WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Початок київської держави - Реферат

Початок київської держави - Реферат

ІГОР (913–945) (За М. Грушевським 947 або 948) Неясність Ігоревого життєпису викликала думку про існування двох, а може й трьох князів з таким іменем, яких літопис помилково об'єднав в одне В усякому разі, родинний зв'язок його з Рюриком та Олегом дуже сумнівний. У "Повісті временних літ" між Олегом і Ігорем прогалина від 916 до 940 року. М. Грушевський припускав, що ці роки були зайняті князюванням Діра. Ігор продовжував Олегову справу, приборкуючи племена тивер-ців та уличів, які за Олега були його союзниками; приєднав до Київської держави велику територію між Дністром і Дунаєм, на деревлян наклав данину більшу, ніж платили вони за Олега. Обидві ці перемоги зв'язані з іменем воєводи Свенельда, одного з найвидатніших Ігоревих бояр. Ігор двічі ходив на Схід: у 913 році, по згоді з хозарами, вийшов на берег Каспійського моря і дістався до Баку, руйнуючи все на своєму шляху. Згідно з умовою половину здобичі Ігор передав хозарам, але, коли з військом повертався через Північний Кавказ, на нього напала місцева людність і багатьох дружинників перебила. В 943 році Ігор ходив до Бердаа і взяв велику здобич. Але скористати з тих походів йому не вдалося Намагаючись твердо стати над Чорним морем, Ігор натрапив там ва спротив візантійських колоній, насамперед – рибалок з Корсу-иа, з якими виник конфлікт з приводу рибної ловлі в гирлах Дніпре. У боротьбі з Ігорем Візантія вперше використала орду печенігів, які, прорвавшись через Хозарський каганат, отаборилися в причорноморських степах і почали нападати на українські землі. Це викликало невдалий похід Ігоря на Царгород в 941 році. Греки вжили проти Ігоревої фльоти "грецький вогонь" – вибухові знаряддя, який спалили багато човнів. Незабаром Ігор знову пішов походом ва Царгород, але греки запропонували "викуп", і тоді укладено новий договір. Він був менш корисним для Руси: Ігор примушений був виректися володінь над Чорним морем, в гирлах Дніпра, платити мито за крам і зобов'язався захищати Візантію. Але договір цей дуже важливий для історії України, бо в ньому перелічено 20 послів-сиґнаторів: від родини князя Ігоря, сина його Святослава, дружини Ольги, племінників, а далі – князів, купців. Серед цих імен зустрічаються скандинавські, естонські, слов'янські: Влади-слав, Предслав, Уліб, Гуд, Синко. Ще важливішим у договорі е те, що разом з поганами підписали його християни. До Києва приїхали посли грецькі і погани ходили на гори, де стояв Перун "й покладоша оружье своє, й щитм, й золого;... а хрестеянскую Русь водиша ротЬ в церкви св. Ильи, яже єсть над Ручаєм конец Пасьпгьч ; се бо сборная церкви". Загинув Ігор безславно. Літопис оповідає, що, зібравши данину з деревлян, він піддався порадам дружини і повернувся по додаткову данину. Обурені цією вимогою, деревляни вбили його. Літописне оповідання зберегло цікавий факт: Ігорева дружина скаржилася на своє убозтво, порівнюючи з дружиною воєводи Свенельда, який, очевидно, правив землею деревлян.

ОЛЬГА (945–964) Після смерти Ігоря залишився малий син Святослав, і правління державою перейшло до вдови його Ольги. Походження Ольги неясне. У "Повісті временних літ" під 903 роком зазначено, що привели Ігореві дружину із Пскова іменем Ольгу. Про неї склалося кілька легенд. За одною з них вона, бувцій дочкою перевізника, перевозила через ріку Ігоря, який захопився її вродою та розумом і одружився з нею. За іншою леґендою була вона дочкою боярина. Інші вважали її за дочку Псковського князя. Архимандрит Леонід висунув гіпотезу про болгарське походження Ольги. Останнім часом виникла нова гіпотеза: Ольга – була дочкою Олега, який оженив з нею Ігоря, її королівське, норманське походження – дочки князя Олега – пояснює, чому їй беззаперечно корилася варязька дружина. Імена – 0лег і 0льга – означають "мудрий", "віщий", "святий". Легкість, з якою Ольга нав'язала згодом стосунки з цісарем Оттоном Великим, – пише П. Ковалевський, – свідчить про те, що вони були рівні королівським походженням. М. Таубе теж вважає Ольгу за дочку Олега. Проте, вся й діяльність промовляє за слов'янське походження. Ольга стала повноправною княгинею, правителькою величезної, ще не впорядкованої держави, де ще вибухали повстання проти центральної влади, що їх "примучували" Олег і Ігор. Було б цілком природним; якби зі смертю Ігоря почалися з ще більшою силою повстання в різних частинах тієї молодої держави, де національні прагнення окремих племен диктували бажання покласти кінець пануванню князів варязького походження. Не можна забувати існування тих "світлих князів", яких згадували договори 911 та 944 років. Однак, нічого подібного не сталося. Ні літописи, ні чужоземні джерела жадним словом не згадують про будь-які заворушення. Очевидно, ніхто з тих "ясних князів" не зробив спроби захопити центральну владу або звільнитися від влади Ольги. Протягом 20 років правила Ольга державою мирно й тихо. Цей вийнятковий факт заслуговує на особливу увагу. Не можна випускати з ока, що це було Х ст., розквіт Середньовіччя, доби, коли в усій Европі панувала фізична сила, і кожен володар був насамперед воєначальником, вождем армії. І от–на Київському престолі з'являється жінка, за середньовічними поняттями – стара, бо за літописними вказівками їй було понад 50 років, хоч, звичайно, хронологія літопису в цьому відношенні не заслуговує на повне довір'я. Це свідчить про незвичайність її, і доводиться прийняти характеристику Ольги, яку дає літопис, – як "наймудрішої серед усіх людей". З другого боку, треба уявляти, на якому високому рівні культури і моралі стояла держава, що беззастережно корилася жінки, що в добу панування фізичної сили шанувала розум і душевну красу. Нікому з володарів не присвятив наш літопис стільки уваги, як Ользі, що протягом двох десятиріч виступає в авреолі мудрости й жіночого чару. Літопис починає з докладного опису "помсти", яку вчинила Ольга на деревлянах за смерть свого чоловіка. Деревляни вислали послів просити її одружитися з своїм князем Малом, убивником Ігоря. Ольга послів-сватів наказала засипати живцем у ямі, а тих, ща прийшли після того – спалити в лазні. Після того сама вирушила з дружиною в деревлянську землю, де влаштувала тризну-учту, під час якої її люди напоїли і перебили до 5.000 деревлян. Після того з великим військом облягла Іскоростень і наклала на його мешканців данину: по два птахи з кожного двору. До хвостів тах птахів вона наказала своїм людям прив'язати запалений трут і випустити їх. Птахи полетіли до своїх гнізд і запалили ввесь Іскоростень. Не можна забувати того, що ще в "Руській Правді", через 60 років після охрищення, існувало право і обов'язок кривавої помсти. Ольга виступає як зразкова дружина, яка виконує свій обов'язок йеред забитим чоловіком, а, з другого боку, змальовується як розумна, хитра жінка. Характеристичне, що літописець, чернець, без найменшого за-суду описує тортури, що їх вигадувала Ольга для деревлян, бо для нього, людини ХІ-ХІІ стол., було цілком ясно, що інакше вона не могла зробити. Ні Ігор, ні Олег не мали часу за війнами на внутрішні справи. Ольга сама об'їхала всю державу: була на Десні, на Лузі, на Мсті, у Новгороді, у Пскові. В санях або звичайному возі їхала сотні, тисячі кілометрів. Очевидно, сучасники й наступні покоління розуміли героїчність цих подорожей, бо літописець згадує, що у Пскові зберігали, як реліквію, сани, якими вона подорожувала, їздила княгиня також серед племен, недавно підкорених, від яких можна було кожночасно сподіватися повстань. Ольга закладала нові міста, села, погости і призйачала в них правителів. Першою з князів вона спробувала ввести порядок щодо данини: встановила норми податків – "устави", "уроки", "броки", "дані" – терміни, яких уживає літописець. В Х ст. всі вони мали своє окреме значення. Трагічна смерть Ігоря примусила уважно поставитися до справи оподаткування людности, -спробою чого були Ольжині "устави" та "уроки". Данину з деревлян, але можна припустити й з інших племен, поділено на три частини: дві йшли на Київ, а третина на Вишгород, місто Ольги. В цьому видно ідею поділу між державним прибутком і власністю князя, що свідчить про високий рівень державницького розуміння людей Х століттА. Ольга встановлювала "ловища" по всій землі, "перевесища" по Дніпру та Десні; ці обидва терміни стосувались до полювання: так вона позначала, котрі території повинні були постачати державі хутра. "Перевесища" охоплювали район, де водилися бобри, хутра яких мали дуже високу цінність як в Евроігі, так і в Арабському халіфаті. Пізніше, в часи укладання "Руської Правди", вважалося за тяжкий злочин порушення "перевесищ". За Ігоря та Ольги податки сплачувалося переважно хутрами, і "куна" була довгий час валютою. Ольга ставила "знамення"; це стосується вже іншої галузі державного бюджету: бортних дерев, де були рої бджіл. Бортне бджільництво давало мед і віск, які теж були цінним предметом експорту. Згаданий вище Рафельштеттенський договір стосується якраз торгівлі воском. За правління Ольги значно поглибився процес асиміляції норманського елементу; можливо, на Русі відбувався він скоріте, ніж в інших країнах Европи. Про це свідчать імена в родині Ольги: син – Святослав, онуки – Ярополк та Володимир. Слов'янське ім'я мала улюблена "ключниця" Ольги – Малуша, дочка Малка Любечанина, яка стала матір'ю Володимира, та брат її Добриня, видатний воєвода часів Володимира. До неясних місць літопису належить питання про походження Малуші і дійсне становище її. У середньовіччі всі двірські посади – "кравчого", "сенешалка", "шталмайстра", "Єґермайстра" і т. п.– займали вищі представники шляхетства. Так і "ключниця" Ольги була не служницею, а, так би мовити, довіреною особою, яка мала ключі від її скарбів. Недарма в усіх билинах Київського циклу брат Малуші, Добриня, виступає, як аристократ, з витонченими манерами, які відрізняють його від "селянських" синів – Іллі Муромця, Миколи Селяниновича та ін. Якщо аристократом вважали брата, ясна річ – аристократкою була й сестра. Генеалогія Малуші віддавна привертає увагу дослідників. Ще А. Шахматов утотожнював Мала, князя деревського, з Малком Любечанином, батьком Малупгі і Добриш, а самого Мала вважав за Свенельдового сина. Не вдаючись у генеалогію, М. Грушевський вважав Малушу за доньку Мала. М. Таубе, теж утотожнюючи Мала з Малком Любечанином, вважав його за Дірового сина, а Діра – за Аскольдового сина. Можливо, з процесом асиміляції норманського елементу треба пов'язати найзначнішу в житті Ольги подію: її охрищення. Безперечно, християнство почало приходити до різних шарів українського народу з давніх-давен. Договір Ігоря під цим оглядом дуже показовий. Дехто з дослідників припускав навіть, що сам Ігор був потаємним християнином. Така була атмосфера, в якій перебувала Ольга. Можливо, що вона була охрищена ще за життя Ігоря, але про це не збереглося фактів. Проте, безперечним е факт охрищення Ольги, коли вона стала княгинею. Акт цей зберігалося в таємниці, і нема вказівок, де й коли він стався. Відсутність точних вказівок викликала кілька припущень, де саме й коли христилася Ольга: в Києві чи в Царгороді, куди приїхала вона – за літописом – у 955-му році. "Повість временних літ" оповідає, що цісар Константин Порфірородний хотів одружитися з Ольгою, але княгиня нагадала йому, що вона – поганка і погодилася охриститися з умовою, щоб цісар був її хрищеним батьком. Коли ж охристилася, то заявила, що за християнським законом хрищений батько не може одружитися з хрищеницею. Так вона перехитрила цісаря, як раніше перехитрила деревлян Це оповідання має ознаки штучности. Насамперед – дата приїзду до Царгороду: в 955 році цісарем був не Константин, а Роман Лекапен. Це розходження в датах викликало гіпотези А. А. Шахматова, М. Приселкова та С. Томашівського про дві подорожі Ольги: в 955 та в 957 роках. Вони вважали, що охристилася вона за Романа Лекапена. Залишається безцінним інше джерело: опис перебування Ольги в Царгороді Константина Порфірородного, який подає точну дату приїзду – 957 рік, 9 вересня. Цісар перелічує почет княгині: з нею були ії племінник, двірські жінки, священик Григорій, 20 послів, 44 купці, перекладачі – разом 80 осіб. Ольгу в супроводі почету введено в найкращу залю палацу, де вже чекав на неї цісар. Після короткої розмови запрошено Ольгу на учту, де вона сиділа за одним столом з цісаревок), – рідка увага до гостей, можлива тільки, якщо вони християни. Однак, в докладному описі перебування Ольги в Царгороді Константин ані словом не згадує такої видатної справи, як ц охрищення. Очевидно, приїхала Ольга вже християнкою, на що вказує й трапезування за одним столом з цісарем та його родиною і наявність священика в почегі. Отже, треба гадати, що охри-стилася вона до подорожі, можливо, 955 року, в Києві. Константин писав, що розмовляв він з княгинею Ольгою про різні важливі справи, але не зазначив, про які саме. Це могли бути дипломатичні справи, бо відносини з Візантією зівсував Ігор, могли бути торговельігі, бо в посольстві, як згадано, їхало понад сорок купців, могли бути й церковні. Не виключено, що Ольга хотіла договоритися з Візантією у військових справах і обіцяла прислати свої "вої в помощь"; дійсно, 961 року руське військо ходило на допомогу наступникові Константина, Романові II. Як натякає "Повість", прийняття не задовольнило Ольгу: не виявлено до неї належної їй пошани, тож, коли до Києва прибуло посольство з Візантії, Ольга довгий час не приймала його, заявивши: "Хай постоять у мене в Почайні (притока Дніпра біля Києва), як я стояла в Суді". Можливо, в зв'язку з незадоволенням Ольги, причини якого ми не знаємо, стоїть друга велика подія з ії князювання: звернення до короля – що став незабаром імператором – Оттона 1. В 959 р. до Ахена прибуло посольство від "королеви ругів" Олени (це ім'я одержала Ольга при охрищенні) з просьбою прислати (Іяскіопа. Чомусь ця справа затрималася, бо аж 961 року приїхав Іі-Клева єпископ Адальберт, але заснувати катедру йому не вда-лося, і він повернувся до Німеччини. Про це розповідав аналіст Яродовжувач Регінона", якого дехто з дослідників вважає за са-ііого Адальберта. Вся ця справа залишається неясною. Наші літойявине згадуютьїї, мабуть, тому, що, коли писалось "Повість времяних літ", у Києві панували візантійські впливи, ворожі Римові, Иожливо, Ольга висилала посольство не для того, щоб просити єпис-хіова, або не тільки з цієї" метою. На це вказує нагорода, що її одер-яйК Адальберт від Оттона 1, не зважаючи на невдачу з заснуван-іак єпископії. . Підсумовуючи відомості про Ольгу, треба визнати, що її постать та правління заслуговують на найбільшу увагу. Влучно схаракте-різував ії М. Грушевський: держала сильною та зручною рукою державну систему й не дала їй ослабнути ні розвалитися, налад-вла дипломатичні відносини з двома наймогутнішими імперіями Ввропи, представниками культури Середньовіччя. Охрищення Ольги, яке залишилося ії приватною справою, дало підстави називати Я "світанком перед сонцем", а сучасникам її внука Володимира казати, що вона була "наймудрішою серед чоловіків".

Loading...

 
 

Цікаве