WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Реорганізація, секуляризація і русифікація української церкви - Реферат

Реорганізація, секуляризація і русифікація української церкви - Реферат

Реферат на тему:

Реорганізація, секуляризація і русифікація української церкви

Разом з втратою українським військом властивих йому рис останні залишки автономії втрачала також церква Гетьманщини. Незважаючи на підпорядкування російській православній церкві та священному синодові у Санкт-Петербурзі, українські єпархії все ще відрізнялися від єпархій центральних губерній в організації й обряді. Цивільна і церковна влада імперії наполегливо прагнули зменшити цю різницю, хоча деякі представники українського кліру продовжували користуватися особливими правами і навіть сподівалися їх розширити, як це виявилося в наказах до Законодавчої комісії 1767 р.

На початку правління Катерини виникла гостра суперечка між київським митрополитом Арсенієм Могилянським і синодом. Могилянський прагнув затримати титул "митрополита Києва і всієї Малоросії" і був глашатаєм окремої малоросійської церкви, підпорядкованої синодові, але під безпосередньою владою київського митрополита 1. Проти цих претензій виступив синод, виключивши слово "Малоросія" з митрополичого титулу. За іронією долі, завдяки породженому цим конфліктом антагонізмові, на якийсь час припинилося імперське втручання в організацію та релігійні практики української церкви.

Але із здійсненням провінційної реформи питання української церкви знову стало на порядок денний. Нові адміністративні кордони повністю ігнорували традиційний територіальний поділ українських єпархій. В результаті в одних намісництвах опинилося декілька єпархій, а в інших — жодної; ще інші єпархії виявилися поділеними кордонами намісництв. На території Київського намісництва розташовувались центри двох єпархій — Київської і Переяславської, тоді як у Новгород-Сіверському намісництві не було ні одного єпархіального центру. Подібне сталося і з підрозділами єпархій — протопопіями. Так, юрисдикція Прилуцької протопопії розповсюджувалася на парафії, розташовані у Прилуцькому, Глинському й Роменському повітах Чернігівського намісництва, а також у Пирятинському повіті Київського намісництва 2.

Таким чином, кожна протопопія повинна була мати справу з великою кількістю новостворених і часто дублюючих одне одного державних управлінь. Катерина прийшла до висновку, що найкраще вирішення цих питань полягає у пристосуванні єпархіальних кордонів до провінційних: у травні 1784 р. вона доручила Священному синодові й сенату провести таку реформу 1. Ініційований синодом проект мав стосуватися всіх єпархій імперії; його підготовка, однак, посувалася надто повільно, і реформа була втілена в життя тільки частково 2. Натомість розділ, що стосувався українських єпархій, був підготовлений майже блискавично і проголошений Катериною вже 27 березня 1785 р 3.

За цим указом і наступним доповненням до нього в кожному намісництві мала бути одна єпархія, кордони якої повинні були точно відповідати кордонам намісництва 4. Виконання цього наказу стало причиною певних труднощів. Наприклад, Переяславсько-Бориспільська єпархія була ліквідована, її єпископа перевели до новоствореної Новгород-Сіверської єпархії, але підготовка його нової резиденції єпископа у Спаському монастирі дуже затягнулася, бо монахи продовжували надсилати свої звіти й чекали відповідей з Чернігівської консисторії, а не з Новгород-Сіверської 5. Незабаром ці проблеми були вирішені й кордони українських єпархій стали повністю відповідати кордонам Київського, Чернігівського і Новгород-Сіверського намісництв 6. Тепер юрисдикція над монастирями також відповідала новим єпархіальним кордонам, за винятком Печерської лаври у Києві, що продовжувала мати справи безпосередньо з синодом 7.

Крім змін у структурі, імперська і церковна влада вирішили утворити окремий єпископат для Польщі. Через постійний тиск з боку римо-католиків й уніатів, православне населення Польської держави у Правобережній Україні та Білорусії не мало свого ієрарха. Парафії та монастирі управлялися з найближчих єпархій Російської імперії — Київської, Переяславської або Могилівської. Враховуючи вплив Росії у польських справах, що значно виріс після першого поділу Польщі, влада останньої була змушена прийняти православного єпископа 1. Оскільки київський митрополит мав давні традиції управління православними єпархіями у Польсько-Литовській державі, новий єпископ логічно мусив бути зв'язаним з Києвом: єпископом переяславським і помічником митрополита призначили Віктора Садовського 2. Таким чином, православне населення польської України було під юрисдикцією Київської митрополії, але управлялося спеціально призначеним єпископом, резиденція якого була не в Переяславі, як на це вказував його титул, а у Польщі. Коли єпископ Віктор приступив до виконання своїх адміністративних обов'язків, Катерина навіть дозволила йому присягнути на вірність польському королеві, намагаючись тим самим зменшити тертя з польською владою 3. Територіальна реформа була тільки першим кроком у ще одній спробі інтегрувати українські єпархії в імперську систему. Умови для успішної реалізації такої політики були більш сприятливими, ніж колись. Скасування місцевої адміністрації та військової структури Гетьманщини перетворило існування навіть обмеженої автономії українських єпархій у небажану аномалію. Крім того, фундамент для політики інтеграції був добре підготований завдяки призначенню на посаду київського митрополита проінтеграційно настроєного прелата Самуїла Миславського 4.

Призначення Самуїла митрополитом так само, як і губернатором Милорадовича, було ще одним прикладом імперської кооптації. Знову імперські норми в Гетьманщині впроваджувалися руками українців. Випускник Київської академії, пізніше — її ректор, Миславський зробив блискучу церковну кар'єру поза межами Гетьманщини 5.

Він послідовно урядував у кількох російських єпархіях — Курській, Московській і Ростовській — і 1775 р. став членом Священного синоду. Митрополит Самуїл мав тісні зв'язки з двором і став близьким приятелем великого князя. В імперських колах він користувався репутацією вченого, здібного адміністратора і прогресивного священнослужителя, який не відкидав реформаторські віяння. Провінційна реформа лише розпочалася, а архиєпископ Самуїл уже привітав її, написавши спеціальне повчання "Слово о великих предметах учреждений Екатерины", яке пізніше було опубліковане кількома мовами.

З допомогою митрополита-угодовця імперська влада перейшла до наступного етапу скасування української церковної автономії — секуляризації церковних багатств. Завдяки своєму привілейованому становищу у автономній тоді Гетьманщині, українські дієцезії та монастирі уникнули імперської церковної секуляризації 1764 р. Тепер Катерина намагалася виправити становище. В указі від 10 квітня 1786 р. вона вказувала: "Съ устроеніемъ нынЂ трехъ НамЂстничествъ Малороссійскихъ Кіевскаго, Черниговскаго и Новгородскаго-СЂверскаго на равнЂ съ прочими Губерніями Имперіи Нашей, пріобрЂтаемъ мы удобность ввести надлежащее единообразіе, и относительно содержанія Архіерейскихъ домовъ и монастырей тамошнихъ" 1.

Хоча підкорення церкви було напевне першопричиною запланованої секуляризації, Катерина повинна була також бачити ті вигоди, що їх отримає держава від цього процесу. У даному випадку підкорення церкви означало, що провінційні директори господарства підпорядкують собі майнові, промислові та інші прибутки від усіх монастирів і єпископських резиденцій, а держава буде тільки фінансове утримувати деякі з цих монастирів, шкіл, церков і єпископських резиденцій, згідно з розробленим 1764 р. прейскурантом 2. Селяни, які жили на церковних і монастирських землях, стали державними селянами, зобов'язаними сплачувати всі державні податки і виконувати військові повинності. З колишніх монастирських селян був сформований спеціальний гренадерський підрозділ 3.

Про розміри нових надбань держави дає чітку уяву перепис населення, проведений у 1780-х рр.— якраз напередодні секуляризації. Із 54 згаданих монастирів, що володіли майном, малорентабельних було лише 18 (50 або менше господарств), 24 були на самозабезпеченні (від 50 до 400 господарств), 11 — заможними (від 400 до 2 тис. господарств), а Печерський монастир вважався дуже багатим (4 тис.— 5 тис. господарств) 1. В основному указі про секуляризацію перелічувалися суми, виділені на утримання кожної школи, єпископської резиденції та монастиря, а також розміри платні українських єпископів 2. Із трьох ієрархів найкращим було становище київського митрополита. Він отримував платню, рівну з архиєпископом Москви (3744 крб. 40 коп. щороку), додаткові гроші виділялися на утримання його резиденції, слуг та єпархіальної адміністрації (2954 крб. 65 коп. на рік). Крім того, київський митрополит був архимандритом Печерського монастиря, мав там свою резиденцію і, відповідно, отримував ще одну платню разом з фондами для Печерського монастиря (10 570 крб. щороку). Правда, митрополичий палац відійшов на користь держави і там мала розміститися губернська школа і частина Київської академії. Решта академії повинна була переїхати у Печерський монастир, а академічний будинок перетворився на шпиталь. Для Київської академії, Чернігівської колегії та нової Новгород-Сіверської семінарії виділялися значні кошти: відповідно 8400, 2 тис. і 2 тис. крб., але ці заклади повинні були функціонувати насамперед як семінарії. Єпископам новгород-сіверському та чернігівському призначили річну платню в розмірі 5900 крб. кожному, куди входило також утримання єпископських резиденцій та єпархіальної адміністрації. Врешті-решт, кожному монастиреві, який планувалося зберегти, виділялися фонди згідно з його офіційним статусом і числом членів.

Втілення в життя цього указу породило нові проблеми. Однак, поки реформи ще не починалися, Катерина була схильна піти на поступки в дрібницях. Наприклад, указ про секуляризацію, проголошений навесні, коли поля вже були засіяні, не уточнював, хто має збирати новий врожай — монастирі чи новий землевласник — держава. Внаслідок неодноразових запитів з боку митрополита Самуїла Миславського всі монастирі — навіть ті, що передбачалося закрити — отримали дозвіл Катерини зібрати останній врожай 3. Крім того, київський митрополит поскаржився генерал-губернатору Рум'янцеву на те, що Лавра та його єпископська резиденція абсолютно не придатні для розміщення Київської академії 4;

завдяки зусиллям Рум'янцева ці питання були вирішені. Київська академія залишалася на своєму попередньому місці, і, хоча митрополит отримав нові апартаменти у Печерському монастирі, він залишив за собою стару єпископську резиденцію 1.

Не легко вирішувалася й інша проблема — доля монахів і монахинь тих монастирів, які передбачалося закрити. Згідно з квітневим указом, 3 єпархії зобов'язувалися утримувати такі релігійні заклади: З монастирі першого класу (в кожному по 33 монахи); 6 монастирів другого класу (по 17 монахів); 4 монастирі третього класу (по 12 монахів); жіночий монастир першого класу (72 монахині), жіночий монастир другого класу (17 монахинь) і 4 жіночі монастирі третього класу (по 17 монахинь у кожному). Крім монахів Печерського монастиря, що отримували спеціальну платню, та кількох монахів і монахинь, котрі обслуговували єпископські резиденції, 249 монахів і 157 монахинь, які проживали у 13 чоловічих і 6 жіночих монастирях, у законодавчому порядку були забезпечені засобами проживання 2. Всі інші жіночі та чоловічі монастирі підлягали закриттю. Врешті-решт, 42 заклади припинили своє існування, а 466 монахів, 510 монахинь і 29 настоятелів залишилися без засобів існування 3.

Loading...

 
 

Цікаве