WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Початок київської держави - Реферат

Початок київської держави - Реферат

Реферат на тему:

Початок київської держави

Народна традиція та літопис зберегли пам'ять про Аскольда та Діра, як християн. Літопис оповідає, що Олег наказав забити обох князів, як узурпаторів; Аскольда поховано на Угорській горі, і над його могилою Ольма збудував церкву. Діра поховано в іншому місці – "за св. Ориною". Сполучення двох імен – Аскольда та Діра – як суправителів, викликає великі сумніви. Треба гадати, що князювали вони не одночасно. Аль Масуді виразно писав про Діра, як про першого серед князів. М. Грушевський вважав, що Дір князював після Аскольда, а може й після Олега, так само дивляться М. Таубе і о. І. Нагаєвський. Митрополит Іларіон вважає, що правили вони одночасно. Викликає багато суперечок сама Аскольдова постать. За літописом – Аскольд і Дір були боярами новгородського князя Рюрика, які захопили в Києві владу. В останніх часах питанням походження Аскольда зайнявся М. Таубе: він вважає, що Аскольд – швед, який прибув до Києва з дружиною через Західню Двіну і не мав нічого спільного з Рюриком. Але, поруч з гіпотезами, які припускають варязьке походження Аскольда, е й інші: ще О. Шахматов вважав Аскольда за слов'янина, навіть за Києвого сина; за ним пішов М. Приселков, а з сучасних дослідників – Б. Рибаков, який виводить ім'я Аскольда від річки Оскіл, і пише – "Оскольд". Константин Порфірородний згадує договір між Василем 1 і Руссю (Аскольдом) – (р. 873-874). На ті ж роки припадає створення першого Рафальштеттенського митного статуту, датованого часами короля Карльомана (880 р.) або Людовіка Німецького (р. 876), яким встановлювалося мито з краму, довожуваного з Руси до Баварії. Усі ці факти: договори з Баварією та Візантією, похід на Царго-род, масове охрищення – свідчать про існування в середині IX ст. могутньої державної організації. Слова патріярха Фотія про підкорення Руссю сусідніх народів цілком потверджуються вказівками Никонівського літопису: 865 року "воєваша Аскольд і Дір полочан", а 866 року, сказано в "Історії російській" В. Татіщева: Аскольд і Дір "ходи на кривичі й побіди їх". Цікава вказівка Никонівського літопису з року 864, що "убієн бисть от болгар Оскольдов син". Очевидно, були якісь воєнні дії в Болгарії. Так, з окремих розірваних фактів вимальовується образ Київської держави-Руси середини IX ст., що підкоряє сусідів, воює з Візантією, укладає з нею та іншими державами мирові угоди і нарешті – приймає християнство. Усі ці факти дали російському історикові В. Ключевському право писати, що "Руська держава була заснована діяльністю Аскольда, а за ним Олега. З Києва, а не з Новгорода, пішло об'єднання слов'ян." Формування цієї держави довгий час не привертало уваги істориків, як пройшло не поміченим і для Заходу. Це був час, коли Европа була охоплена боротьбою германських племен за об'єднання, за творення державних одиниць. До того ж авари на довгий період створили заслону між германським та слов'янським світами, і лише перемоги Карла Великого відкрили очам Західньої Европи вже зформовані слов'янські об'єднання. Діяльність св. братів Кирила та Методія зв'язала Захід із Сходом християнством. На сході Европи точилася своя боротьба, формувалися об'єднання, нав'язувалися культурні та економічні зв'язки з Азією, з Арабським халіфатом, Персією, Візантією; поширювався обмін культурними цінностями із старими, світового значення культурами Сходу й творилася нова, блискуча культура, в якій у гармонійне ціле зливалися чужоземні впливи. На Сході Европи зароджувалася нова могутня потенціяльна сила – Україна-Русь В організації першої Київської держави брали деяку участь нормани. УШ-ІХ ст. були добою, коли нормани, під назвою яких об'єднували населення Скандинавії – шведів, норвегів, а також данів, – на чолі з своїми ватажками-вікінгами, почали вдиратися до різних земель та плюндрувати й грабувати їх. Деякі з них осідали на захоплених землях, ініші верталися додому з пограбованим добром. Згодом окремі групи варягів стали найманим військом. У VIII ст. нормани, яких наші літописи звали варягами, з'явилися у верхів'ях Волги і, підкоривши фінські племена – мерю, мурому, мещбру – опанували Волзький шлях. Близько 800-го року заснували варяги Стару Ладогу – Алдейпобурґ, інша група їх оселилася тоді ж у гирлі Двіни і заснувала ЗеебурГ, де пізніше постала Рига. На початку IX ст. нормани нападають на Західню Европу: руйнують Німеччину, Францію, Англію. На невеликих човнах піднімаються ріками і нищать Майнц, Вормс, Ахен. Сеною піднялися люди до Парижу і 10 місяців тримали його в облозі. Допливли до Ісляндії, Гренляндії; через ґібральтар пройшли до Середземного моря. Подекуди засновували свої держави: у Франції – Норман-гдію, на Середземному морі об'єднали Сицилію та південну Італію й .."творили норманське королівство. Близькі до цих західньоевропейських подій оповідання наших Літописів про постання держави в землі словенів. Під 859 роком оповідає літопис, що варяги прийшли із замор'я, поклали данину на "чюдь, й на словенех, на мери, й на всех (весі – Н. П.-В.) кривичах". В цьому оповіданні відмежована обшир володіння варягів. 862-го року ці племена "изгнаша варяги за море", але вони не спромоглися зорганізувати свою владу і закликали із замор'я інших варягів. Прибули три брати: Рюрик, Синеус і Трувор. Рюрик сів у Новгороді, Синеус – в Білоозері, а Трувор – в Ізборську. По смерті братів Рюрик став єдиновладним князем. У Рюрикові Н. Бєляєв, а за ним і П. Ковалевський бачать Рорика, конунга Фризії, примушеного в середині ЇХ ст. покинути її. Літопис зазначає межі його володіння: Новгород – в землі сло-вевів, Полоцьк – кривичів, Ростов – мері, Білоозеро – весі і Муром – муроми. Так на півночі в середині IX ст. постала держава, яка охоплювала землі словенські (словени, кривичі) та фінські (меря, весь, мурома). У той час на півдні, в землі України-Руси, вже існувала велика держава з центром у Києві. Так у ЇХ ст. творяться дві окремі, незалежні держави: напівфінська Новгородська та слов'янська Київська.

ОЛЕГ (882 – 912) "Повість временних літ", яку складалося в XII ст., оповідає, що перед своєю смертю Рюрик передав правління родичеві Олегові і доручив йому сина Ігоря, який був ще малий. Року882-го Олег із великим військом, в якому були варяги, чудь, словени, меря, весь і кривичі, пішов на південь, здобув Смоленськ, Любеч, Київ, підступно забив Аскольда та Діра і став правити Києвом. У різних редакціях літопису подається дві версії: в Початковому літопису говориться, що після смерти Рюрика престол пйсів його син Ігор, а Олег був його воєводою; а в "Повісті временних літ" Олег стає родичем Рюрика і князем київським, а Ігорем опікується протягом 30-ти років, хоч у середньовіччі князі в 1720 років вважалися повнолітніми. З другого боку – нелогічно, що Олег, здобувши Київ, накладає данину на тих, хто допоміг йому в цьому: на словен, кривичів, мерю і Новгород. Новгород платив Києву 300 гривень азк до смерти Ярослава, Взагалі життєпис Олега непевний: він то князь, то воєвода, навіть умирає непевно: в Києві називає літопис дві могили, а третя була в Ладозі. Ця концепція літопису, звичайно, штучна, її створено в XII ст., щоб ствердити уявлення про тяглість княжої династії від Рюрика, представники якої були єдиними правними володарями Руси. Олег, безперечно, був сторонньою людиною, не зв'язаною ні з Рюриком, ні з Ігорем. Характеристичне, що київський митрополит Іларіон у своєму "Слові о законі і благодаті", написаному до появи "Повісти временних літ", веде рід князів УкраїниРуси від Ігоря, а не від Рюрика. Олег виявив себе як талановитий правитель. Він приборкав сусідів і примусив їх платити данину, забезпечуючи державу коштами. Олег, – пише літопис, – "обладав" полянами, сіверянами, деревлянами, радимичами, а з уличами та тиверцями вів війну. Підкорення сіверян та радимичів, що платили данину хозарам, викликало з ними війну, в якій – писав Аль Масуді – Олег сплюндрував береги Каспійського моря. Року 907-го Олег з великим військом, в якому були підвладні йому племена та білі хорвати, пішов на Царгород. Греки не встигли підготовитись до оборони, і Олег спалив околиці Царгороду. Наслідком того походу був дуже вигідний для Руси договір. У "Повісті временних літ" записано два договори: один – 907-го, другий – 911-го року. Ці договори являють собою єдність .і викликані тим самим походом; їх штучно розділив літописець на дві частини. В договорах нема повторень, і вони доповнюють один одного. Йдд. Договори Візантійської імперії з іншими державами укладалося Ііїіярох однакового змісту примірниках мовами грецькою та іншою: :Дцвговірної сторони. Різниця полягала в зворотах: "ваш" і "наш" чия є видно, текст договору, який був у руках літописця, являв собою піаіпію з примірника, написаного від імени Олега. Цікаво, що тексту переговорів нема в "Початковому літопису", – мабуть, його мав тільки автор "Повісти временних літ". Договори надавали великих прав Олеговій дружині та купцям з Руси, які мали одержувати від греків утримання на 6 місяців потребування в Царгороді; на подорож додому повинні були забезпечувати їх греки вітрилами, кітвами, всім обладнанням, потрібним човнів, а також харчами. За Руссю визнавалось право безмитної торгівлі. В договорах вирішено низку міжнародніх справ: що робити, якщо затоне корабель котроїсь із договірних сторін, якщо вб'ють чужого підданого, втече раб тощо. Візантія сплачувала Русі значну контрибуцію. Але були й обмеження в правах людей, що -приїжджали з Руси: вони мали мешкати не в самому Царгороді, а на передмісті св. Мами, входити до міста могли групами не більше як 50 осіб і без зброї, в супроводі грека. Обидві сторони склали присягу на додержання договору: греки – по християнському закону, а русичі присягались іменем Перуна та Велеса й покладали мечі. Цей факт дуже важливий: він свідчить, що варяги, які були в Олеговій дружині, вже перейняли слов'янські звичаї, бо за скандинавськими звичаями в таких випадках мечі застромлювано в землю. В листі до царя болгарського Бориса папа Микола 1 писав: "ви запевняєте, що у вас був звичай... покладати мечі і ними клястися". У договорі Олега згадується "под рукою его світльіх й великих князь й его великих бояр". Деякі дослідники вважають, що це – підкорені Олегом старі князі, інші – що це призначені ним правителі. Як би то не було, це свідчить про вже зорганізований адміні-страційний апарат, представники якого брали участь в політичних справах. У договорі 911 року є значне число болгаризмів, мова в ньому архаїчна, і це дає підстави вважати переклад одночасним з написанням договору. Це стверджує також, що на самому початку Х ст. українці вже мали літературну мову, мали й письмена (згадується "Іванове письмо"). Договір 907-911 рр. –найцінніше джерело нашої історії. Україна-Русь виступає в ньому як держава, що не поступається своєю культурою перед Візантією, що має політичну організацію, усгій-неяе право (згадується "закон. . . язика нашего", "закон руский"). Значення його ширше, ніж свідчення про культуру тільки України: це – перший документ, в якому східні слов'яни виходять на історичний кін, як рівноправні з греками. Характеристичні слова А. Шлецера, який вважав Олегів договір за підроблений; він писав: якби договір цей був автентичним, його слід було б вважати за найбільш славетну пам'ятку всього Середньовіччя. Питання про його автентичність тепер можна зважати. за остаточно доведене.

Loading...

 
 

Цікаве