WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Втягнений козаків до імперського соціального організму - Реферат

Втягнений козаків до імперського соціального організму - Реферат

Зусилля Гур'єва блокував поборник козацьких прав, малоросійський генерал-губернатор, князь Микола Григорович Рєпнін 3. У меморандумі сенату Рєпнін подав докладну історію козацьких прав і спростував усі закиди Гур'єва. Генерал-губернатор вказував, що козаки завжди володіли своєю землею і що оброк, який вони сплачували, був державним податком, а не рентою за користування державними землями. Рєпнін пояснював, що колишні заборони на продаж козацьких земель були запроваджені з метою запобігти зубожінню козаків, особливо, коли до продажу земель козаків змушувала старшина. Твердячи, що клас вільних господарів збагатить імперію, Рєпнін просив, щоб усі обмеження на козацькі землеволодіння, переміщення та права на торгівлю й промислове виробництво були скасовані.

Польське повстання 1830 р. надало генерал-губернаторові Рєпніну можливість продемонструвати, що імперія все ще потребує військової вправності козаків. Коли кампанія проти поляків захлиснулася, Рєпнін запропонував знову — як це вже було 1812 р.— ввести в дію українських козаків. У меморандумі царю Миколі генералгубернатор посилався на неприязнь козаків до поляків, їх відданість цареві та імперії та їхні можливості зібратися, не гаючи часу 4. Микола, якому набридла некомпетентність його штабу, віддав розпорядження про мобілізацію козаків. Були сформовані 8 козацьких полків кінноти по 1200 осіб в кожному 5, а шляхта знову оплатила озброєння полків.

Однак, коли козаки вже були готові виступити, польське повстання було розгромлене, і козацькі загони, в яких уже не було потреби, розпустили.

Засвідчивши лояльність козаків і той факт, що вони ще можуть бути корисними, генерал-губернатор Рєпнін запропонував царю Миколі, щоб козаків повернули до їхнього "колишнього військового статусу" 1. Він підготував проект, за яким не тільки відновлювалися військові формування, але й дозволялася обмежена форма козацького самоврядування. У наступних листах до царя Рєпнін намагався здобути підтримку для свого проекту тим, що вихваляв козаків, які сторіччями служили за "віру, царя й Русь" 2. Цар Микола передав плани Рєпніна у спеціальний комітет, який мав вивчити козацьку проблему. 13 квітня 1832 р. комітет оголосив, що "для блага Имперіи, сохраняющей цЂлость и могущественное величіе свое подъ благотворною сЂнію Самодержавія, не должны бытъ терпимы въ оныхъ отдЂльныя части, или федеральныя соединенія провинцій на особыхъ правах" 3. Обпікшися з Польщею, імперська влада знову прагнула унітарної Росії.

Хоча відновлення козацької автономії було неможливе, цар Микола, задоволений діями козаків, виявив бажання подарувати їм якісь привілеї. 25 червня 1832 р. він видав указ про козацькі землі, податки і рекрутів 4. Землі навічно передавалися козакам і їхнім нащадкам: це означало, що козаки могли продавати своє майно тільки іншим козакам, проте їм дозволялося викуповувати маєтки у шляхти й різночинців, а вже цю землю продавати кому завгодно. Указ гарантував збереження цілого ряду місцевих судових норм і козацьке право продажу спиртних напоїв. Податок, який накладався на козаків, приблизно дорівнював податкові від державних селян (за винятком земельної ренти), тоді як квота набору до війська становила 5 чоловік від 1000, а служба обмежувалася 15 роками.

Князь Рєпнін, однак, вважав ці заходи недостатніми і неодноразово звертався з проханнями про створення окремого департаменту з козацьких справ. Його зусилля не були даремними: 17 січня 1834 р. була створена Головна господарська контора для малоросійських козаків (Главная хозяйственная контора для малороссийских козаков) 5.

Вона займалася справами козацьких землеволодінь, оподаткування, призову до війська та еміграції. На місцевому рівні козаки могли навіть обирати деяких чиновників того департаменту. Отже, передбачалося, що буде створений спеціальний чиновницький апарат, який захищатиме козаків від утисків з боку поміщиків і контрольованої шляхтою місцевої адміністрації, але департамент проіснував недовго. Відразу після створення Міністерства державного майна (Министерства государственных имуществ) 1837 р. козаків перевели під його юрисдикцію, і вони залишилися під владою цього міністерства до 1860-х рр. 1.

Ніщо не могло зупинити економічний занепад козаків — ні скупі поступки з боку Миколи, ні перетрушування місцевої адміністрації. Він корінився у двох взаємозв'язаних проблемах: зростанні населення та занепаді козацьких господарств. Незважаючи на постійну еміграцію, козацьке населення Чернігівської та Полтавської губерній постійно збільшувалося. За даними перепису, 1782 р. тут було 428442 особи чоловічої статі; 1819 р.—450365; 1837—1839 рр.— 533 778; 1851 р.— 549 198; і 1860 р.— 595 989 осіб 2. Але землеволодіння не збільшувалися, відтак козаки змушені були ділити свою землю на все менші й менші клаптики, а багато з них залишилися взагалі без землі: 1839 р., коли козаки відійшли під юрисдикцію Міністерства державного майна, безземельними були 39 тис. сімей (105 тис. козаків чоловічої статі) 3. Одні подалися на роботи до шляхетських маєтків або до інших козаків, інші емігрували до Новоросії, на Дон, Кавказ і Крим.

Зміна юрисдикції над козаками на користь Міністерства державного майна мала, проте, один далекосяжний наслідок. Вона перекреслила всі питання особливого козацького статусу. Хоча козаки зберігали всі привілеї, отримані 1832 і 1834 рр., вони залишалися під юрисдикцією установи, що займалася передусім державними селянами. Для імперської влади козаки були всього-на-всього особливою групою державних селян. Це не було новиною, бо ще 1802 р. проголошувалося в указі сенату 4.

Але формування козацьких полків 1812 і 1831 рр., а також підтримка козацької справи генерал-губернатором Рєпніним порушили питання про їхній статус. Будь-які плани відродити козаків як вільних вояків старої України наштовхувалися на імперську опозицію (зникала лише з виникненням надзвичайних потреб під час воєн) і гинули під тягарем економічного занепаду козаків. Продовжуючи вважати себе козаками, вони майже не відрізнялися від державних селян — ні з точки зору адміністративного підпорядкування, ні своїм достатком. Із скасуванням панщини, внаслідок чого державні селяни отримали землю, ця ледь помітна відмінність ще більше згладилася. Таким чином, через 60— 80 років після ліквідації Гетьманщини козаки перетворилися у спеціальну групу державних селян й інтегрувалися в імперську соціальну структуру.

Література:

  1. Аболихин Б.С. Украинское ополчение 1812 г. // Исторические записки.— № 72.— М., 1962.

  2. Багалей Д. Магдебургское право в городах Левобережной Малороссии // Журнал Министерства народного просвещения.— 1892.— № 3.— С. 1-56.

  3. Василенко М.Н. Г.Н.Теплов і його "Записка о непорядках в Малороссии" // Записки Українського наукового товариства в Києві.—1912.— Т. 9.— С. 13-23.

  4. Грушевский М. Об украинской историографии XVII века. Несколько сообщений // Bulletin de l'Academie des Sciences de l'URSS. Classe des Sciences Sociales.— M., 1934.— П. 215 — 233.

  5. Грушевський М. З історії релігійної думки на Україні. 2-е вид.— Вінніпег, 1962.

  6. Грушевський М. Історія України-Руси. 2-е вид. В 10 т.— Нью-Йорк, 1954-1958. — Т. 6-10.

  7. Дорошенко Д. Нарис історії України. В 2 т.— Варшава, 1933.

  8. Дорошенко Д. Нарис історії України.— 2-е вид. В 2 т.— Мюнхен, 1966.

  9. Історія Русів / Під ред. О.Оглоблина.— Нью-Йорк, 1966.

  10. Історія селянства Української РСР. В 2 т.— К., 1967.

  11. Клименко П. Місто і територія на Україні за часів Гетьманщини (1654-1767 рр.) // ЗІФВ ВУАН.— 1926.— Т. 7-8.— С. 308-357.

  12. Литвиненко МА. Джерела історії України XVIII ст.— Харків, 1970.

  13. Нечипоренко П. До характеристики податкової політики уряду Єлисавети // Записки Українського наукового товариства в Київі.—1927.— Т. 26.— С. 44-47.

  14. Оглоблин О. До історії української політичної думки на початку XVIII віку // ЗІФВ ВУАН.— Т. 19.— 1929.— С. 231 — 241.

Loading...

 
 

Цікаве