WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Україна і північна війна - Реферат

Україна і північна війна - Реферат

Реферат на тему:

Україна і північна війна

Взаємовідносини між Україною і Москвою за гетьманування Мазепи набули з самого початку царювання Петра особливого характеру. Вже була мова про те, що Мазепа мав значний авторитет в Москві за правління царівни Софії. Цей авторитет був зв'язаний з його особистими добрими, може навіть дружніми відносинами з фаворитом царівни, керівником держави, князем В. В. ґоліциним, що був один із найбільш освічених людей Московщини і, природно, що міг знайти спільну мову з гетьманом. Більше несподіваним може здаватися те, що після падіння Софії та ґоліцина Мазепа не тільки не потерпів, як близька до них людина, але й здобув пошану молодого, свавільного, малокультурного, але талановитого царя Петра.

Мазепа, в міру можливости, використовував довір'я царя для України. Він остерігав Петра від союзу з Польщею, мавши на увазі небезпеку, яку ніс такий союз для України, зокрема для об'єднання Лівобережжя та Правобережжя. Трагедія Мазепи полягала в тому, Що, ясно розуміючи інтереси України, він повинен був, на підставі Коломацьких статтей, виконувати вимоги Москви в її дипломатичних та мілітарних плянах: Україна повинна була брати участь У війні з Кримом і Туреччиною, супроти бажання української старшини, переважно південних полків.

Примусова участь в політиці царя робила Мазепу непопулярним серед старшини, яка вважала, що він запобігає ласки у царя. Цим настроям сприяли нагороди, що їх діставав він від царя: коштовні по

дарунки, року 1700 за заслуги під час турецької війни — орден св. Аадрея Первозваного; 1707 року, за клопотанням Петра 1, дістав він від австрійського цісаря титул князя Священної Римської імперії. Чимало старшини дістало московські ранґи стольників. Мазепа часто бував у Москві і придбав там у Меншикова пишний палац. Мав гетьман дружні зв'язки з багатьма з вищих московських бояр — Шеремстьсвим, ґоловкіним, Д. М. Іоліциним та ін.'"

Це викликало закиди українського суспільства в "промосковській політиці" гетьмана.

На Запоріжжі вважали Мазепу не батьком, а "вітчимом України".

Петрик казав, що душа Мазепи в Москві, а в Україні тінь його. Така опцгія старшини, тієї частини суспільства, яка мала бути найближче зв'язаною з гетьманом в політичній діяльності, зв'язувала його руки і примушувала усамітнюватись та затаювати свої пляни.

Самітність гетьмана з найбільшою яскравістю виявилася під час війни Московії зі Швецією, так званої "Північної війни", що своїми наслідками стала величезною катастрофою для України, хоч причини, які викликали її, були далекі від інтересів України. Головною причиною тієї війни було прагнення Московської держави здобути вихід до берегів Балтицького моря, що належали Швеції. Проти Швеції створена була коаліція держав, до якої входили Данія, Московщина та Польща, король якої Авґуст П був одночасно курфюрстом Саксонським. Року 1700 данські війська ввійшли у Гольштинію, що була в союзі зі Швецією, а польські війська зайняли Ліфляндію і обложили Ригу. На допомогу їм ішли московські війська.

Але шведський король Карл XII несподівано напав на Данію, змусив ц вийти з коаліції і укласти мировий договір. Не знаючи про це, московські війська почали облогу шведської фортеці Нарви, але 19 листопада 1700 року Карл XII розбив їх ущент. Поразка московських військ сталася так раптово, що українське військо, яке йшло до Нарви під проводом наказного гетьмана Івана Обидовського, не встигло дійти до призначеної цілі. Воно обмежилось частковими нападами на шведські кордони, а після смерти Обидовського, на початку 1701 року, повернулось в Україну.'"

Карл ХП скерував усі свої сили на Польщу і тим дав час Петрові 1 зреформувати та збільшити армію, забезпечити Гї новими гарматами та зброєю. 1701 року московські і українські війська знову виступили на допомогу польсько-саксонським силам. З року 1703 почалися успіхи Петра: він здобув Нотебурґ і Ніеншанц, де заснував Петропавловську фортецю — майбутній Санкт-Петербург, року 1704

здобув Дерпт і Нарву. Вся Інгрія опинилась під владою московського царя.

За той час Карл XII зайняв значну частину Польщі. Серед польських магнатів почалася боротьба: одні підтримували короля Авґуста II, інші — з Сапігою на чолі, перейшли на бік Швеції і обрали в 1704 році на королівський престіл Познанського воєводу Станіслава Лещинського. Польща поділилася на дві ворожі частини. Підтримували Двґуста П московські та українські війська з гетьманом на чолі. В 1705 році Петро зайняв Курляндію, Литву.

Ця війна, нічого не даючи Україні, коштувала багато сил; був забитий полковник Стародубський Михайло Миклашевський; помер у полоні полковник Переяславський Мирович.'" Петро будував багато укріплень, в тому числі нову фортецю в Києві, біля Печорського манастиря, і все це важким тягарем лягало на українське населення. Руйнували його постійні переходи московських військ, які вимагали харчів, фуражу, коней, волів. Петро не рахувався з військовим укладом України: українські частики му сіли виступати під комавдою московських начальників, а не гетьмана. В Москві виникали думки взагалі скасувати козацькі порядки і навіть віддати Україну князеві Меншихову, або англійському герцоґові Марльборо.'" Все це свідчить про те, яка величезна небезпека загрожувала Українській державі.

Україна опинилася між двох вогнів, і хто б із противників не переміг — український народ втрачав свою державу. В разі перемоги Петра й Авґуста П — безперечно, Україну поділили б між Польщею і Москвою. В разі перемоги Карла XII і Станіслава Лещинського — вся Україна, як союзник Москви, опинилася б під владою Польщі. В обох випадках годі було сподіватися, що вона збереже навіть автономію. Ситуація була трагічна і виходу з неї, здавалося, не було, якщо Україна залишатиметься в передніших відносинах з Москвою. Єдиним шляхом спасіння було визволення з-під московської влади, і при тому заздалегідь, до закінченая війни й укладення мирного договору.

Про це думав Мазепа, думали й інші представники старшини.'" В зв'язку з тим виникли дві концепції, які мали багатьох прихильників серед старшини: перша — створення Великого Князівства Руського у федерації з Річчю Посполитою; друга — союз з Кримом і Туреччиною для боротьби за незалежність Української держави. Перша концепція, пов'язана з Гадяцькою угодою 1658 року, мала найбільше прихильників серед старшини північної та центральної України, переважно правобережного походження. То були: генеральний обозний Ломиковський; полковники: Миргородський — Д. Апостол, Прилуцький — Д. Горленко, Лубенський — Д. Зеленський, Стародубський — М. Миклашевський та шші. Ця концепція незалежно від наслідків війни нібито забезпечувала політичні інтереси України, гарантувала об'єднання Правобережної та Лівобережної України, а разом з тим була в інтересах старшини. Вона мала прихильників і серед польських, а головне литовських магнатів, навіть серед прихильників Августа П. 1703 року розпочав у цій справі М. Миклашевський переговори з литовсько-подьськими магнатами, і тоді вироблено форму створення Великого Князівства Руського на засадах Гадяцької унії. Взагалі в часи Шведської війни старшина уважно перечитувала пакти Гадяцької угоди, як згадував пізніше П. Орлик. Про ці пляни говорилося в Варшаві і в ІПвеціІ.

Друга концепція — Кримська — на думку ї'ї прихильників, забезпечувала повну незалежність України від Польщі та Москви. Традиції її вели від Хмельницького, Дорошенка, Петрика. Вона була популярна переважно серед старшини Південної України, передусім — Полтавського полку. Головними представниками її були: генеральний суддя Василь Кочубей, Полтавський полковник Іскра (вони були одружені з рідними сестрами, дочками кол. Полтавського полковника Жученка) та Кость Гордієнко, кошовий отаман Запоріжжя. О. Оглоблин припускає, що по суті Мазепа, як правобережець сам і як прихильник Дорошенка, не був противником обох кокцепцій, але він не вірив у можливість існування навіть фікції "Великого Князівства Руського.

Плани Мазепи були ширші: він хотів створити незалежне "особое княжеше". Про це одноголосно твердили московський офіційний "Дневник" бойових дій 1708-1709 рр., сам Петро 1 у промові до війська перед Полтавським боєм, Гнат ґалаґан, П. Орлик, історіограф ХУШ ст. Іоліков, а також полонені в Батурині."*

Loading...

 
 

Цікаве