WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Імперська інтеграція решти українського суспільства - Реферат

Імперська інтеграція решти українського суспільства - Реферат

Впровадження подушного податку, державне регулювання кількості священнослужителів і обов'язкова семінарська освіта спричинили до того, що клір перетворювався на замкнутий стан. Оскільки осіб, що підлягали подушному оподаткуванню або призову на військову службу, не могли приймати до кліру 1, кандидати на духовний сан повинні були належати до двох станів, звільнених від згаданих повинностей: шляхти або кліру. Церковна служба не була соціально престижною або матеріально вигідною і, таким чином, для шляхти — непривабливою. Обов'язкове семінарське навчання ще більше звужувало можливості для сторонніх осіб отримати духовний сан, оскільки до семінарій приймали практично лише синів священиків 2. Врешті-решт, держава суворо регулювала кількість душпастирів і ченців для кожної парафії. Конкурс був дуже складним, оскільки від подушного податку звільнялися лише ті, хто посідав офіційно визнані позиції. Якщо на посаду у парафії претендував хтось з синів місцевих священиків, то, завдяки сімейним зв'язкам, практично було неможливо, щоб та посада перейшла на користь прибульця 3.

Таким чином, у XIX ст. громада позбулася свого права обирати на священика місцевого жителя з тим, щоб пізніше він отримував богословську освіту і здобував висвячення. Так само громада вже не могла запросити до себе іноземного священика, рукоположеного у Молдавії чи Османській імперії, або навіть з іншої частини Російської імперії. Ті ж нечисленні громади, що намагалися продовжити традицію виборів, на практиці були обмежені до вибору одного з синів попереднього місцевого священика.

Як не дивно, міцні місцеві корені кліру не запобігли його русифікації. Перетворившись на окремий клас, священики навчалися російською мовою, писали один до одного по-російськи, розмовляли по-російськи вдома і навіть проповіді у селах читали російською мовою 4.

Яскравий і стислий опис українського парафіяльного кліру XIX ст. подає М.Грушевський: "Право сільських громад вибирати собі духівників скасоване. На парафії стали приходити люди більш освічені, але громаді цілком чужі і неохотні до зближення з нею. Пройшовши змосковщену школу, кандидати на священство, навіть і ті, що вийшли з українського села, відривались від народної мови, дивились на неї і на українську народну стихію згорда, легковажачи народний обряд і культуру. Маючи вказівки згори, старались викорінювати все, що не підходило під московський взірець. Народові замість того нічого позитивного не давали і сліпо тримались московської книжки й культури, бувши настрашені урядовими нагінками й заборонами всілякого „українського сепаратизму". Українська народна мова була вигнана з проповідниці і зі школи. Не тільки громадська праця, але навіть просте зближення до селян чи братаннє з ними було для священика річчю небезпечною, викликаючи підозріливість адміністрації та поміщиків, на послугах яким стояла вся нижча московська адміністрація. Духівники водять товариство з дрібними панками, полщійними урядовцями, крамарями, для сільської ж громади у них тільки домагання оплат" 1.

Нарешті, скасування української автономії означало закріпачення селян у приватних маєтках, кульмінацію процесу, який розпочався ще наприкінці XVII ст. Прив'язаний до землі та оподаткований подушним податком, селянин тепер ще більше, ніж будь-коли, залежав від ласки свого поміщика. Хоча, як здається, у трудових повинностях селян щодо землевласників негайних змін не відбулося, скасування автономії закрило більшість легальних шляхів до поліпшення їхнього становища. Якщо знищення Запорозької Січі народ оплакував у своїх піснях, то немає жодних вказівок на те, що селяни дуже сумували за Гетьманщиною та її інституціями. У відповідь на скасування автономії і остаточне закріпачення вони просто втікали від своїх господарів. Між 1782 і 1791 рр. приблизно 35 тис. селян з Київської та Чернігівської губерній втекли від своїх господарів і здебільшого подалися на Південну Україну й Дон. Якщо мати на увазі, що загальне селянське населення цих губерній становило майже 700 тис. чоловік, то це означало, що за короткий період в 9 років повтікали 5 % усіх селян 2.

З колонізацією південних земель і жорстоким імперським переслідуванням утікачів процес цей дуже ускладнювався, проте втечі продовжувались. Між 1822 і 1833 рр., наприклад, за це було вислано у Сибір 1349 селян з Полтавщини і 1827 — з Чернігівщини 1.

Іншими засобами, за допомогою яких селяни могли висловити своє незадоволення, були петиції до уряду та насильства. До місцевої і часом до центральної влади надходили сотні петицій 2. Зареєстровані селянами хотіли довести, що насправді вони були козаками. Закріпачені своїми землевласниками селяни намагалися поміняти свій статус на державних селян. Коли петиції не мали успіху, вони час від часу вдавалися до насильств. У с. Морозівці селяни виступили з протестом проти того, що за переписом 1782 р. їх зареєстрували не державними, а приватними селянами. Вони "заарештували" поміщика, вигнали місцеву владу і направили делегацію до київської губернської адміністрації. Розслідування показало, що вимоги селян Морозівки були справедливими, і їх зареєстрували як державних селян 3. Хоча поодинокі випадки насильства з боку селян і мали місце 4, масові повстання, що охоплювали б цілі села, не спостерігалися, а там, де вони все ж таки відбувалися, в них брали участь козаки, що втратили землю, луку або ліс 5.

Якщо Катерина спромоглася скасувати українські інституції та швидко запровадити російську імперську адміністрацію, то для повного сприйняття імперської соціальної структури українському суспільству знадобилося більш як півстоліття. Впродовж цього часу, за деякими винятками, українська шляхта асимілювалася з російським дворянством, козаки поступово перетворилися на фактично державних селян, купці та ремісники розчинилися в етнічно різнорідному, але лінгвістичнj російськомовному імперському міщанському стані, клір став частково зрусифікованою замкнутою кастою, а селяни у приватних маєтках були повністю закршачені.

Література:

  1. Аболихин Б.С. Украинское ополчение 1812 г. // Исторические записки.— № 72.— М., 1962.

  2. Багалей Д. Магдебургское право в городах Левобережной Малороссии // Журнал Министерства народного просвещения.— 1892.— № 3.— С. 1-56.

  3. Василенко М.Н. Г.Н.Теплов і його "Записка о непорядках в Малороссии" // Записки Українського наукового товариства в Києві.—1912.— Т. 9.— С. 13-23.

  4. Грушевский М. Об украинской историографии XVII века. Несколько сообщений // Bulletin de l'Academie des Sciences de l'URSS. Classe des Sciences Sociales.— M., 1934.— П. 215 — 233.

  5. Грушевський М. З історії релігійної думки на Україні. 2-е вид.— Вінніпег, 1962.

  6. Грушевський М. Історія України-Руси. 2-е вид. В 10 т.— Нью-Йорк, 1954-1958. — Т. 6-10.

  7. Дорошенко Д. Нарис історії України. В 2 т.— Варшава, 1933.

  8. Дорошенко Д. Нарис історії України.— 2-е вид. В 2 т.— Мюнхен, 1966.

  9. Історія Русів / Під ред. О.Оглоблина.— Нью-Йорк, 1966.

  10. Історія селянства Української РСР. В 2 т.— К., 1967.

  11. Клименко П. Місто і територія на Україні за часів Гетьманщини (1654-1767 рр.) // ЗІФВ ВУАН.— 1926.— Т. 7-8.— С. 308-357.

  12. Литвиненко МА. Джерела історії України XVIII ст.— Харків, 1970.

  13. Нечипоренко П. До характеристики податкової політики уряду Єлисавети // Записки Українського наукового товариства в Київі.—1927.— Т. 26.— С. 44-47.

  14. Оглоблин О. До історії української політичної думки на початку XVIII віку // ЗІФВ ВУАН.— Т. 19.— 1929.— С. 231 — 241.

Loading...

 
 

Цікаве