WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Характер та значення Московського договору 1654 року - Реферат

Характер та значення Московського договору 1654 року - Реферат

Реферат на тему:

Характер та значення Московського договору 1654 року

В історичній науці і до цього часу нема сталої думки щодо характеру Переяславського договору. Сучасники вважали, що це був договір, який жадною мірою не порушував суверенних прав України. Першими зрозуміли це в Москві, для якої Україна була окремою державою. В "Статейному списку" Бутурліна протиставляться — "Московское государство й Войска Запорожского Украйна". Заява московського уряду про те, що Ян-Казімір "клятву свою на чем присягал, переступил, а подданьіх свонх, вас. . . тем от подданства учинил свободньіми", потверджує, що московський уряд визнавав Україну в момент укладення договору свобідною державою."

Треба мати на увазі, що поняття "підданий" у XVII ст., не означало "підданого" в сучасному розумінні: так називали царів, володарів держав, що вступали в договірні відносини з Москвою, шукаючи у неї протекції. Піддані в сучасному значенні слова в XVII ст. називалися "холопами" до бояр та князів включно. За Петра І

слово "холоп" замінено словом "раб", і лише Катерина II в 1786 році заступала його терміном "верньій подданньій"."

В офіційному советському виданні документів, що стосуються до Переяславської угоди, вміщено 10 листів Хмельницького, в яких просив він московський уряд допомогти в боротьбі з Польщею. Майже всі ці листи редактори називають проханнями про "включение Украйни в состав России" (т. III, стор. 195) або про "воссоединение" (т. II, стор. 132, 177; т. III, стор. 364, 365, 381).

Аналіза цих документів показує щось інше. В деяких листах Хмельницький писав у неясних виразах про своє бажання, щоб цар був для України "государем й царем, яко православное светило" (т. II, стор. 132), або "царем й самодержцем бьіл" (т. II, стор. 177 — 1669 р., З травня). В пізніших документах виразно йде мова про військову допомогу, прийняття "під високу руку" (т. III. стор. 195 — 3652 р., 21 лютого), "під кріпку руку" (т. III, стор. 364 — 1653 р., серпень), "ратню руку помочі" (т. III, стор. 365 — 1653 р., серпень) і т. ін.

Московський уряд вважав, що договір з Україною був дійсний тільки за життя Богдана Хмельницького, і поновлював його з кожним наступним гетьманом, дещо змінюючи, але завжди називаючи акт 1654 року договором. Навіть Петро 1 писав у наказі 1722 року, утворюючи Малоросійську Колегію: " . . . чинить . . . как определено в помянутьіх Хмельницкого договорах". Якщо так розуміли акт 1654 року навіть у XVIII ст. — е логічним, коли стольник Хлопов писав у 1663 році: "в Малороссийском государстве"," а в далекому Пекіні року 1770 на нагробку українського ченця викарбувано: "родом из Королевства Малороссийского, полка Ниженского"."

В Україні твердо знали, що Переяславсько-Московський договір не позбавляв ії суверенних прав. Договір цей зафіксував союз з Московією на добровільних засадах, звільняв Україну від підлеглости Польщі.

Року 1655 Богдан Хмельницький казав польському послові, Станіславові Любовицькому: "Я став у ж е паном всієї Руси і не віддам її нікому". Тут характеристичний вираз "уже", себто після договору з Москвою. Доказом незалежности України були ті численні союзи, що їх укладала вона після 1654 року з різними державами."

Поняттю про Українську деі,-каву відповідали нові титули, з якими зверталися до Богдана -..іеяьницького: його називали — "Гетьман з Божої милости", "Государ", "Зверхній владця", "Зверхній властитель", "нашої землі Начальник і Повелитель" (так називав митрополит Сильвестер Косів). 1657 року в листах до господаря Волощини Богдан Хмельницький називав себе "Сіетепііа сііуіпа Оепегаііа Оих Ехегсіітп 2арогоуіеп5і вит", а в листі до курфюрста Брандебурзького — "Оих СоЬогІшп 2арогоуіепзі вит". Іван Виговський у розмові з московськими послами казав: "Як цар у своїй землі, так гетьман у своїм краю князь або король". Як належало дружині монарха, гетьманова Ганна Хмельницька мала свій двір; її штат складався із знатних жінок. Вона сама видавала універсали. її універсал Густинському манастиреві 22 липня 1655 року підписаний — "Гетьманова Анна Богданова Хмельницька" з печаткою та родовим гербом "Абданк"."

Традиція щодо характеру Переяславсько-Московського договору залишалася в Україні довгий час. Пилип Орлик у "Виводі прав України" дав блискучу характеристику Переяславської угоди: "Найсильнішим і найнепереможнішим аргументом і доказом суверенности України — урочистий союзний договір, заключений між царем Олексієм і "станами" України. . . Цей такий урочистий і докладний трактат, названий вічним, повинен був, здавалося, назавжди установити спокій, вольнос-гі й лад на Україні"."

Сучасники чужинці добре розуміли нове становище України. Вже 16 березня 1654 року польський шляхтич Павло Олекшич писав полковникові Богунові: "Хмельницький, бувший вашим товарщііем, нині став вашим паном". Для Польщі козаки перестали бути "збунтованими рабами", і вона почала шукати шляхів для замирення з Україною. Року 1655 звернулася вона за підтримкою до Криму. Посол польський сказав ханові, що Богдан Хмельницький будує "осібну державу", яка буде могутньою та небезпечною сусідкою Криму. Року 1656 польські дипломати переконували Семигородського князя, що Богдан Хмельницький, "маючи владу над усіма руськими землями, стане монархом, що матиме 100-тисячну армію"."

Так розуміли становище України після 1654 року політики. Шведський король Карл-Г устав IV писав Хмельницькому в 1656 році: "Ми знали, що між Великим князем Московським і народом Запорізьким зайшов певний договір, але такий, що полишив сво

боду народові цілою і непорушною".^ Французькі урядові кола вважали, що Переяславський договір потрібний був Україні як тимчасовий перепочинок у боротьбі з Польщею, що мета Хмельницького — бути володарем України." 1657 року посол австрійського цісаря, архиспископ барон Парцевич, вітав Богдана Хмельницького та його "вельможних і славних радників, що становлять цю славну й войовничу республіку"." Дійсно, бачимо низку договорів різних держав з Україною, як повноправною, незалежною державою.

Не зважаючи на теке одностайне розумінння сучасниками суті угоди України з Москвою, в історіографії не лише московській, але й в українській, як вище зазначено, і досі не встановилося твердої опінії про те, що саме являла собою ця угода.

Не зупиняючись на загальноприйнятій російській версії про повне підданство України, яка спростована вже наведеними вище фактами, зупинимося на таких поглядах: 1. Унія України з Москвою: а) реальна (М. Дьяконов, О. Попов); б) персональна (В. Сергеевич, Р. Лащенко); 2. васалітет (В. Мякотін у своїх перших працях, М. Поіровський, почасти М. Грушевський, 1, Крнп'якевич, М. Слабченко, Л. Окіншевич, М. Петровський, А. Яковлів у своїх перших працях); 3. Протекторат (почасти М. Грушевський, 1, Крип'якевич, Д. Дорошенко, Б. Крупницький, А. Яковлів у пізніших працях); 4. Псевдопротекторат (Б. Галайчук); 5. Остання думка: Переяславська угода — мілітарний союз двох держав (її висловив перший В, Липинський, а підтримали — 1. Борщак, почасти А, Яковлів в останніх творах, О. Оглоблин)"

Мілітарний союз, спрямований в першу чергу проти Польщі, мав деякі риси протекторату Москви. Такого ж типу були договори, що їх укладав Хмельницький з Кримом, Туреччиною. Григор Орлик писав: "Хмельницький прийняв опіку московського царя для краю й нації з усіма правами вільної нації. Але перфідія московського царя була причиною, що негайно після смерти Хмельницького права козацької нації почали порушатися москалями".

Loading...

 
 

Цікаве