WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Міські вибори і накази - Реферат

Міські вибори і накази - Реферат

Відтак міські вибори в Києві контролював київський генералгубернатор Федір Волков. До виборів допустили тільки міщан. Наказ із п'яти пунктів, який був затверджений, показав, що київські міщани частково мали ті ж турботи, що й міщани Гетьманщини: високі податки на утримання російських військ; квартирування російських військ та чиновників; засилля іноземців, зокрема греків і волохів, які торгували в місті, не сплачуючи муніципальних податків; а також усім знайома проблема конкуренції козаків і старшини з міщанами в торгівлі 2.

Кияни скаржилися, що, незважаючи на те, що Київ вже не був осідком Київської сотні, сотник та деякі службовці все ще проживали в місті та шинкували тут напої, не сплачуючи жодних міських податків в магістрат. Міщани просили, щоб козаків або перевели в інше місто, або ж зареєстрували як міщан, зобов'язаних платити податки. Вони також пропонували поновити магістратський акцизний збір і широко й докладно виклали свої мотиви на користь міської автономії, зокрема магдебурзького права.

Невеликій групі російських розкольників, що проживали в Гетьманщині, також дозволили провести вибори й скласти свій наказ. У XVII ст. старовіри, втікаючи від релігійних переслідувань, поселилися у Чернігівському та Стародубському полках. За часів Петра І вони були зареєстровані як державні селяни, а імперська влада оподаткувала їх. Як особливі російські громадяни, що мали спеціальний статус, вони підпорядковувалися російській владі, тобто київському генерал-губернатору, а не гетьману. Відтак за їхніми виборами спостерігав не Рум'янцев, а Волков. Наказ старовірів висловлював побажання їхньої громади (передусім право на дотримання своїх релігійних обрядів). Просили вони дозволити їм торгувати у "Малоросії", а також змінити їх статус державних селян на російських купців 1.

Накази яскраво свідчать, що українські міста були неспроможні підтримувати свою автономію. Козаки та їх адміністрація панували навіть там, де було введено магдебурзьке право 2. Це не дивно, оскільки міста були адміністративними центрами полків і сотень (наприклад, Чернігів, Стародуб, Полтава та Лубни). Козаки нерідко домінували в муніципальному уряді, а в деяких брали на себе його функції 3. Пізніше навколишні села, луки й млини, що колись ставали містам у пригоді, козацька старшина або навіть приватні особи без особливого клопоту прибирали до своїх рук.

Адміністративне панування козаччини полегшило наплив до міст неміщан, особливо старшини і козаків. Підпорядковуючись тільки козацькій адміністрації, прибулі були поза межами міської юрисдикції магістратів. Це надавало їм виразні правові та фінансові переваги над міщанами: старшина та козаки не сплачували міських податків і не виконували загальноміських обов'язків, хоча й брали участь у торгівлі та промисловому виробництві. Тому, щоб уникнути міських податків і повинностей, міщани переходили на козацтво або ж подавалися на службу до знаті. Розвиток цих тенденцій, а також все більша участь селян у торгівлі та промислах призводили до безладдя у міських цехах і сприяли занепаду міщанства 4.

Навіть Київ, автономне місто з дуже слабкими зв'язками з Гетьманщиною, не оминув козацького натиску. Оскільки клір та іноземці так само були звільнені від міських обов'язків, у місті постійно зростала кількість людей, що лише користувались з міських переваг, не докладаючи жодних зусиль до управління та утримання міста. Повсюди у своїх власних містах міщани опинилися у явно невигідному правному, економічному й адміністративному становищі.

Міщани вважали, що для виправлення ситуації слід знову визнати їхні стародавні права та привілеї, включно з магдебурзьким правом, яке слід перекласти з польської мови на російську. Це могло б не тільки поліпшити їхнє становище (більшість міщан уже не знала польської мови), але й полегшити їхні звернення до російського уряду. Визнання українських міських прав було для російської влади єдиним засобом паралізувати владу козацької адміністрації. Але самі міщани не дуже усвідомлювали, що може спричинити міська автономія та магдебурзьке право. Вони сподівалися на звільнення їх від козацької адміністрації, підпорядкування всіх міських жителів міській юрисдикції, обмеження дозволу займатися торгівлею та промислами тільки до міщан та повернення колишнього муніципального майна містові. У всякому разі, міщани особливо просили імператрицю виконати ці їхні вимоги. Погарські міщани навіть навели місце з указу імператриці Єлизавети 1752 р., де йшлося про заборону торгівлі у містах чужоземним купцям і неміщанам 1. Цей указ не мав нічого спільного зі стародавніми правами українських міст, але посилання на нього свідчать про те, що, принаймні, частина міщан бажала не тільки опиратися на свої колишні права, але й того, щоб ситуацію виправила саме імператриця. Всі ці сподівання виявилися ілюзорними. Насправді ж, російська адміністрація так само руйнувала українські міста, оскільки саме там була розміщена більшість російських військ, що перебувала у Гетьманщині 2. Якщо старшині та козакам нерідко вдавалося уникати такого небажаного квартирування імперських військ, посилаючись на свої особливі права, то увесь цей тягар постою перекладався на плечі міщан. У всіх наказах містилися прохання порівну розподілити цей обов'язок, захистити від непомірних витрат на утримання російських солдатів й чиновників і створити спеціальні комісії, які б вирішували суперечки, що виникали (див. табл. 5.4). Квартирування російських військ ані звільнило міщан від грошового податку, ані врятувало їх від частого залучення до різноманітних державних робіт, особливо під час воєн. Таким чином, міщани були зобов'язані переносити основні фінансові витрати на військові потреби імперії.

Міські прибутки сильно скоротилися після 1755 р., коли імператриця Єлизавета своїм указом заборонила внутрішні мита, чим скасувала податки на продукцію, що везли на продаж у міста. Російський уряд компенсував козацькій адміністрації втрату у прибутках від скасування прикордонного мита між Гетьманщиною і Росією, але міста такої компенсації не отримали. Уявлення про фінансові збитки від цього указу дає ніжинський наказ, де міститься прохання виплачувати річну компенсацію в розмірі 1638 карбованців 40 копійок 3.

Водночас скорочення і спрощення тарифів викликало ще більшу конкуренцію з боку російських, грецьких та інших іноземних купців, про що свідчать всі міські накази, де вимагається ліквідувати привілеї чужоземного купецтва.

Борсаючись між молотом і ковадлом — з одного боку, на їхні права постійно зазіхала козацька адміністрація, а з іншого, імперська влада вимагала грошей,— міщани вважали, що певний ступінь автономії буде для них захистом і дозволить вижити. Тому вони просили дозволити їм контролювати свої власні міста, автономію для свого стану, зменшення фінансових утисків та надання спеціальних прав і монополій у торгівлі та мануфактурі. Інші питання їх цікавили дуже мало, навряд чи вони усвідомлювали, що Гетьманщина стояла на порозі політичної кризи.

Література:

  1. Аболихин Б.С. Украинское ополчение 1812 г. // Исторические записки.— № 72.— М., 1962.

  2. Багалей Д. Магдебургское право в городах Левобережной Малороссии // Журнал Министерства народного просвещения.— 1892.— № 3.— С. 1-56.

  3. Василенко М.Н. Г.Н.Теплов і його "Записка о непорядках в Малороссии" // Записки Українського наукового товариства в Києві.—1912.— Т. 9.— С. 13-23.

  4. Грушевский М. Об украинской историографии XVII века. Несколько сообщений // Bulletin de l'Academie des Sciences de l'URSS. Classe des Sciences Sociales.— M., 1934.— П. 215 — 233.

  5. Грушевський М. З історії релігійної думки на Україні. 2-е вид.— Вінніпег, 1962.

  6. Грушевський М. Історія України-Руси. 2-е вид. В 10 т.— Нью-Йорк, 1954-1958. — Т. 6-10.

  7. Дорошенко Д. Нарис історії України. В 2 т.— Варшава, 1933.

  8. Дорошенко Д. Нарис історії України.— 2-е вид. В 2 т.— Мюнхен, 1966.

  9. Історія Русів / Під ред. О.Оглоблина.— Нью-Йорк, 1966.

  10. Історія селянства Української РСР. В 2 т.— К., 1967.

  11. Клименко П. Місто і територія на Україні за часів Гетьманщини (1654-1767 рр.) // ЗІФВ ВУАН.— 1926.— Т. 7-8.— С. 308-357.

  12. Литвиненко МА. Джерела історії України XVIII ст.— Харків, 1970.

  13. Нечипоренко П. До характеристики податкової політики уряду Єлисавети // Записки Українського наукового товариства в Київі.—1927.— Т. 26.— С. 44-47.

  14. Оглоблин О. До історії української політичної думки на початку XVIII віку // ЗІФВ ВУАН.— Т. 19.— 1929.— С. 231 — 241.

Loading...

 
 

Цікаве