WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Іван Скоропадський (1708-1722) - Реферат

Іван Скоропадський (1708-1722) - Реферат

Реферат на тему:

Іван Скоропадський (1708-1722)

Як уже сказано, негайно після того, коли Петро 1 дізнався про перехід Мазепи до Карла ХП, він наказав обрати нового гетьмана. Вибір його зупинився на Скоропадському. Це був один із найвидатніших полковників часів Мазепи, його щирий однодумець.. Навіть обраний гетьманом, він ніколи не називав Мазепу "зрадником", як було прийнято в офіційній мові, а уживав назви "бувший гетьман" або "пан антецесор". Ці дрібні риски дають промовисту характеристику нового гетьмана та його моралі.

Іван Скоропадський, коли його обрано гетьманом, мав понад 60 років. Походив він з Правобережжя, але перейшов на Чернігівщину і зробив блискучу кар'єру завдяки своїм дипломатичним здібностям; в 1709 році мав усі права вважатися за одного з найповажніших полковників. Таким чином, обрання його на гетьмана, проведене під тиском Петра 1, було цілком нормальним, і, якщо не було б цього тиску, його однаково обрали б "вільними голосами" старшини, бо мав тільки одного суперника—Чернігівського полковника Павла Полуботка.

Гетьманування Скоропадського припало на період швидкого зростання могутности Московської держави, яка офіційно перетворилася в Російську імперію, і приниження Української держави.

Треба було багато такту, вміння лявірувати між тріюмфуючим переможцем, який не приховував уже свого бажання остаточно знищити Українську державу і прагненням врятувати рештки державности.

Щоб уявити собі труднощі, які стали перед Скоропадським, треба познайомитися з листом князя ґоліцина до канцлера ґоловкіна. Цей лист подас політичну програму російського уряду супроти України. "Задля нашої безпеки, — писав Д. Іоліцин, — треба насамперед посіяти незгоду між полковниками і гетьманом. Не треба виконувати прохань гетьмана. Коли народ побачить, що гетьман уже не має такої влади, як Мазепа, то, сподіваюсь, буде приходити з доносами. Треба, щоб у всіх полках були полковники, незгодні з гетьманом; якщо миЬ гетьманом і полковниками не буде згоди, то всі їхні справи будуть нам відкриті".

Згідно з традицією Скоропадський після обрання звернувся до Петра 1 з проханням затвердити "статті". Цар відмовився, посилаючись на воєнні обставини. Після полтавської катастрофи Скоропадський знову звернувся до Петра з проханням підтвердити права та вольносгі України і ще з такими проханнями: 1) щоб українські козаки в містах залишалися під командою своєї старшини, а не московських офіцерів; Петро відмовив; 2) щоб повернули Україні гармати, що їх взято в Батурині, — відмовлено; 3) щоб московські воєводи не втручалися у внутрішнє управління України, — Петро обіцяв, що накаже воєводам "не интересоваться" внутрішніми справами України; 4) щоб не обтяжували населення постоями московських військ. Підсумок того всього був такий: "український народ з ласки царя має стільки вольностей, як ні один народ на світі".

Петро 1 призначив стольника Ізмайлова, брутальну людину, міністром при гетьмані і дав йому дві інструкції — таємну і явну. В таємній інструкції наказував міністрові-резидентові стежити за гетьманом, прислухатися до розмов старшин та козаків і про все доносити. Гетьманську столицю перенесено до Глухова, на самий кордон з Московією.

Незабаром Ізмайлова відкликано і призначено на міністра-резидента Протасьєва, який своєю брутальністю перевищував Ізмайлова.

Петро обіцяв амнеотію старшині, що повернеться від Мазепи, але після полтавської перемоги цю амнее-гію скасував. Чуйкевича, Максимовича, Зелеяського, Кандибу, Кожуховського, Гамалію та інших "мазепияців" заслано на Сибір, а маєтки їх сконфісковано. Не рахуючись з правами України, Петро сам призначав полкову та сотенну старшину. На полковників Стародубського, Чернігівського, Ніженсмюго були призначені москалі; призначав він на різні посади сербів, німців, волохів; роздавав маєтки, конфісковані у "мазепинців, росіянам та іншим чужинцям. Призначені поза гетьманом, усі ці діоди не рахувалися з ним, а визнавали тільки владу царя. Вони переселяли з Московії кріпаків і тим вносили кріпацтво, якого в Україні не було. Жадні скарги на них не мали наслідків. Так — на полковника Гадяцького призначено серба Милорадовича; на полковника Прилуцького — Гната ґалатана, який допоміг зруйнувати Січ; на полковника Новгород-Сіверського — кол. священика Лісовського. Багато українців також, поминаючи гетьмана, діставали посади та маєтки безпосередньо від царя. Значення та влада гетьмана сходили нанівець.

Петро вживав усіх заходів, щоб ослабити Україну. Десятки тисяч людей — козаків та посполитих — виряджалося на спорудженшт фортець, копання каналів біля Ладозького озера (тому такі примусові роботи називали в Україні "канальськими"), будування нової столиці Санкт^Петербурґу на фінських болотах, тяжкому, особливо для українців, кліматі. Вони ж будували укріплення над Каспійським морем, вад Тереком, на Кавказі, копали канал між Волгою і Доном, коло Царицина. Кожного року, на місце померлих, покалічених козаків, висилали нових — і знову тисячі їх умирали з холоду, голоду та епідемій, а додому верталися каліки. Тяжко підрахувати, скільки втратила Україна своїх людей, своєї молоді. На ладозьких каналах обраховували, ну) загинуло ЗО"/" усіх, що там працювали. Мабуть, не буде помилкою поширити цей обрахунок на загальну кількість усіх працівників. До цього треба додати вислання козаків на війну з Персією р. 1721 — під Дербент, а особливо в так званий Гилянський похід, де загинуло їх величезне число не від куль а від хвороб. За офіційними відомостями в 1725 році з 6.800 козаків тільки 646 повернулося додому.

Одночасно, коли козаки та посполиті гинули на роботах, їхнє господарство руйнувалося: йшла реквізіція коней, волів, збіжжя; по селах стояли російські полки на повному утриманні населення. Наслідком цієї політики Україна за 20* років після упадку Мазепи збідніла, що стали помічати й московські воєводи, які перекидали один на одного відповідальність за зубожіння. Ця політика мала й моральний наслідок: протягом 20 років козаків уживали як звичайних чорноробів, і козацький, військовий дух їх почав підупадати. На це сиаржився в 1735 році фельдмаршал Мініх.

Українська старшина бачачи, як політичний провід виходить з П р^к, щоб зберегти своє становище, звертає увагу на економічний стан: поширює земельні посілості, забезпечує себе робітними руками, включається в торгівлю.

Торговельні інтереси наприкінці XVII і на початку XVIII ст зв'язували Україну з Польщею, Німеччиною та Туреччиною, а не з Московщиною.'" Петро 1 вирішив спрямувати українську торгівлю на Московщину, і тому з 1701 року лише туди наказано було вивозити деякі продукти; року 1711, коли завойовано Ригу, дозволено вивозити продукти до Риги; року 1714 додано дозвіл вивозити й до Петербургу. Всі ці обмеження дуже гальмували експорт. Ще гірше було з імпортною торгівлею: Петро примушував купувати певні товари на російських фабриках і забороняв ввозити їх з-за кордону. До цього треба додати регляментацію торговельних шляхів, якими треба було везти товари, і тяжку митну політику. Все це руйнувало уііраїиську торгівлю.

Деморалізація дедалі більше охоплювала вищі верстви суспільства. Гетьман втрачав свій авторитет, і не тільки чужинці, але й українці, звертаючись до московських бояр, виходили цим брудним шляхом на поверхню життя — здобували вигідні посади і маєтки. Гетьман не почував себе в силах вести з ними боротьбу. Російське начальство охоче приймало скарги на українську старшину та на самого гетьмана, і Петро 1 грав ролю захисника гнобленого старшиною народу.

1722 року засиовадо Малоросійську Колегію із шістьох московських старшин з президентом-бриґадиром Вельяміновим на чолі. Вона мала приймати від населення скарги на українські) суди, контролювати фінанси, стежити, щоб старшина не обтяжувала козаків У грамоті до українського народу Петро 1 заявив, що Малоросійську Колегію засновано для того, щоб "народ український не був ш від кого обтяжений — ані неправими судами, ані утисками старшин".

Таким чином Малоросійська Колегія позбавляла гетьмана навіть тієї влади, яка йому залишалася. Старий гетьман 1. Скоропадський пробував був протестувати, але марно. Він не переніс удару і незабаром — 3 липня 1722 року — помер.

Loading...

 
 

Цікаве