були втілені в обов'язкових до виконання постановах "Landes und Polizeiordnungen", які регулювали усі аспекти німецького духовного, політичного й економічного життя XVII ст. На думку Марка Раєва, ці постанови, врешті-решт, виробляли орієнтації, що асоціюються з новим часом,— динамізм, цілеспрямованість і наполеглива праця 1.

Не зовсім ясно, наскільки Петро І мав за зразок німецьку "добре зорганізовану державу", коли він зреформував Московію у Російську імперію. Найвірогідніше, військові потреби підштовхнули Петра до запровадження багатьох з його реформ, і він, без сумніву, не дотримувався якоїсь певної філософської системи, покладаючись лише на логіку конкретних рішень. Однак він заснував велику регулярну армію європейського типу і заклав основи для сучасної бюрократії. Без жодних докорів сумління запозичуючи досвід від свого основного противника — Швеції, Петро поступово ліквідував систему приказів і заснував нову центральну адміністрацію — колегії, які діяли скоріше за функціональним, ніж географічним принципом. "Основні правила" точно визначали юрисдикцію кожній колегії, а "Табель о рангах" встановив впорядковану систему набору й просування по службі цивільних і військових чиновників новопроголошеної імперії. Держава намагалася регулювати діяльність її суб'єктів і заохочувала торгівлю та мануфактурне виробництво. І, хоча це були лише початкові кроки, які навряд чи зачіпали провінції, Петро таки вивів Росію на шлях творення абсолютистської монархії 1.

Хоча реформи Петра радикально трансформували Московську державу, вони майже не змінили природи влади. Всемогутній правитель залишався у центрі державної політики. Більше того, камералістська думка визнавала за суб'єктами небагато прав стосовно абсолютистського правителя — переважно це були обов'язки. Правда, він так само мав дбати про добробут своїх суб'єктів, але останні трактувалися як діти, яких треба наставляти і повчати. У Росії камералістська думка виробила для автократичного правління додаткове секуляризоване обгрунтування — загальне добро. У новій імперській Росії, як і в Московії, було навіть ще менше юридичних основ для прав суб'єктів, корпорацій або спеціальних регіонів, ніж передбачали європейські камералісти.

У Центральній Європі корпоративні організми відігравали важливу, хоча й дещо суперечливу, роль у формуванні модерного світогляду. Соціальні організми — стани, цехи, муніципалії — у багатьох випадках були знаряддям, через які держава мала можливість дістатися до ширших верств населення і прищеплювати сучасний спосіб життя, що вимагало повчання і керування цими соціумами без підриву їх основ. Отже, держава не була єдиним знаряддям модернізації, але як поводир заохочувала діяльність корпоративних установ і приватних осіб 2.

Водночас корпоративні організми зберігали традиційні звичаї, угруповання і способи життя. Здебільшого ці установи перебували у стані відчайдушної боротьби з центральною владою і наражалися на небезпеку знищення. Як представники певної традиції вони могли бути сильною опозицією новому життю й розвиткові, що плекалися державою. Оскільки, на думку камералістів, правила доброго управління можна було відкрити і пристосувати задля користі цілого народу, то корпоративні і регіональні права виступали перешкодою запровадження раціональних принципів управління.

У Росії брак правдивих корпоративних організмів на її первісній території означав відсутність партнера, через якого держава могла досягнути і навчати суспільство. Вона сама стала найбільшим модернізатором і проводила свою діяльність через новозорганізовану бюрократію. Але в західних порубіжних землях Росія все ж таки мала окремі правдиві корпоративні установи й автономні регіони. Чи могла імперська Росія кооптувати їх або просто замінити імперською бюрократією? Чи камералістські ідеї, що проникали у Росію, допомагали зберегти автономію порубіжних земель або прискорити перехід до централізму?

Зважаючи на російську концепцію автократичної царської влади, історію московської централізації і новий наголос на раціональну адміністрацію і розвиток, перспективи для регіональної автономії не виглядали райдужними. Але, принаймні, деякі з автономних інституцій порубіжних земель, особливо побудовані за німецьким і шведським зразками, відповідали засадам камералістської думки і вважалися гідними наслідування 1. Отже, на початку XVIII ст. концепція унітарної Російської держави зазнала серйозних випробувань унаслідок існування особливих прав і привілеїв Гетьманщини і Прибалтики.

Як Прибалтика, так і Гетьманщина у конфронтації з російським централізмом мали свої переваги і свої недоліки. Політичні і корпоративні інституції Балтійського регіону були набагато міцнішими від подібних установ Гетьманщини. Німецька мова і лютеранська релігія, що панували серед балтійської еліти, абсолютно відрізнялися від російської мови і релігії. Найважливішим було те, що балтійські німці й росіяни погодилися, що німецька культура була вищою від російської: справді, Балтія розглядалася як європейський анклав у Російській імперії. Але саме замкнутість цих інституцій, що походила з феодальних часів, перешкодила будь-якій консолідації балтійської автономії. Тоді регіон складався з трьох автономних територій (Естляндії, Ліфляндії й Езеля) з трьома окремими парламентами. Маючи окремі справи з кожною корпорацією нобілітету і кожним містом, російська імперська влада могла легко маніпулювати, а в певному випадку і припинити функціонування автономії 2. Нарешті, Балтійський регіон, незважаючи на велике стратегічне й економічне значення, був менший від Гетьманщини; 1762 р. населення регіону становило 386 915 осіб чоловічої статі 3.

Інституції Гетьманщини були слабкішими від балтійських, а багато з них — недавнього походження. Між її населенням і росіянами існували значні подібності у мові, культурі й релігії. Але установи Гетьманщини все ж таки відрізнялися від російських. Козацька революція 1648 р. дала Гетьманщині власну централізовану адміністрацію та її голову — гетьмана. Крім того, Гетьманщина була найбільшим за площею і населенням автономним регіоном, де в 1760-х рр. проживало понад 1 млн. чоловік 1. У ті часи загальна кількість населення імперії — разом з усіма військовими формуваннями — становила трохи більше 11 млн. осіб чоловічої статі 2.

Як найбільше регіональне утворення імперії Гетьманщина раз у раз конфліктувала з російським централізмом. Ця боротьба серйозно розпочалася за Петра І і досягла свого піку за часів правління Катерини II. Але — перед вивченням природи цього конфлікту — розглянемо процес формування Гетьманщини, її соціальну структуру й інституції українського самоврядування.

Література:

  1. Аболихин Б.С. Украинское ополчение 1812 г. // Исторические записки.— № 72.— М., 1962.

  2. Багалей Д. Магдебургское право в городах Левобережной Малороссии // Журнал Министерства народного просвещения.— 1892.— № 3.— С. 1-56.

  3. Василенко М.Н. Г.Н.Теплов і його "Записка о непорядках в Малороссии" // Записки Українського наукового товариства в Києві.—1912.— Т. 9.— С. 13-23.

  4. Грушевский М. Об украинской историографии XVII века. Несколько сообщений // Bulletin de l'Academie des Sciences de l'URSS. Classe des Sciences Sociales.— M., 1934.— П. 215 — 233.

  5. Грушевський М. З історії релігійної думки на Україні. 2-е вид.— Вінніпег, 1962.

  6. Грушевський М. Історія України-Руси. 2-е вид. В 10 т.— Нью-Йорк, 1954-1958. — Т. 6-10.

  7. Дорошенко Д. Нарис історії України. В 2 т.— Варшава, 1933.

  8. Дорошенко Д. Нарис історії України.— 2-е вид. В 2 т.— Мюнхен, 1966.

  9. Історія Русів / Під ред. О.Оглоблина.— Нью-Йорк, 1966.

  10. Історія селянства Української РСР. В 2 т.— К., 1967.

  11. Клименко П. Місто і територія на Україні за часів Гетьманщини (1654-1767 рр.) // ЗІФВ ВУАН.— 1926.— Т. 7-8.— С. 308-357.

  12. Литвиненко МА. Джерела історії України XVIII ст.— Харків, 1970.

  13. Нечипоренко П. До характеристики податкової політики уряду Єлисавети // Записки Українського наукового товариства в Київі.—1927.— Т. 26.— С. 44-47.

  14. Оглоблин О. До історії української політичної думки на початку XVIII віку // ЗІФВ ВУАН.— Т. 19.— 1929.— С. 231 — 241.

Loading...

 
 

Цікаве