WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Запровадження губерніального Статуту в Гетьманщині - Реферат

Запровадження губерніального Статуту в Гетьманщині - Реферат

Перемогла точка зору Катерини, і три нові намісництва — Київське, Чернігівське та Новгород-Сіверське — були офіційно проголошені 16 вересня 1781 р., а в січні 1782 р. реформа фактично була введенна в дію 1. Інавгураційна церемонія — практично однакова у всіх трьох провінціях — тривала понад 7 днів і включала численні церковні богослужіння, військові паради, бенкети, бали, маскаради та фейєрверки. У проміжках між церемоніями та святкуваннями відбулися вибори на різні урядові посади й відкриття найновіших установ 2.

Із запровадженням нової намісницької та повітової адміністрації старі українські центральні інституції були скасовані. Першою з них була українська скарбниця. Оскільки вона функціонувала як регіональна імперська, то втратила всі підстави для окремого існування. Фактично генерал-губернатор Рум'янцев використовував її для імперських потреб, ніяк не зв'язаних з Гетьманщиною 3. Відтак скарбниця, скарбова канцелярія та генеральна щетна комісія були ліквідовані, а всі фінансові справи передані скарбничим палатам трьох намісництв 4.

Подібна доля спіткала й українську поштову службу. Заснована у 1765 р. самим генерал-губернатором Рум'янцевим, вона не була давньою українською інституцією, проте охоплювала цілу Гетьманщину, нагадуючи про єдність країни, а всі її чиновники посідали українські ранги та уряди. Оскільки Гетьманщина була поділена на З імперські намісництва, поштову службу слід було інтегрувати в імперську поштову систему. Це сталося 1782 р., коли всі поштові відділення були передані новоствореній Малоросійській філії імперського Департаменту пошт. Цей Департамент відповідав за всі поштові оплати та здійснював усі поштові збори в намісництвах колишньої Гетьманщини 1.

Не так просто, однак, виявилося скасувати Малоросійську колегію, котра була в Гетьманщині найвищим апеляційним трибуналом, рішення якого міг відмінити лише імперський сенат в Санкт-Петербурзі. Крім того, Генеральний військовий суд був тоді піддепартаментом колегії. Коли провінційна реформа була проведена, обидва судові органи мали безліч невирішених справ. На прохання генерал-губернатора Рум'янцева сенат дозволив колегії протягом одного року остаточно завершити всю судову роботу, хоча адміністративні функції колега вже були скасовані 2. Оскільки ряд членів колегії разом з численними чиновниками перейшли на службу до нової адміністрації, сенат навіть розробив спеціальні положення про переформування колегії. Незважаючи на ці заходи, колегії не вдалося завершити всі свої справи у визначений строк. 1784 р. генерал-губернатор Рум'янцев доповідав, що колегія встигла розглянути 449 справ, а генеральний суд — 886. Невирішеними залишилися 520 справ у колегії та 1285 — у генеральному суді 3. Згодом сенат був змушений знову продовжити термін існування колегії. Лише в серпні 1786 р. коли, врешті-решт, всі справи були полагоджені, а судові записи подані до архівів нових судів, Малоросійська колегія припинила своє існування 4.

На місцевому рівні козацькі адміністратори втратили всю цивільну владу, проте у військових питаннях козацьку структуру і ранги було збережено. Урядові інституції, що займалися невійськовими справами, були скасовані; їх документально передали новій намісницькій і повітовій адміністрації, а користуватися послугами українських цивільних канцелярій чи установ було суворо заборонено 5. Відтак гродський, земський і підкоморські суди були скасовані, а всі невирішені справи передані, відповідно, повітовим судам (уездные суды), нижнім розправам і повітовим слідчим 6. Поліцейські обов'язки передали від сотенних канцелярій городничим й нижнім земським судам. Повітові скарбники (уездные казначеи) і скарбнича палата (казенная палата) зосереджувалися на збиранні податків, що попередньо виконували комісаріати 7, тоді як директор господарства (директор домоводства) взяв на себе контроль над усіма посполитськими та коронними землями, якими свого часу управляли наглядачі коронних земель (смотрители коронных имений).

Нова адміністрація поєднувала в собі персональне правління генерал-губернатора з раціональною бюрократичною системою. Як місцевий представник абсолютного монарха або намісник генерал-губернатор Рум'янцев міг безпосередньо зв'язуватися з Катериною, оминаючи сенат та інші центральні інституції 1. Так само він міг відмінити будь-яке рішення місцевої адміністрації й видати примусові накази всім урядовим інституціям у провінціях, що перебували під його владою, з єдиним винятком — його втручання в судові рішення було спеціально заборонене. Якраз перед тим Катерина призначила Рум'янцева довічним генерал-губернатором Малоросії, а якщо враховувати, що він був головнокомандуючим всіма військами в цьому регіоні, то територія колишньої Гетьманщини фактично стала його сатрапією 2. Губернатор намісництва був безпосередньо підпорядкований генерал-губернатору. Як головний адміністратор губернатор був основною ланкою зв'язку між генералгубернатором і провінційними інституціями. На посаду губернатора в намісництвах призначили: у Чернігівському — Андрія С. Милорадовича; у Новгород-Сіверському — колишнього українського генерального суддю Іллю В. Журмана; у Київському — генералмайора Семена Ширкова 3.

З утворенням нової адміністрації посади в ній заповнили козацькі урядовці, дрібні чиновники й особи місцевого походження 4.

Українська шляхта отримала не тільки виборні, але й призначувані посади. Крім того, при кожній новій інституції утворився бюрократичний апарат: писарі, рахівники, дрібні урядовці, що надавало колишнім сотенним і полковим чиновникам, молодим випускникам Київської академії і навіть грамотним виборним козакам можливості розпочати і продовжити свою службову кар'єру. Завдяки існуванню чиновницького апарату, провінційні столиці, зокрема Київ і Новгород-Сіверський, стали соціальними та інтелектуальними центрами української еліти 1.

Впродовж всього-на-всього чотирьох років (1782—1786) українське самоврядування, що своїм корінням сягало історичної традиції польсько-литовського періоду і мало більше як сторічний досвід у Гетьманщині, рішуче заступила імперська провінційна адміністрація. Не вчинивши жодного, принаймні, очевидного опору, колишні чиновники Гетьманщини змінили важкі козацькі шаблі та строкаті козацькі строї на рапіри, напудрені перуки й імперські мундири (кожна губернія мала свій окремий мундир) 2.

Подібна метаморфоза не викликає подиву. Для української шляхти вибору не було: або служба, або ж відставка. Крім того, концепція відданості цареві й службі глибоко вкорінилися в козацьких традиціях. Покірно сприйнявши провінційну реформу, українська шляхта, однак, втратила своє автономне становище, що грунтувалося на історичних правах і привілеях, і прийняла роль звичайних службовців імперської бюрократії. Це знаменувало остаточну загибель української автономії.

Література:

  1. Аболихин Б.С. Украинское ополчение 1812 г. // Исторические записки.— № 72.— М., 1962.

  2. Багалей Д. Магдебургское право в городах Левобережной Малороссии // Журнал Министерства народного просвещения.— 1892.— № 3.— С. 1-56.

  3. Василенко М.Н. Г.Н.Теплов і його "Записка о непорядках в Малороссии" // Записки Українського наукового товариства в Києві.—1912.— Т. 9.— С. 13-23.

  4. Грушевский М. Об украинской историографии XVII века. Несколько сообщений // Bulletin de l'Academie des Sciences de l'URSS. Classe des Sciences Sociales.— M., 1934.— П. 215 — 233.

  5. Грушевський М. З історії релігійної думки на Україні. 2-е вид.— Вінніпег, 1962.

  6. Грушевський М. Історія України-Руси. 2-е вид. В 10 т.— Нью-Йорк, 1954-1958. — Т. 6-10.

  7. Дорошенко Д. Нарис історії України. В 2 т.— Варшава, 1933.

  8. Дорошенко Д. Нарис історії України.— 2-е вид. В 2 т.— Мюнхен, 1966.

  9. Історія Русів / Під ред. О.Оглоблина.— Нью-Йорк, 1966.

  10. Історія селянства Української РСР. В 2 т.— К., 1967.

  11. Клименко П. Місто і територія на Україні за часів Гетьманщини (1654-1767 рр.) // ЗІФВ ВУАН.— 1926.— Т. 7-8.— С. 308-357.

  12. Литвиненко МА. Джерела історії України XVIII ст.— Харків, 1970.

  13. Нечипоренко П. До характеристики податкової політики уряду Єлисавети // Записки Українського наукового товариства в Київі.—1927.— Т. 26.— С. 44-47.

  14. Оглоблин О. До історії української політичної думки на початку XVIII віку // ЗІФВ ВУАН.— Т. 19.— 1929.— С. 231 — 241.

Loading...

 
 

Цікаве