WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Вибори та накази нової шляхти - Реферат

Вибори та накази нової шляхти - Реферат

Реферат на тему:

Вибори та накази нової шляхти

Нова шляхта, обираючи депутатів у Законодавчу комісію та готуючи свої накази, визначала, наскільки "просвітницькою" буде робота Законодавчої комісії. Як найбільш політизований прошарок населення та носій історичних традицій, шляхта мала можливість загальмувати хід рум'янцевських реформ, вимагаючи дотримання своїх традиційних прав і зволікаючи скликанням комісії. З іншого боку, в разі співробітництва з урядом Рум'янцев досяг би значного успіху в справі включення Гетьманщини у загальноімперські структури. Вплив нової шляхти на діяльність Законодавчої комісії зростав також завдяки її участі у виборах делегатів від інших станів. Крім голосування на виборах від свого власного стану, шляхтичі, що проживали в містах, брали участь і у муніципальних виборах, а як представники старшини часто керували виборами козаків.

Піддаючи сумніву законність українських рангів у цілому, імперська влада, щоб не зіпсувати справу Законодавчої комісії, визнала благородний статус української нової шляхти. Усі українські шляхтичі та старшина мали зібратися, скласти свої накази та висунути своїх депутатів. "Малоросійська шляхта" посідала десять депутатських голосів — по одному від кожного полку — і була зобов'язана скласти десять наказів.

Накреслена у маніфесті Катерини процедура виборів мала на меті захистити нову шляхту від бюрократичного втручання 1. Головуючого виборами слід було обирати у присутності представника уряду, який потім покладав відповідальність за вибори на головуючого, що за тиждень призначав дату та місце виборів. Обраний від певного виборчого округу депутат міг походити з іншого округу та міг бути відсутнім на виборчому засіданні. Накази за дорученням виборчих зборів складалися комітетом з п'яти осіб. Потім усі шляхтичі, присутні на зборах, мали підписати цей документ.

Однак Рум'янцев не міг дозволити такій потенціально небезпечній групі, як українська шляхта, мати повну свободу дій. На кожній стадії виборів відчувався тиск з боку уряду. Генерал-губернатор керував усім процесом (він, зокрема, втрутився, коли складала свій наказ чернігівська шляхта, і безцеремонно порушив виборчу процедуру). Як він сам писав Катерині: "Я не отрекался имъ нигде сказать всю правду, которая имъ обыкновенно не мила" 2. Різко виступивши проти висунутих шляхтою пропозицій — гарантії всіх українських прав і привілеїв, скасування податків на утримання російських військ, що були на постої в Україні, і право шляхти на безмитну торгівлю,— генерал-губернатор звинуватив нову шляхту у прагненні повного закріпачення селян.

Тактика Рум'янцева мала успіх. Його найближчий радник Олександр Безбородько — син головуючого виборами генерального судді Андрія Безбородька — був відповідальний за остаточний варіант наказу і разом зі своїм батьком домігся його затвердження на зборах. Як писав Рум'янцев, вони заробили цим ганебним вчинком собі неприязнь з боку рівних: "отца и сына Безбородковъ возненавидили, и, въ бытность перваго здЂсь, явно его презирали и нарЂкали быти недображелателемъ отчизны" 3.

Катерина відписала Рум'янцеву, що "стиль влади, якого ви були змушені дотримувати, був абсолютно правильним" 1 і що у чернігівському наказі "множество находится пунктов, кои честь делают сочинителям оного" 2. Без сумніву, імператрицю найбільше задовольнила критична частина про те, що "нынЂшнія наши обстоятельства требують во всемъ поправленія" 3. Весь перший розділ обговорював несправедливість і безладдя в українській судочинній системі. І все ж таки в наказі було дуже обережне прохання про автономію: "оставляя намъ на вЂки всЂ отличныя выгоды и волности, которыми по прежнимъ правамъ и привилегіямъ мы до сего ненарушимо ползовалися и ползуемся, изобразывъ оныя для точного храненія и исполненія и въ новосочиняемыхъ законахъ на мЂстахъ приличныхъ" 4.

Боротьба між Рум'янцевим і українською шляхтою продовжилася в Стародубі. Там шляхта обрала головою зборів місцевого земського суддю, Петра Іскрицького. Рум'янцев доносив Катерині, що дебати на зборах набули різкого характеру: "везде согласно закричали и зачали темъ, чтобъ права волности, и обыкновения, и имения, какимь бы образомъ по ихъ набиты, то есть приобретены ни были, имъ утверждены были; поборы бы все оставлены; войски выведены; шляхетство от взятва пошлинъ уволены, некоторыя жъ, бывшия особливо въ администраціи гетманскихъ экономій, отзывались, чтобъ настоять и неотступно просить гетмана по прежнему" 5.

Генерал-губернатор, однак, настільки довіряв Іскрицькому, що сам виїхав із Стародуба і провадив вибори в інших місцевостях. Іскрицький насправді довів свою відданість. Незадоволений перебігом дискусій на зборах, він хотів змінити вже написаний стародубівський наказ "за зразком" чернігівського "ибо въ тЂхъ пунктахъ написань: разные такіе нужды, кои и здЂшнему шляхетству суть общіе, но о коихъ въ здешнемъ наказЂ ничего не упомянуто". Голова мав намір "здешній наказъ въ иномъ дополнить, a въ другомъ привесть въ сходство" 6.

"Підчищення" вимагало додаткового тиску на шляхту, за що належним чином і взявся стародубівський полковник, князь Юрій Хованський, наполягаючи на схваленні новою шляхтою нового наказу 1. Хованському це, напевне, не вдалося, бо у зревізованому наказі бракує підписів тридцяти шести з вісімдесяти семи шляхтичів — учасників стародубівських зборів 2.

В остаточній версії відсутні були розділи щодо української автономії, а саме: про гарантію дотримання української системи законодавства та Литовського статуту; прохання про те, щоб усі місцеві адміністративні посади займала місцева шляхта, а також про скасування грошового податку. Розділи про заснування вищих шкіл, проведення точних земельних обмірів з метою покласти край межовим суперечкам, вільне виробництво і продаж алкогольних напоїв та заснування власного банку були слово в слово переписані з чернігівського наказу 3.

У Чернігові та Стародубі завдяки тактиці Рум'янцева з'явилися проурядові накази, причому складалося враження, що інтереси місцевої шляхти були в них враховані. Але на наступних виборах депутатів від шляхти Ніжина та Батурина дійшло до відкритого зіткнення з генерал-губернатором. Рум'янцев сам головував на зборах, де головою обрали полковника Тернавіота, а місцевого земського суддю Лаврентія Селецького — депутатом. Після Великодніх свят збори зібралися знову і виробили наказ, але депутат Селецький відмовився його прийняти, запропонувавши свій проект, що дуже нагадував чернігівський. Найближчі співробітники Рум'янцева Олександр Безбородько та Петро Завадовський прибули до Ніжина, щоб забезпечити проурядовому наказові належну підтримку. Але за варіант Селецького проголосували тільки шість шляхтичів, а п'ятдесят п'ять — проти 4. Після відмови Селецького прийняти схвалений наказ ніжинська шляхта домоглася від головуючого Тернавіота дозволу на вибори іншого депутата. Новий депутат Григорій Долинський прийняв наказ, який в першій його редакції закликав до підтвердження усіх прав і привілеїв: 1) судочинства за Литовським статутом; 2) виборів гетьмана для Малоросії та Запорозької Січі; 3) зрівняння в рангах українських урядових посад з російськими; 4) скорочення грошового податку та скасування податкових боргів; 5) відшкодування збитків, заподіяних російськими гарнізонами; 6) створення комісії в справах суперечок між росіянами та українцями і 7) дозвіл на купівлю козацьких земель 5.

Розгніваний поразкою, Рум'янцев оголосив вибори Долинського недійсними і оштрафував усіх учасників зборів на 10 карбованців кожного за порушення процедури. Потім він наказав шляхті знову зібратися 15 травня та підписати "законний" наказ, прийнятий Селецьким. З тих 50 шляхтичів прибуло тільки 16, але жоден з них не підписався. Тоді Рум'янцев наказав арештувати всіх учасників зборів 1.

У скасованому ним наказі Рум'янцева найбільше непокоїв заклик обирати гетьмана за участю представників Запорозької Січі. Він писав Катерині: "Я выбор депутата (Долинського) уничтожил и от предводителя (Тернавиота) требовал рапорта, кто был первым виновником глупого предложения о выборе гетмана вместе c Сечью и не было ли об том переписки c Сечью. Но они в последнем явились ко мне прямо ослушны, а в первом взялись все отвечать, что они все вдруг вздумали" 2.

Головуючий Тернавіот заперечував, як і саму переписку з Запорозькою Січчю, так і хоча б якусь думку щодо цього 3. Рум'янцев, однак, маючи повноваження від сенату, продовжив судове розслідування проти арештованих шляхтичів 4.

Ніжинських шляхтичів, що посідали військові уряди, судив військовий суд, решту — цивільний. Головуючого Тернавіота звільнили за "неспособность" 5. Але українці дуже неохоче підтримували судове розслідування. Дехто з призначених суддів вдав з себе хворого, 5 подали у відставку, решта — не з'явилися на судові засідання 6. Військовий трибунал, що нарешті зібрався, засудив 36 українських шляхтичів згідно із статтею 27 військового закону та статтею 9 військово-морського закону. Всіх визнали винними у навмисному порушенні закону. 35 присудили до страти, а 3 позбавили рангу 7. Переглядаючи ці справи, Малоросійська колегія затвердила 20 смертних вироків, решту позбавила рангу з застереженням вписати їх у реєстр як звичайних козаків 8.

До тих 18 осіб, яких судили за цивільним правом, український генеральний суд поставився краще. На відміну від військових, під час слідства їх не ув'язнювали. Суд зосередився на двох питаннях: 1) чи були звинувачені учасниками "незаконних" виборів і 2) чи відмовилися вони визнати скасування цих виборів та підписати офіційний наказ Селецького. Насправді ж шляхтичів судили за непокору урядові. 14 осіб засудили на довічне заслання, а 4 — до позбавлення рангу; пізніше Малоросійська колегія підтвердила заслання десятьом, чотирьом — втрату рангу, а про решту — не вирішила 1. Для остаточного присуду всі справи відправили у сенат.

Центральна влада виявилася більш терпимою. У липні 1768 р. сенат замінив усі вироки, покаравши засуджених позбавленням рангу та права займати будь-які урядові посади 2. Через два роки 4 з числа засуджених шляхтичів безпосередньо звернулися до імператриці з проханням відновити їх на посадах, і Катерина вирішила їх пробачити. 25 січня 1770 р. сенат поновив усіх учасників ніжинського інциденту в їх колишніх рангах 3.

Loading...

 
 

Цікаве