WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Гетьманщина - Реферат

Гетьманщина - Реферат

Одними із перших заходів нового Правління було завершення почину гетьманів Скоропадського та Данила Апостола: укладення "Зводу" українських законів. Для цього призначено комісію з 12-ох осіб, яка засідала в Москві. "Звід" закінчено тільки в 1743 році під назвою "Права, по которьім судигся малоросийский народ" '"

З самого початку діяльність Правління Гетьманського Уряду викликала в Україні незадоволення. Старшина хотіла обрати нового гетьмана. Тоді з Петербургу надіслано кн. Шаховскому таємну інструкцію; ширити серед населення чутки, що всі неполадки, утиски, податкові тягарі, кривди людності походять від гетьмана, і що без гетьманів буде ліпше. Але дійсність не відповідала цим чуткам.

У Правлінні почалися зміни: Шаховского змінив князь Барятииський, цього змінив третій правитель і т. д. Незалежно від того, хто стояв на чолі Правління, воно діяло свавільно, не рахуючись з інтересами населення та його звичаями і викликало ненависть за брутальну поведінку.

Князь Барятинський наказав арештувати старого архиепископа Чернігівського Іларіона Рогалевського за те, що він не допустив до хреста російського капітана. Року 1737 він наказав виарештуввти ввесь київський магістрат і перевезти до Петербургу його архів, мотивуючи це тим, що мііцяни забудуть зміст своїх привілеїв. Так само поводилися інші правителі, переважно німецького походження. Генерал Мигіх, незадоволений сусідами по мастку, синами члена Правління Андрія Маркевича, подав скаргу до Генерального Суду. Суд ухвалив вислати на "Українську лінію" Маркевичів як простих козаків. Незадоволений з цього вироку, як надто легкого, Мініх з'явився до Генерального Суду і брутально вилаяв суддів.'" Тяжко передати всі ті знущання російського начальства, які переживала старшина.

Князь Шаховской вважав, що російський уряд надто "панькаеться" з українцями і пропонував передати всю владу одному правителеві — росіянинові, очевидно, передбачаючи цю посаду для себе.'" Не можна забувати, що в ті роки вся Росія стогнала під тяжким режимом цариці Анни (1730-1740) та Гі фаворита, жорстокого і брутального німця Бірона.

Терор підсилювала "Тайна канцелярія", що нелюдськими тортурами примушувала людей каятись у злочинах, яких вони не поповнювали. За цим ішли страти на колесі (колесування), на дибах, на палях, вирізування язика, відгинання рук, ніг. Страшні слова — "слово й діло" були вступом до доносу, і представники влади повинні були арештувати особу, на яку вказувалось цими словами. "Слово й діло" ширилося по всій Україні і було постійною, страшною загрозою для того, хто не задовольняв вимог кожного пройдисвіта, який завжди міг сказати ці страшні слова. Оборони, гарантії безпеки не мав ніхто. Генеральний обозний Яків Лизогуб, перший член української групи в Правлінні, зазнав зневаги: у нього переведено трус, забрано документи, листи.

До загального лиха, яке принесла з собою російська влада, приєдналася руйнація господарства, спричинена війною з Туреччиною, що почалася 1735 року. На Україну впав найбільший тягар цієї війни. Крім участи козаків у війську, вона мусіла постачати харчі, вози, коней, волів для обозу, погоничів.

Війна почалася походом російської армії на Крим влітку 1735 року. Як і за цариці Софії, похід не вдався через погану організацію постачання. У тій невдалій авантурі загинуло з голоду 12.000 козацьних коней. Року 1736 похід почався під командою фельдмаршала Мініха, який вів 54-тисячну армію, в тому числі 12.730 козаків. Ці козаки були виснажені, погано озброєні і половина їх не мала коней. До такого стану приведено Україну вже в 1736 році. Ціною великих жертв Мініх дійшов до Криму і здобув його столицю Бахчисарай, але мусів спішно відступити, бо в армії прокинулись пошесті. Мініх утратив половину армії. Особливо великі втрати були в українській частині армії.

На початку 1737 року татари вдерлися до Полтавського та Миргородського полків. Ці полки втратили тоді біля 7.000 людей; багатьох із них татари забили, багатьох забрали в полон, забрали з 10.000 коней, 150.000 овець та рогатої худоби, спаливши кілька сіл і хуторів вони відійшли. Збитки нараховувано на 345.000 карбованців.

Не зважаючи на всі втрати, в 1737 р. почався новий похід на Очаків та Озів, в якому брали участь гетьманські, слобідсьяі та запорізькі козаки, разом біля 50.000 чолтавіка. Правда, Очаків здобуто, але самих українців загинуло 5.000. Знову поширились хвороби, які примусили армію відступити. Під час відступу загинуло кілька тисяч українських козаків та коло 40.000 коней, взятих з України.

Готуючись до нового походу в 1738 році, російський уряд зреквізував в Україні 46.000 волів, змобілізував 15.000 козаків та 50.000 селян для обозів. Російський міністер Волинський, переїжджаючи через Україну, писав Біронові: "Не залишилося хліборобів, які потрібні, щоб засіятті хліб, щоб прогодувати самий край.., Багато ланів не засіяно. — нема кому і нема чим працювати, бо волів, якими тут срють, усіх забрано й заморено під час походу, а що залишилося, то тепер забирають. У самому Ніженському полку взято 14.000 волів, а що з інших полків забрано, про те ще не маю докладних відомостей" Але це не спиняло від дальших вимог, що їх ставили Україні Мініх Бірон, Леслі та інші німці на службі Москви.

Року 1738 російсько-українська армія пробилася до середини Криму і знову відступила через погану організацію. Під час відступу татари напали на ар'єргард українців і завдали їм тяжких втрат. Лише 1739 року закінчилася війна, внаслідок якої Росія дістала частину Південної України, яку залишено Запорізькому Військові.

Такі мізерні наслідки мали шестилітні походи, які коштували Україні колосальних жертв. За ввесь час було притягнуто до війська 157.300 козаків та 205.000 селян, з яких загинуло 34.200 людей та 47,000 коней. Україна зазнала втрат на 1,5 мільйона карбованців — капосальна цифра як на той час, коли віл коштував пересічно 8 карб Волів та коней уряд забрав на 146.355 карб., обіцяючи повернути цю супу — і не повернув. Не повернув і 140.138 карб. за провіянт та фураж. Сільське господарство занепало: в Ніженському полку, що мав 140.000 населення і споживав щороку 1.500.000 пудів збіжжя (24.570 тон), зібрано в 1737 році лише 160.000 пудів. Російський уряд, загрожуючи карами, заборонив гнати горілку. Але це не рятувало становища: козаки та селяни перебували в походах, не було кому сіяти.'" А на Україні стояли в 1737 році 75 російських подзов, в тому числі 23 кінних, які населення мусіло утримувати. Року 1738 залишилося 50 полків. Протягом 25 років Україна не могла ще повернутися до передвоєнного стану. Наслідком зубожіння збільшилася втеча населення за Дніпро, на Правобережну Україну: міста і села заповнювались там утікачами з Лівобережжя.

Року 1740 цариця Анна померла і пресгіл перейшов до її племінниці Анни Леопольдівни, під регенством Бірона. Але незабаром її усунули і пресгіл зайняла Єлисавета, дочка Петра 1.

Єлисавета (1741-1761) внесла в правління інший характер, сприятливіший для України. Німців усували й заміняли росіянами. Нова цариця була одружена (морганатичне) з українським козаком із села Лемеші з-під Козельця, Чернігівського полку, Олексієм Розумом. Ще бувши царівною, вона запізнала його в царській капелі, до якої Олексія Розума призначено як доброго співака. Царівна Єлисавета призначила його управителем свого маєтку, а опісля й одружилася з ниід. Він дістав прізвище "Розумовський" і графський титул. Олексій Розумовський виявив великий такт, не втручався в державні справи, залишився щирим ухраїнським патріотом і защепив Єлисаветі симпатію до України.

Року 1744 Єлисавета, подорожуючи по Україні, побувала в Києві, де старшина звервулася до неї з проханням дозволити обрати гетьмана, і вона дала свою згоду. Але вибори гетьмана відкладено, бо Єлисавета хотіла, щоб гетьманом став молодший брат Олексія Ровумовського, Кирило, який ще був замолодий. Тож йото виряджено за кордон, з ментором, адьюнктом Академії Наук, Г. Тепловим, де слухав він лекцій в університетах Німеччини, Франції, Італії. Кости Кирило поверяувся до Петербургу, його призначили президентом Академії Наук (йому було тоді 18 років). Він був одружений з родичкою Єлисавети — Нарішкіною.

Року 1746, коли помер президент Правління Гетьманського Уряду, Бібіков, наступника йому не призначали і Україною правила Малоросійська Колегія. Року 1745 поновлено Київську митрополію (після арештування Йоасафа Краковського в Києві були тільки архиспископи). Тепер архиепископ Рафаїл Заборовський дістав титул митрополита.'" Року 1747 проголошено царську грамоту про обрання гетьмана.

Обрання гетьмана відбулося в Глухові з додержанням усіх стародавніх традицій, з великою урочистістю. Проте, оскільки останні гегьмаіві були накинені російським урядом, Скоропадський та Апостол, могли бути обрані й без російського примусу, бо обидва були визначними полковниками, добре відомими в Україні, з великими заслугами перед Батьківщиною, — Кирило Розумовський завдячував своє "одноголосне" обрання лише царициній ласці, бо ніхто в Україні, крім хіба односільчан, не знав цього 22-х літнього юнака, що до 15-ти років жив життям звичайного сільського хлопця в селі Лемеші. Але був і другий бік медалі: Україна надто тяжко терпіла під ярмом Малоросійських Колегій, надто ненавиділа російських урядовців, і перспектива мати знову гетьмана була привабливою для багатьох українців.

Loading...

 
 

Цікаве