WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Російський централізм і заворушення на Порубіжжі - Реферат

Російський централізм і заворушення на Порубіжжі - Реферат

Обурена Катерина дала розпорядження ліквідувати Калмицьке ханство, а титул хана скасувати. Тепер вожді кланів тих 4706 калмицьких сімей, що залишилися на Волзі, змушені були безпосередньо звертатися до російської адміністрації через Департамент калмицьких справ, створений при канцелярії астраханського губернатора 1.

Після розгрому яїцьких козаків і встановлення урядового контролю над башкирами й рештками калмиків на Поволжі — на перший погляд — встановилися спокій і покора. Проте це було скоріше уявним, ніж дійсним. Невдовзі на цій землі спалахнуло найбільше повстання XVIII ст. в Росії — Пугачовський бунт. Це була далеко не проста жакерія — тут відіграли роль три взаємопов'язані фактори: проблема козаків, етнічна гетерогенність й обширне соціальне невдоволення. Сам Пугачов був донським козаком, а серед його найпалкіших прихильників були й яїцькі козаки. На початкових стадіях повстання Оренбурзьку дорогу охороняв невеликий загін українських козаків, які віддали Пугачову Ілецьку фортецю 2. Інші козацькі формування були ненадійними. У відповідь на "укази" Пугачова про відновлення козацьких привілеїв Волзьке військо перейшло на бік бунтівників 3. Спроби Катерини пригасити полум'я, використовуючи чвари між козаками, також зазнали невдачі. У січні 1774 р. вона наказала козакам Гетьманщини приєднатися до військових дій проти Пугачова, бо "въ сихъ (казаковъ Украинскихъ) изстари ненависть примЂчена къ Яицкимъ" 4. Але вже в липні сформований загін "щез", так і не зіткнувшись з ворогом 5.

Виступаючи під іменем Петра III, Пугачов видавав маніфести не лише для козаків, але й для башкирів, калмиків, татарів і казахів (у XVIII ст. їх звали киргизами), обіцяючи їм повернути "всі їхні землі та пасовиська, гроші, кулі й порох, і харч" 6. Багато з них відгукнулося на заклик Пугачова й приєдналося до нього. Якби Пугачов не використав військовий досвід різних козацьких формувань, а також башкирів і калмиків, він ніколи не протримався б так довго. Складність т. зв. "селянської війни" підкреслює той факт, що повстання підтримали, наприклад, родовиті башкири, в той час як рядові башкири нападали на всіх російських поселенців, включно з прихильниками Пугачова 7.

Після придушення Пугачовщини уряд розпочав слідство 8.

Спочатку розглядалася можливість іноземного заколоту — включаючи інтриги й зв'язки Франції з польськими конфедератами. Теорія не підтвердилася, і слідчі спробували пов'язати повстання з діяльністю старовірів. Але і для такої гіпотези не було жодних підстав. Хоча яїцькі козаки і були старовірами, Пугачов і більшість його послідовників сповідали офіційне православ'я, тоді як решта були мусульманами або буддистами. Врешті-решт, у своєму донесенні Катерині П.С.Потьомкін і князь Михайло Микитович Волконський прийшли до висновку, що "естьли б не попал сей злодей на помянутых, живущих в росстройке бунтующих душ яицких казаков, тоб никоим образом сей злодей такого своего зла ни в каком империи вашего императорскаго величества месте по подлым своим выдумкам произвести не мог" 1. Отже, козацькі заворушення висувалися як першопричина такого широкомасштабного повстання.

Внаслідок цього висновку центральний уряд прийняв рішення підпорядкувати усі козацькі фомування імперським потребам. У червні 1774 р. командування всіма нерегулярними загонами й козацькими формуваннями обійняв віце-президент Військової колегії і генерал-губернатор Новоросії Григорій Потьомкін 2. За його пропозицією Катерина негайно перейменувала яїцьких козаків на уральських. Яїцьк став Уральськом. Для відновлення порядку на Урал була перекинута велика кількість російських гарнізонів, а старшина перейменованих козаків тепер безпосередньо призначалася російською адміністрацією 3. Волзьке козацьке військо розігнали, а його членів, багато з яких також допомагали Пугачову, насильно вивезли на Кавказ 4.

Навіть донські козаки, які під час Пугачовського бунту залишалися лояльними до уряду, не уникнули нової реформи. За рекомендацією Потьомкіна, Катерина видала указ про призначення козацької старшини відповідно до російських військових звань; у цивільному житті судівництво й торгівля підпорядковувалися тепер імперським правилам 5. Після цих нововведень донські козаки вже не мали самоврядування, вони залишалися хоча й привілейованою, але контрольованою частиною імперської армії. Рекомендуючи ці заходи, Потьомкін нагадав імператриці, що саме козацька автономія надала колишньому донському отаманові Степану Єфремову можливість проводити свою підступну діяльність 6.

Але найбільше від антикозацької політики Катерини потерпіли запорожці. Незважаючи на свою невгамованість, сепаратистські тенденнії і, можливо, якісь незначні пропугачовські настрої 1, запорожці відважно боролися проти турків в останній російсько-турецькій війні. Однак російська перемога над Туреччиною й приєднання Криму поклали край історичній ролі запорожців як буфера між імперією й Туреччиною. Тепер уряд розглядав запорозькі землі вже як непотрібний автономний анклав, що гальмував імперську колонізацію, і як центр можливих бунтів. Відтак 4 червня 1775 р., на свято Трійці, російські війська прямим ходом з турецької війни здійснили несподіваний напад на Запорозьку Січ 2. Саму Січ зруйнували, а запорожців розігнали. Деякі козаки втекли до турецького султана, інших примусили служити в російській армії, а ще якась частина — залишилась вільними хліборобами. З серпня 1775 р. Катерина власноручно підписала маніфест, що проголошував слушність ліквідації Запорозької Січі 3.

На думку Катерини, однак, козацька участь була лише однією з двох найважливіших причин масштабності й жорстокості Пугачовського бунту. Рівнозначна провина падала на російську цивільну адміністрацію, що виявилася неспроможною контролювати неосяжні простори імперії. Катерина писала Паніну: "Въ отвЂтъ же вамъ сказать имЂю, что слабое поведеніе въ разныхъ мЂстахъ гражданскихъ и военныхъ начальниковъ я почитаю столько же общему благу вредно какъ и самъ Пугачевъ съ своей сволочью" 4. У неопублікованій версії її маніфесту про Пугачова Катерина висварила місцеву адміністрацію за нерішучість, недбалість і неробство і зауважила, що "гдЂ злодЂи находили твердость и оборону, тамо успЂх не имЂли" 5.

Звинувачуючи останню, Катерина навряд чи усвідомлювала, що саме російська адміністрація, яка нищила й руйнувала традиційне життя козаків і туземців, і породила цей конфлікт 6.

Для Катерини козаки й туземні народи знаходилися на нижчому щаблі розвитку,

і їх треба було підняти до такого самого рівня життя й організації, що й серцевина імперії. Інструментом такого перетворення Катерина бачила просвітницький уряд, зокрема, на місцевому рівні. Вона твердо вірила, що козаки і туземці, лише раз покуштувавши плоди просвітницького правління, назавжди позбудуться непослуху й поголовно стануть цивілізованими та вдячними суб'єктами 1. Проте запровадження просвітницького правління на порубіжних землях було неможливим без зміни структури російського уряду й інститутів держави.

Література:

  1. Аболихин Б.С. Украинское ополчение 1812 г. // Исторические записки.— № 72.— М., 1962.

  2. Багалей Д. Магдебургское право в городах Левобережной Малороссии // Журнал Министерства народного просвещения.— 1892.— № 3.— С. 1-56.

  3. Василенко М.Н. Г.Н.Теплов і його "Записка о непорядках в Малороссии" // Записки Українського наукового товариства в Києві.—1912.— Т. 9.— С. 13-23.

  4. Грушевский М. Об украинской историографии XVII века. Несколько сообщений // Bulletin de l'Academie des Sciences de l'URSS. Classe des Sciences Sociales.— M., 1934.— П. 215 — 233.

  5. Грушевський М. З історії релігійної думки на Україні. 2-е вид.— Вінніпег, 1962.

  6. Грушевський М. Історія України-Руси. 2-е вид. В 10 т.— Нью-Йорк, 1954-1958. — Т. 6-10.

  7. Дорошенко Д. Нарис історії України. В 2 т.— Варшава, 1933.

  8. Дорошенко Д. Нарис історії України.— 2-е вид. В 2 т.— Мюнхен, 1966.

  9. Історія Русів / Під ред. О.Оглоблина.— Нью-Йорк, 1966.

  10. Історія селянства Української РСР. В 2 т.— К., 1967.

  11. Клименко П. Місто і територія на Україні за часів Гетьманщини (1654-1767 рр.) // ЗІФВ ВУАН.— 1926.— Т. 7-8.— С. 308-357.

  12. Литвиненко МА. Джерела історії України XVIII ст.— Харків, 1970.

  13. Нечипоренко П. До характеристики податкової політики уряду Єлисавети // Записки Українського наукового товариства в Київі.—1927.— Т. 26.— С. 44-47.

  14. Оглоблин О. До історії української політичної думки на початку XVIII віку // ЗІФВ ВУАН.— Т. 19.— 1929.— С. 231 — 241.

Loading...

 
 

Цікаве