WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Відокремлення земель - Реферат

Відокремлення земель - Реферат

АНДРЕЙ (1157—1174). Андрей, син Юрія Довгорукого, мав інші симпатії й інші політичні погляди. "Він виріс на Поводжу, і Русь-Україна з її довгою історією, виробленими формами життя була для нього чужа і несимпатична", — писав М. Грушевський. Коли Юрій посадив Андрея Вишгороді, звичайному місті для спадкоємців київських князів, Андрей у 1155 році втік звідти до Суздальщини, забравши з собою (йіавну ікону Божої Матери, привезену з Візантії. Вона стала відомою під назвою Володимирської, а пізніше була перенесена до Москви." Андрей пояснював своє прагнення до Суздальщини тим, що в Україні точиться віковічна боротьба князів, а в Суздалі — тихо. Цю "тишу" він забезпечив тим, що повиганяв своїх родичів, а також впливових бояр свого батька і став "самовладцем". Але все ж Суздаль здавався йому не досить покірним, і він зробив столицею молоде місто — Володимир над Клязьмою, де зовсім не було історичних традицій, віча, земської аристократії. Андрей, намагаючись зрівняти красою Володимир з Києвом, будував у ньому пишні храми та інші споруди. Пізніше переніс він свою резиденцію до ще тихішого міста — Боголюбова під Володимиром, де творив міцну, автократичну владу. Він намагався заснувати у Володимирі окрему митрополію, щоб унезалежнити своє князівство від Києва і в церковному відношенні, але проти його намагань стали і патріярх Царгородський, і митрополит Київський, і князі. Це мало фатальне значення: якби в XII ст. була встановлена окрема Володимиро-Суздальська митрополія, дальша історія Української Церкви пішла б іншим шляхом. Після того, як Андрееве військо 8 березня 1169 року здобуло й зруйнувало Київ, Андрей міг засісти там на престолі, але Київ уже не приваблював його, і він посадив своїм намісником брата Гліба, а сам залишився у Володимирі. Розгром Києва в 1169 році поклав межу в історії України, став початком появи нового міцного осередку — Володимира Суздальського, "великоросійського", який вступив у змагання за першенство з Україною. Не переходячи до Києва, Андрей старався підкорити своїй владі Україну, але зустрів відсіч збоку українських князів, які перед лицем нового ворога гостро відчули свою окремішність від суздальців. Один з українських князів, Мстислав II Ізяславич, відповів на намагання Дндрея ставити князів: "ти з такими словами до нас прислав, наче не до князя, а до підручного і простого чоловіка, то роби, що собі знаєш, і хай буде воля Божа". Тут поставлено питання автономности, рівноправности князів, яку хотів зламати суздальський "самовластець" і в Україні, і у себе на Суздальщині. Вище вже оповідалося про спільний спротив українських князів величезним силам Андрея в 1173 р„ коли він збирав війська, щоб їх приборкати, але в 1174 році Андрея забили його ж таки двірські улюбленці, "милостниці", як називає їх літопис, які не в стані були терпіти княжої самовладности та жорстокости. Смерть Андрея не змінила становища.

ВСЕВОЛОД — "ВЕЛИКЕ ГНІЗДО" (1177—). Всеволод, брат Андрея, не вів війни з українськими князями, але так само, як Андрей, вважав себе в праві порядкувати українськими землями. Трагедія народу була в тому, що деякі князі, в боротьбі між собою, зверталися до Всеволода з проханням дати те , або інше князівство. Наприклад, у 1179 році до нього звертаються переяславці (найбільше нетривке князівство) з проханням призначити їм князя, і він призначив свого сина, Ярослава. Всеволод був дуже спритний і талановитий дипломат. Складними інтригами він тримав князів у покорі й нацьковував їх одного проти одного. Навіть далеке Галицьке князівство не раз примушене було рахуватися з волею Всеволода. З XII ст. вже визначається характер Ростово-Суздальсько-Володимирського князівства. Б. ґреков писав, що в діяльності Андрея Боголюбського вже можна завважити риси, що споріднюють його з майбутніми політичними діячами Москви, яким вдалося зробити те, що було понад силу Андрееві. Москва досягла своїх успіхів на новій базі, яка ще не визріла в XII столітті. "Вчинок Андрея Боголюбського, — писав славетний історик Росії XIX ст. С. Соловйов, — був подією надзвичайної ваги, подією, що дала новий напрям усій історії, від якої простелився новий шлях, що з нього розпочався новий порядок на Русі". Таким чинок на території, віддаленій від центру Української держави, на базі не то не-українського, а навіть не-слов'янського народу, в ХП ст. закладено підвалини державної організації, яка поволі почала перебирати керівну ролю в історії України, її спадщину і навіть ім'я Руси, хоч жадних прав не мала ні на ту спадщину, ні ва ім'я Русь. Доказом цього служить термінологія ХІ-ХІІ століть, яка поняття "Русь" прикладала тільки до України-Руси.

Loading...

 
 

Цікаве