WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Російський централізм і порубіжні землі - Реферат

Російський централізм і порубіжні землі - Реферат

Незважаючи на окремі компроміси з місцевим населенням й козаками, московська держава спромоглася досягнути високого рівня адміністративної єдності. Однією з причин цього були відносно прості урядові функції — збирання податків і набір до війська, які спочатку не дуже підривали місцевий спосіб життя. Різноманітні клани і племена вже давно звикли платити данину монголам або іншому, більш могутньому за них, племені. У Поволжі московська влада просто перейняла монгольську систему сплачення данини. Сплачуючи її новому — московському господареві, плем'я або клан вели звичайний спосіб життя 1. Це можна сказати і щодо невеликих козацьких загонів, що полювали, займалися рибальством і хліборобством, час від часу здійснювали військові наїзди і грабунки, але робили все це вже не як незалежні загони, а як підлеглі Московії формування.

Відносно м'який початок московського панування над підкореними народами не передвіщав наступних кардинальних і тривалих змін. Російська колонізація, перехід місцевого населення до християнства і кооптація верхівок до складу нової влади несли з собою не тільки адміністративну єдність, а й єдність соціальної структури, способу життя та початки культурної русифікації 2. Такі наслідки підкорені народи навряд чи могли передбачити. Більше того, вони не мали адекватної системи інститутів, через які могли б висловити своє незадоволення. І хоча час від часу кочові народи й козаки бралися за зброю — як це показали повстання Разіна, Булавіна, заворушення серед башкирів і бунт під проводом Пугачова,— усі вони просто стимулювали Москву до встановлення суворішого контролю над порубіжними землями і впровадження більш ефективної адміністративної системи. Велетенським східним і південним землям, загарбаним Московією, бракувало західних традицій політичної автономії, регіоналізму, станових прав і юридичних привілеїв, які б дозволили зберегти їхнє самоврядування 3. З майже непомітної Московія перетворилася у величезну, багатонаціональну імперію з централізованим управлінням.

Перш ніж розглянути експансію Московії в Україні, необхідно, хоча б побіжно, зупинитися на історії української козаччини. Українське козацтво виникло на порубіжних землях між татарами і Польско-Литовською державою, де козаки займалися полюванням, рибальством, ходили в походи проти татарів і Османської імперії. їх осередком була Січ — фортеця, розташована на острові за порогами Дніпра. Відтак цих козаків називали запорожцями, тобто козаками за порогами. Оскільки їхня військова сила зростала, польський уряд залучав козаків до свого війська для участі у спеціальних військових операціях. Поступово вони стали вважати себе привілейованим військовим станом, рівним з польською шляхтою. Хоча козаки значно збільшували військовий потенціал Польсько-Литовської держави, вони також спричиняли значний неспокій, бо у випадках незадоволення виступали і проти поляків 1.

1648 р. запорозькі козаки забезпечили військовий успіх масового повстання проти поляків. 1654 р. козацький провідник — гетьман Богдан Хмельницький повністю розірвав стосунки з польсько-литовською Річчю Посполитою і, згідно з умовами Переяславської угоди, прийняв сюзеренітет московського царя. Після серій тривалих воєн Правобережна Україна (західний берег Дніпра) була знову приєднана до Польсько-Литовської держави, але Лівобережжя (східний берег Дніпра) залишилося окремою політичною одиницею під протекторатом царя. Саме цей, менший, лівобережний залишок заснованого Хмельницьким політичного організму звичайно називають Гетьманщиною. Запорозькі козаки, що були військовою опорою на початку повстання, з часом повернулися на Січ і продовжували існувати як незалежне козацьке військо.

Поряд з Гетьманщиною та Запорожжям існувало ще одне козацьке формування, що знаходилося у південно-східній, або Слобідській, Україні. Ця територія перебувала під московським контролем, але була малозаселеною, внаслідок чого у XVII ст. Московія заохочувала українських козаків оселятися і боронити цю територію. Приваблені вільними землями і втікаючи від війни в Україні, поселенці прибували сюди і відновлювали козацьку військово-адміністративну структуру, створюючи полки на чолі з полковниками 2.

Московська політика щодо українських козаків різнилася відповідно до регіону. Козаки Слобідської України, що входила до складу московських територій, були щось на зразок підкорених племен Сибіру. Хоча царський уряд і надав їм певні привілеї, проте кожний полк окремо зносився і відповідно контролювався московським військовим губернатором. Автономія цих козаків була обмеженою, і полки не мали можливості консолідуватися в окреме військове формування. Запорожці, на відміну від слобожан, були відомими вояками на порубіжжі між ісламським і слов'янським світами і щодо них московити проводили ту ж політику, що й до інших козацьких формувань на прикордонні: максимальне використання військових можливостей козаків з одночасним придушенням їхньої незалежності.

Маючи справу з Гетьманщиною, Москва могла трактувати її як ще одну інкорпоровану порубіжну землю, але Переяславська угода між Московією і козацькою Україною була цьому перешкодою. Українські козаки звикли вести переговори щодо своїх прав з польським королем і у стосунках з монархом вважали себе одною з договірних сторін, що повністю суперечило московському розумінню природи царської влади. Більше того, під час повстання 1648 р. Хмельницький визволив з-під польського гніту більшу частину України. Переможні запорозькі полки захопили велику територію, населену шляхтою, міщанами, священиками і селянами. Саме тоді утворилася нова козацька адміністрація, базована на старих козацьких звичаях. У Переяславі гетьман і його адміністрація репрезентували не лише козацьке військо, але й цілу "Малоросію", або Гетьманщину. Незабаром у Гетьманщині утворилася соціальна ієрархія, що більше відповідала корпоративному суспільству, ніж військовій республіці. Результатом було зіткнення Московії зі складним суспільством з різноманітними групами — козаками, шляхтою, міщанами і служителями церкви, що претендували на особливі "права і вольності", з таким типом суспільства, яке мало, принаймні, елементи корпоративного ладу з сильною регіональною самосвідомістю 1.

Інкорпорація Прибалтики принесла Росії території з ще міцнішими регіональними прерогативами. Завоювавши на початку XVIII ст. ці землі, Петро І негайно визнав традиційні права Естляндії та Ліфляндії, а також муніципальні права Риги, Ревеля й Виборга 2. Німецьке дворянство управляло цими територіями через свої парламенти, а німецькомовний міський патриціат і цехові майстри керували в містах. Латвійське й естонське селянство голосу в управлінні не мало. Зберігаючи традиційний лад, імперський уряд розглядав це як тимчасову поступку, але групи з такими привілеями вважали їх корпоративними правами, що належали їм з незапам'ятних часів 3. Саме тому у своїх новонабутих землях Росія змушена була пристосовуватися до місцевих корпоративних і регіональних прав, а її просування в напрямку адміністративної єдності якщо не зовсім припинялося, то проводилося значно повільніше.

Повернувши на захід, Московія зустрілася не лише з концепціями корпоративних і регіональних прав, але й з новими політичними і філософськими ідеями та більш розвинутими військовими та адміністративними структурами. З анексією України Київ став провідником певних західних інтелектуальних і політичних поглядів і неовізантійських церковних практик. У своїх змаганнях з католицькою Польщею український клір спромігся використати окремі інтелектуальні знаряддя католицької Контрреформації для оборони традиційного православ'я. Збагачене таким чином українсько-православне культурне середовище значно вплинуло на Московію, спричинивши там церковні реформи, що своєю чергою викликали розкол. Хоча український неосхоластизм навряд чи був найпоступовішою формою західної філософської думки, все ж таки, віддаючи перевагу логіці й риториці, він заклав підвалини для ознайомлення з західним раціоналізмом, наукою і концепціями природного права 1.

Україна не була єдиним каналом проникнення західних ідей в Росію. На початку XVIII ст. сюди сягнули вітри нових політико-економічних теорій, що йшли з німецьких земель. Маючи в собі ідеї "камералізму" та "добре зорганізованої поліцейської держави", ці нові теорії закликали до реформування суспільства з метою збільшення влади і багатства держави і поліпшення морального і матеріального добробуту кожного індивіда. Знаряддям керування і впорядкування суспільства стала абсолютистська держава, яка би розробила детальні правила, грунтовані на законах природного права та здорового глузду 2.

Німецькі камералісти вважали, що так як раціональні принципи розкривають функціонування Божого світу, так само природне право, яке пізнається скоріше здоровим глуздом, ніж науковим відкриттям, відображає призначення Бога для суспільства. Саме людина мала відкрити ці правила, а суверен — запровадити їх у суспільне життя.

Loading...

 
 

Цікаве