WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Імперська інтеграція решти українського суспільства - Реферат

Імперська інтеграція решти українського суспільства - Реферат

Реферат на тему:

Імперська інтеграція решти українського суспільства

Імперська інтеграція інших верств українського суспільства відбувалась відносно спокійно, без зайвої полеміки і серйозного спротиву. На це слід було сподіватися, оскільки міщани, духовенство і селянство являли собою у політичному відношенні більш пасивні елементи українського суспільства, їх менше зв'язували традиції автономної Гетьманщини, і вони не мали можливості справляти значний політичний вплив. Якщо священики й міщани і згадували про свої привілеї, то використовували їх здебільшого для зміцнення соціального становища своїх груп, а не для того, щоб підняти голос на захист автономії.

Асиміляція міщан відбувалася набагато швидше, ніж козаків, з меншими адміністративно-правовими ускладненнями. По-перше, не існувало жодних непорозумінь щодо соціально-правового статусу українського міщанства: на відміну від шляхти або козаків, міщани відразу отримали його імперське визнання. Їх становище чітко визначила Міська грамота 1785 р., і воно не відрізнялося від становища міщан інших частин імперії.

По-друге, автономістські традиції серед міщан були настільки слабкими, що запровадження імперських норм не зустріло жодного опору. Символом міської автономії було магдебурзьке право, яке гарантувало міське самоврядування і запобігало втручанню будь-якої зовнішньої влади у міські справи. Насправді магдебурзьке право і незалежна міська адміністрація Гетьманщини ніколи не діяли на повну силу. Проте, як свідчать міщанські накази до Законодавчої комісії 1767 р., воно мало велике символічне значення для міст Гетьманщини XVIII ст. У 1780-х рр., однак, навіть така символічна роль, за винятком Києва, була втрачена. Всі інші міста управлялися за російським міським законодавством у поєднанні з Литовським статутом 1.

Хоча Міська грамота 1785 р. не скасовувала ні магдебурзького права, ані жодного іншого зводу законів, вона все ж таки кардинально перебудовувала структуру міської адміністрації та судочинства. Новостворені адміністративні посади і процедури недвозначно порушували положення магдебурзького кодексу, але міщани настільки слабо пам'ятали про нього, що, крім Києва, ніде на це навіть не звернули уваги. Проте імперський уряд сам нагадав міщанам про магдебурзьке право. 1824 р. сенат переглянув рішення в справі торгівлі у Полтаві, оскільки попередня постанова була ухвалена на підставі Литовського статуту, а не магдебурзького права. Сенат уповноважив міські суди і надалі користуватися магдебурзьким правом повсюди, де його можна було застосувати. Але дотриматись цього було неможливо, оскільки суди не мали навіть текстів магдебурзького кодексу. Внаслідок цього міністерська комісія запропонувала здійснити нове видання та російський переклад (магдебурзький кодекс був доступний тільки німецькою, латинською і польською мовами). Справу передали Сперанському, який у спеціальному меморандумі вказав, що магдебурзьке право вже давно витіснили Литовський статут і російське законодавство, і рекомендував надалі дотримуватися поточних норм 1. У 1831 р. магдебурзьке право було офіційно скасоване на Лівобережній Україні 2. У Києві воно було у вжитку до 1834 р. 3

Третім фактором, що прискорив імперську інтеграцію, було нестабільне політичне й фінансове становище українських купців. У 1780-х рр. Шафонський відзначав, що міжнародна торгівля здійснювалася переважно через греків та інших іноземців, у той час як внутрішню торгівлю, зокрема на ярмарках, контролювали росіяни. У 1782 р. з 1483 купців, зареєстрованих у Чернігівській губернії (за винятком інших іноземців), було 896 росіян і 587 українців 4. Шафонський відносив малий відсоток українських купців на рахунок того, що в Гетьманщині не було власної столиці. "Бо всей Малой Россіи нЂть ни одного купца изъ природныхъ Малороссіянъ, который бы собственнаго денежнаго капитала тысячъ тридцать имЂлъ" 5.

Навіть при бажанні українські купці не могли опиратися Міській грамоті, бо не мали відповідного багатства і влади.

На відміну від українців, грецьким купцям Гетьманщини вдалося залишитися вільними від положень Міської грамоти. На прохання Ніжинського грецького братства Катерина видала указ про продовження грецьких економічних привілеїв, звільнення їх від податків та квартирування військ і забезпечення в Ніжині окремого грецького магістрату та суду 1. Цим користувалися близько 500 грецьких сімей, що тримали в своїх руках торгівлю з Османською імперією 2. Випадок з греками свідчить, що в разі потреби з Міською грамотою можна було і не рахуватися.

Врешті-решт, Міська грамота 1785 р. була прийнята без особливих проблем, оскільки не зачіпала прав найбільшої групи міських жителів — міщан, які, на відміну від купців, переважно були українцями. У Чернігівській губернії, наприклад, із загальної кількості 19 139 зареєстрованих міщан лише 654 були росіянами, решта — українцями 3. Міська грамота залишала, по суті, недоторканим головний стрижень міського життя — структуру ремісничих цехів, встановлюючи тільки термін навчання і певні обмеження щодо цін. У багатьох дослідженнях показано, що навіть після запровадження більш продуманої Постанови про цехи 1799 р. українська цехова структура змінювалась дуже повільно 4. У 20-х рр. XIX ст., однак, ремісничі цехи перетворилися на частину державної адміністрації і, таким чином, втратили характерні риси українських цехів: корпоративне самоврядування виробництва, контроль за якістю, цінами, відбором і навчанням майбутніх членів цехів 5.

Хоча відкритої опозиції Міській грамоті не було, її не сприйняли одностайно. У Києві, з його сильними автономістськими традиціями, положення грамоти вміло поєднали з місцевими традиціями. Магдебурзьке право залишалося в силі, а київський патриціат зберіг контроль над урядом і фінансами і навіть відновив традиційну частину київської адміністрації — міліцію 6.

1796 р. зміцнилися адміністративні зв'язки Києва з Гетьманщиною, і він став столицею новоствореної на Правобережжі Київської губернії. Після того як внаслідок другого поділу Польщі Правобережна Україна стала частиною імперії, імперська влада стала більш толерантно ставитися до регіональних особливостей. Напевне, саме з цієї причини Києву не заборонялося зберігати свої особливості в адміністрації довше від лівобережних міст. Дійсно, 1797 і 1802 рр. давні київські привілеї були знову підтверджені 1.

Посилаючись на свої давні права, кияни намагалися стримати активність іноземців, особливо росіян та євреїв, у торгівлі й мануфактурному виробництві. Хоча мешканці міста робили все можливе, щоб перешкодити поселенню євреїв, 1797 р. в місті вже проживало 1411 євреїв з правого берега, і кількість їх постійно зростала 2. Нерідко участь у київських ярмарках служила приводом для в'їзду євреїв. Після кількамісячного перебування багато євреїв вже мали можливість купити собі будинок і стати постійними мешканцями. Київські міщани неодноразово зверталися до імперської влади з проханням вигнати тих незаконних поселенців 3. Врешті-решт, у 1830-х рр. були вжиті відповідні заходи й київські євреї були змушені перебратися за межі міста 4.

Вигнання євреїв було Пірровою перемогою, бо супроводжувалося остаточним скасуванням муніципальної автономії та втратою київським патриціатом свого привілейованого становища на користь інших конкурентів — росіян, які до середини XVIII ст., подібно до євреїв, не мали права на постійне оселення в Києві. Однак тоді росіянам вдалося проникнути в замкнутий київський міщанський клас: вони ставали помічниками або навіть партнерами у створюваних торговельних компаніях. Поступово все більше і більше росіян прибувало в Київ, і в 30-х рр. XIX ст. їх уже було достатньо для того, щоб кинути виклик контролеві муніципальної адміністрації 5.

Боротьбу між міськими фракціями українців і росіян остаточно вирішила імперська влада. 1821 р. сенатові стало відомо, що українська адміністрація Києва розтратила мільйони карбованців з міської казни. Розслідування цього скандалу тривало до жовтня 1834 р., аж поки чиновників, причетних до розтрати, не позвільняли 1. Місяцем пізніше всі залишки автономії, включно з магдебурзьким правом, були знищені.

Loading...

 
 

Цікаве