WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Похід військ УНР та ЗУНР на Київ і війна з Денікіном - Реферат

Похід військ УНР та ЗУНР на Київ і війна з Денікіном - Реферат

Звичайно, такі умови виключали можливість співдії уряду УНР з Денікіном — і 24 вересня 1919 року Директорія, президент Української Національної Ради Петрушевич і міністри підписали деклярацію, в якій закликали український народ боротися з ворогом — армією Денікіна.*"

Київська катастрофа виявила глибину ідеологічного розходження між УНР та ЗУНР. Тоді як Директорія й уряд УНР не допускали й думки про спілку з Денікіном — ЗУНР ставила за головну мету боротьбу з Польщею і охоче йшла на союз з Денікіном, в надії на допомогу Антанти проти Польщі.

Справа з Антантою щораз більше ускладнювалась. Українська делегація в Парижі бачила неприхильне ставлення Мирової комісії до України, зокрема Наддніпрянської, яку вперно трактувала як частину Росії. Ліберальніше було ставлення до Галичини, бо визнавалося право частин Австро-Угорської імперії на незалежне існування. Безнадійність становища поглиблювало бажання представників ЗУНР відділитися від наддніпрянців з єдиної, соборної делегації. Державний секретар галицького уряду В. Панейко та проф. С. Томашівський — почали провадити сепаратні переговори з Мировою комісією, і в цих переговорах ішла мова навіть про утворення окремої держави з українських земель, що були в складі Австро-Угорщини."'

Нещастям для України був невдалий склад делеґації: ні голова її — Г. Сидоренко, колишній військовий ігіігістер Директорії, інтелігентна людина, інженер шляхів, ні Б. Матюшенко, відомий доктор, ні професор О. Шульгин, ні А. Марголін — не надавалися на ролі дипломатів у такий тяжкий час, не зважаючи на їхній щирий патріотизм. Не кращим був граф. М. Тишкевич, який заміняв Г. Сидоренка, як голова делегації."' Це була людина чужа Україні, і навпаки — близька до деяких кіл російської еміграції."'

Київська катастрофа по суті завершила визвольну боротьбу. Почалася агонія. Українські війська опинилися між трьома вогнями: большевиками, "Добровольчою армією" та Польщею, яка поступово окупувала Західню Волинь та Поділля. Українська армія не мала запілля. Антанта тримала Україну в стані бльокади, пояснюючи це тим, що пересилана Україні зброя і амуніція можуть потрапити до большевиків. Вона не тільки не допомагала Україні в боротьбі проти болі іііевиків, як допомагала Денікінові, Колчакові та іяшим вождям "білого руху", але навіть не дозволила доставити до України майно, що його Директорія придбала в Американської Ліквідаційної Комісії за 8000.000 долярів: одяг, санітарні матеріали тощо. Директорія не мала -рошей, бо в Кам'янці-Подільському друкували їх надто повільне. Останній літак, що віз надруковані в Німеччині гроші, впав на території Румунії, яка недозволила вивезти їх. Ті гроші (300.000.000 гривень) дісталися до українського уряду тільки в 1920 році. Польща взяла оплату в формі цукру за різне майно, але не дала належної кількости проданого. Тільки Румунія продавала УНР амуніцію.

Українська армія не мала одягу, чобіт. Петлюра писав А. Лівицькому, що перебував тоді у Варшаві: "5.000 пар чобіт, плащів та 5.000 руііДіиць з набоями могли б урятувати наше становище". Єдиним виходом була реквізиція теплого одягу та взуття у населення; ця реквізиція була переведена ЗО жовтня 1919 року в Кам'янці-Подільському. Становище погіршували незвичайно ранні морози. Виснажені, голодні, погано одягнені, люди легко піддавалися різним пошестям, головним чином пошесті тифу. Шпиталів було замало, не було т медикаментів, ні достатнього медичного персоналу. Смертність була велика."*

Майже єдина медично-санітарна допомога, що прийшла з-за кордону, був потяг Міжнароднього Червоного Хреста зі шпиталем на 200 ліжок, що його придбав галицький уряд у Відні на початку 1919 року, але прийшов він тільки в жовтні через Румунію, бо Польща відмовилася пропустити його.

Такий був жахливий стан армії в "трикутнику смерти" — між трьома ворогами — Польщею, Советськок) Росією та денікінською армією.

Становище ускладнювалося тертям між проводом. Після київської катастрофи, Є. Петру шевич на державній нараді заявив, що "наддністрянська армія своєю кров'ю позначила від Збруча до Києва хресний шлях любови до Соборної України . . . У всьому галицький уряд творить одну волю з урядом наддніпрянським". Проте, це були тільки слова. У той самий день, коли Є. Петрушевич виголосив свою промову, генерал М. Тарнавський таємно від нього вислав делегацію до денікінського командування у справі сепаратного договору.'""

Вчинок генерала М. Тарнавського викликав загальне обурення. Найближчий його співробітник, адьютантД. Паліїв, писав у 1930 році про сепаратним договір з Денікіном так: "Політичне був це промах, якого не можна допускатися навіть в найкритичніших хвилинах. З військового становища був це крок наскрізь фальшивий".'"' Причиною цього кроку була погана розвідка: в УГА не знали, що армія Денікіна зазнала тяжкої поразки від большевиків, втратила Орел, поспішно відступила на Україну і була оточена на українських землях народними повстаннями.

Зміст договору, що його підписав М. Тарнавський 6 листопада 1919 року, був такий: Галицька Армія переходить у повному складі, з усім майном, у повне розпорядження головного командувача збройних сил Півдня Росії. Галицький уряд переходить під опіку російської добровольчої команди. До часу визначення місця осідку галицького уряду, він негайно переходить до Одеси.

Таким чином цей договір з Денікіном скасував Галицький фронт. Коли на нараді урядів УНР та ЗУНР в Деражні генерал Сальський заявив, що це — "ганебна зрада", диктатор Є. Петрушевич, без відома якого перевів акцію Тарнавський, заплакав. На нараді ухвалено негайно арештувати Тарнавського та всіх тих, хто підписав договір, і віддати їх під суд. Але суд виніс "увільнюючий вирок". А кілька днів пізніше Є. Петрушевич заявив, що треба відмовитися від думки про самостійність і шукати порятунку в союзі з Денікіном, і що с два шляхи: погодження з Польщею або з Денікіном. Польща, мовляв, може забрати Правобережну Україну, а Росія не страшна. Тому треба погодитися на автономію.

У цих словах виявилося ідеологічне розходження двох частин Української Армії; вони стверджують, що галицький уряд не мав ентузіязму в боротьбі, який підтримував ввесь час наддніпрянський уряд.

Loading...

 
 

Цікаве