WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Намісник Катерини в гетьманщині: правління генерал-губернатора Рум’янцева (1765-1769 рр.) - Реферат

Намісник Катерини в гетьманщині: правління генерал-губернатора Рум’янцева (1765-1769 рр.) - Реферат

Генерал-губернатор захищав також українські претензії на дворянство для тих, хто перебував на урядовій службі. У записці до Малоросійської колегії Рум'янцев запропонував, щоб всі українські чиновники разом з посадою автоматично одержували рівні з росіянами чини; інші, однак, мали підтверджувати своє благородне походження 5. 1774 р. Рум'янцев від імені української старшини і шляхти знову звернувся до генерального прокурора ААВ'яземського з проханням надавати українським чиновникам відповідні чини 6. Нарешті, як верховний головнокомандуючий Рум'янцев мав право надавати звання корнета (найнижчий російський офіцерський чин), що давав шляхетські привілеї. Він вільно роздавав цей чин українським землевласникам, які не мали можливості одержати будь-який інший дворянський чин 7.

Виявилося, що стосовно селянства Рум'янцев й українська шляхта стояли на спільних позиціях. Катерина постійно нагадувала Рум'янцеву про необхідність захищати населення від експлуатації з боку старшин та знаті, водночас вважаючи право селян на переходи перешкодою для економічного розвитку та причиною соціального неспокою. Гетьман Розумовський свого часу вже обмежив переходи селян, вимагаючи від них перед відходом письмовий дозвіл від землевласника. Із запровадженням грошового податку переходи селян перетворилися у навіть більшу проблему, ставши першопричиною зростання несплачених податків (1768 р. — 79 тис. 703 крб. 52 3/4 коп.; 1769 р. — 136 тис. 658 крб. 14 коп.; 1770 р. — 177 тис. 142 крб. 25 1/2 коп.). І хоча частину боргів пізніше було виплачено, Малоросійська колегія вирішила вжити відповідних заходів. 1770 р. вона наказала повертати "біглих селян" їхнім колишнім панам і стягувати несплачені податки 1. Вперше з'явилося офіційне визначення — "біглий селянин", і українські пани усвідомили, що російський уряд здатний зробити те, чого не спромоглися вони, а саме: повністю закріпачити селянство.

Спільність соціально-економічних інтересів імперського уряду й української нової шляхти досить драматично проявилася під час повстання в селі Кліщинці (1767 р.). Подавши до перепису козаків, що мешкали в селі, як селян, місцеві поміщики Лисенки спробували примусити їх виконувати відповідні трудові повинності. Козаки звернулися до суду та центральної імперської адміністрації, але їх зусилля були марними через втручання генерального писаря Василя Туманського, що був швагром Лисенка. Обурені такою несправедливістю, селяни зруйнували лисенківський маєток. Пограбування потягнуло за собою втручання імперської влади, але ні каральні експедиції козацького війська, ні вмовляння козацьких і російських офіцерів не змогли заспокоїти село. Селяни стали озброєним табором і відмовилися визнавати будь-яку владу. Врешті-решт, 1774 р. імперські війська придушили повстання силою, вбивши 7 і захопивши в полон 53 повстанців. Пізніше 176 бунтівників були притягнені до суду, внаслідок чого керівників повстання заслали на Сибір, а виборних козаків позбавили стану та закріпачили 2.

Приблизно тоді ж на Правобережжі, що було під Польщею, спалахнуло велике повстання — Коліївщина, а в Запорозькій Січі вибухнув бунт. З огляду на такі заворушення та їх близькість до території Гетьманщини, українська шляхта почувала себе спокійніше, знаючи, що при необхідності імперські сили забезпечать їй військову підтримку.

Правління генерал-губернатора Рум'янцева було перервано новим загостренням міжнародних відносин та війною. 1768 р. всі військові сили Гетьманщини були приведені у бойову готовність через громадянську війну в Польщі та збройні українські повстання на Правобережжі. Пізніше, у 1769—1774 рр., Рум'янцев здобув славу як головнокомандуючий військами, що одержали перемоги над Османською імперією, а також як автор Кючук-Кайнарджийського миру. У війні взяли участь і козаки з Гетьманщини. Один із полків, кількістю у 3 тис. чоловік, був частиною сил під командуванням князя Олександра Михайловича Голицина, а більша армія, 6 тис. чоловік і три загони найманців з числа колишньої гетьманської охорони, знаходилася під командуванням Рум'янцева 1. Оскільки більшість української старшини брала участь у кампанії, в Гетьманщині залишився тільки тимчасовий уряд. Усі військові справи були під наглядом князя Платона Мещерського, а цивільною адміністрацією керував українець — генеральний суддя Ілля Васильович Журман 2. За час свого правління вони провели незначні зміни, але в цілому Гетьманщина ті 5 років пережила досить спокійно.

Чотирьох рокш не було достатньо для генерал-губернатора Рум'янцева, щоб встановити в Гетьманщині катерининський "найкращий з усіх порядків". Але йому вдалося розпочати кілька реформ, що наблизили українське самоврядування до імперської моделі. За рахунок ущемлення традиційних козацьких прав Рум'янцев сформував з козаків більш ефективну військову силу. Без зайвого розголосу запровадивши загальне оподаткування і підпорядкувавши українську скарбницю імперії, він різко збільшив фінансові внески Гетьманщини в імперську скарбницю. Оскільки нові постанови стосувалися всіх оподаткованих осіб, більшість українців зрозуміла, наскільки глибоко імперські норми вкорінилися в їхню рідну землю. Водночас Рум'янцев розправлявся з будь-якою явною опозицією імперській програмі, намагаючись скерувати енергію української шляхти на здобуття своїх соціально-економічних вигід та імперської кар'єри. Але ці початкові кроки на шляху інтеграції Гетьманщини до складу імперії спричинили реакцію, що вповні проявилася під час роботи Законодавчої комісії 1767—1768 рр.

Література:

  1. Аболихин Б.С. Украинское ополчение 1812 г. // Исторические записки.— № 72.— М., 1962.

  2. Багалей Д. Магдебургское право в городах Левобережной Малороссии // Журнал Министерства народного просвещения.— 1892.— № 3.— С. 1-56.

  3. Василенко М.Н. Г.Н.Теплов і його "Записка о непорядках в Малороссии" // Записки Українського наукового товариства в Києві.—1912.— Т. 9.— С. 13-23.

  4. Грушевский М. Об украинской историографии XVII века. Несколько сообщений // Bulletin de l'Academie des Sciences de l'URSS. Classe des Sciences Sociales.— M., 1934.— П. 215 — 233.

  5. Грушевський М. З історії релігійної думки на Україні. 2-е вид.— Вінніпег, 1962.

  6. Грушевський М. Історія України-Руси. 2-е вид. В 10 т.— Нью-Йорк, 1954-1958. — Т. 6-10.

  7. Дорошенко Д. Нарис історії України. В 2 т.— Варшава, 1933.

  8. Дорошенко Д. Нарис історії України.— 2-е вид. В 2 т.— Мюнхен, 1966.

  9. Історія Русів / Під ред. О.Оглоблина.— Нью-Йорк, 1966.

  10. Історія селянства Української РСР. В 2 т.— К., 1967.

  11. Клименко П. Місто і територія на Україні за часів Гетьманщини (1654-1767 рр.) // ЗІФВ ВУАН.— 1926.— Т. 7-8.— С. 308-357.

  12. Литвиненко МА. Джерела історії України XVIII ст.— Харків, 1970.

  13. Нечипоренко П. До характеристики податкової політики уряду Єлисавети // Записки Українського наукового товариства в Київі.—1927.— Т. 26.— С. 44-47.

  14. Оглоблин О. До історії української політичної думки на початку XVIII віку // ЗІФВ ВУАН.— Т. 19.— 1929.— С. 231 — 241.

Loading...

 
 

Цікаве