WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Україна в умовах посилення централізації та тоталітаризму (1965-1985 рр.) - Реферат

Україна в умовах посилення централізації та тоталітаризму (1965-1985 рр.) - Реферат


Тема:
"Україна в умовах посилення централізації і тоталітаризму"
(1965-1985 рр.)
?
План
1. Кінець Хрущовської відлиги. Жовтневий пленум ЦК КПРС (1964) та його рішення.
2. Дальша бюрократизація партійно-державного апарату. Догматизм у науці. Застій у економіці.
3. Авантюризм у радянській зовнішній політиці.
1. Після смерті Й. Сталіна (5.3.1953) наступила нова доба в житті КПРС та її складової частини КПУ. М. Хрущов, який очолив партію, взяв курс на поступове реформування існуючої системи.
Була припинена підготовка нових політичних процесів, почалася реабілітація репресованих, ліквідація системи концентраційних таборів. Політику М. Хрущова підтримував І секретар ЦК КПУ О. Кириченко (1953-57).
При проведенні різноманітних реформ М. Хрущов намагався спиратися на підтримку української партійної організації. При цьому відбувалося загравання з почуттями українців, робилася спроба піти на деякі поступки. У період так званої "хрущовської відлиги" було зроблено чимало спроб провести кардинальні реформи в галузі сільського господарства, промисловості, вдосконалення партійного і державного керівництва, перебудови роботи партії і громадських організацій, розвитку освіти і культури.
Однак вони зустріли впертий опір партійно-державної бюрократії. Активним провідником політики М. Хрущова в Україні став М. Підгорний, який очолював КПУ з грудня 1957 до липня 1963. Хоча в цей період і були підірвані позиції сталінізму, але повністю зруйнувати командно-адміністративну систему не вдалося. Жертвою став і сам реформатор. На жовтневому 1964 пленумі ЦК КПРС він був усунутий, а замість нього партію очолив Л. Брєжнєв.
2. Головним напрямком внутрішньої політики в післяхрущовські роки стала простора і довга праця по упорядкувані законодавства. Поступово було прийнято цілий ряд корисних заходів, які торкались самих різних сторін суспільного життя. В чому вже довгий час відчувало потребу радянське суспільство. Нагадаєм, що це було одним з вимог ХХ з'їзду. Розпочата при Хрущові ця робота велась з великим інтузіазмом після його відставки.
Коли Хрущова змістили, в Москві знову був проголошений принцип колегіального керівництва. Зовсім недавно люди, які добре знали СРСР, були готові запропонувати, що це рішення прийнято надовго. Факти спростували цю думку. Звичайно, відбулись деякі, хоча і незначні, персональні зміни в олігархії, прийнявши спадок Хрущова. Брежнєв поступово підвищувався над своїми колегами. Для нього в 1966 р. був відновлений хоча і без обмеженої влади, сталінський пост Генерального секретаря, в той момент знову введений в Устав партії. Ця посада залишається повністю відокремлена від посади Голови Ради Міністрів. Але перебуваючи на посту Генерального секретаря Брежнєв в 1977 р. зайняв посаду Голови президії Верховної Ради СРСР, якому нова конституція дала великі прерогативи і більше блиску, чим в минулому, порівнявши реаально до посади голови держави. Така стабільність, з одног боку, відображає вставлену політичну рівновагу, яка в свій час заважала Хрущову проводити політику реформ, з другого - являється результатом свідомої орієнтації; обіцяння країні прогрес без потрясінь і глибоких конфліктів. До чого і прагнули нові керівники.
Леонід Брежнєв керував СРСР до самої смерті 10 листопада 1982 р. Інженер за освітою, дослужившись до маршала, він був більше практиком, ніж теоретиком. Його, як видається не дуже надихало прагнення багатьох радянських інтелектуалів до особистої свободи, і він відповідав їм репресіями, або вигнанням (математик Леонід Плющ, видатний письменник О.Солженіцин, учений А.Сахаров). Протести, які часом висловлювались навіть західними компартіями, здається, мало його турбували. Міць партії, освячена новою конституцією 1977 р., безперервне нарощувння всіх видів збройних сил - ядерних, звичайних, наземних, повітряних, морських, - першість, надавана політекономії, ідея примату зовнішньої політики у класовій боротьбі, - все це видавалось непорушним законом. Віднині СРСР і його армія вважали представниками пролетаріту цілого світу швидше себе, ніж національні компартії.
У добу Л. Брежнєва ще більше утискалися автономні права КПУ, очолюваної в цей період П. Шелестом, який змінив в 1963 М. Підгорного. Офіційно керівництво П. Шелеста нічим не відрізнялось від його попередника, типового провідника лінії Москви. Хоча він висловлювався на захист української мови і культури, але в той же час проводилася ліквідація українських шкіл, відбувався утиск української мови. Цілеспрямована русифікація України продовжувалася. В республіці почав різко зменшуватися приріст корінного населення. Партійно-державна верхівка ігнорувала або перекручувала проблеми, які виникли в реальному житті суспільства. Адміністративно-бюрократичний апарат остаточно перетворився у замкнутий клан, який був справжнім вершителем долі народів і кожної людини зокрема, діяв поза законом і поза критикою, користувався всілякими привілеями. Проповідуючи серед простих трудівників віру в комуністичні ідеали, ця панівна верства жорстко придушувала будь-яке інакомислення і незадоволення існуючим станом. На словах без кінця декларувався лозунг розквіту національних культур, а насправді ліквідувалася національна самобутність, насаджувалося насильницьке "зближення націй".
Протитоталітарного режиму наприкінці 1950-Х-на поч. бО-х рр. виступали дисиденти. Все більша кількість людей, в першу чергу серед інтелігенції, почала рішуче критикувати тоталітарні порядки, вимагати повної реабілітації репресованих, розширення громадянських, релігійних і національних прав. Однією з форм протесту проти існуючих порядків, захисту демократії, духовних цінностей та матеріальної культури українського народу став рух шестидесятників (Л. Костенко, В. Симоненко, І. Драч, І. Дзюба, Є. Сверстюк, В. Чорновіл, М. Осадчий, А. Горська та інші). Відбулися робітничі страйки в Кривому Розі, Одесі, Львові, Івано-Франківську, Тернополі, Луцьку. Новий етап арештів і розправ з інакомислячими розпочався з початком секретарювання в КПУ В. Щербицького, який прийшов на зміну П. Шелесту в 1972. Він став одним з найближчих сподвижників Л.
Loading...

 
 

Цікаве