WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Україна - правітчизна індоєвропейців - Реферат

Україна - правітчизна індоєвропейців - Реферат

відмовитися від групування матеріалу, що складаєісторичну науку, за грубо хронологічними кадрами, заснованими на спостереженнях життя не всього людства, навіть не народів усієї якоїсь частини світу, а життя десятка чи двох привілейованих народів" (8). Залишається тільки шкодувати, що Драгоманов помер усього за один-єдиний рік до відкриття Трипільської культури. А було ж тоді професорові всесвітньої історії в Софійському університеті тільки 54... І.франко критикував свого вчителя за "індійщину". А Леся Українка, навпаки, дуже серйозно поставилася до новітніх ідей у царині "індоєвропейської науки". Вона звернулася в Софію до дядька за консультаціями й одержала вичерпні настанови щодо методології та джерел. Так під науковим керівництвом Драгоманова поетеса опрацювала величезний матеріал і написала книгу "Стародавня історія східних народів". У ній Леся Українка вже проводить деякі санскритсько-українські паралелі. Оскільки ж це було на початку 90-х, то місця нашим трипільським пращурам ще не знайшлося (чи не тому вона так і не дала згоди на друкування книги, обіцяючи внести суттєві правки?). А 1896 року сталося те чудо, яке провіщав Т.Шевченко, яке прогнозував М. Драгоманов. Чех Вікентій Хвойка (Хвойко) здійснив в археології такий же переворот, як поляк М.Красуський у порівняльному мовознавстві. Тільки на відміну від тепер уже знаменитого (9), хоч так і не визнаного українськими корифеями, поліполіглота, - замовчати Хвойку було неможливо. Одна справа мікротиражна брошура, а зовсім інша - численні матеріальні факти своєрідної культури. Що з ними робити? Засипати землею? Тим паче: все знайдене в Малоросії автоматично належало Великоросі'!', -скитське золото чи шапка Мономаха... До честі В.Хвойки, він не просто описав пам'ятки, виявлені між Києвом і селами Трипіллям та Халеп'ям. Він продовжив методологічну лінію М.Драгоманова. Він покінчив із поглядом на Українську землю як дику, варварську в язичницькі часи. Він воздав їй належне як одній із прадавніх цивілізацій. Більше того, він показав спадкоємність духовно-матеріальних культур аж од самих трипільських часів, він висунунув ідею автохтонності україноруського етносу на власному терені. Відкривши 1893 р. Києво-Кирилівську стоянку (сам археолог підтримав тих учених, які вважали, що їй 20.000 літ; нині пам'ятці дають 10-15 тисяч), Хвойка дійшов висновку: "Древні мешканці території Києва з'явилися в той віддалений од нас час, коли головними представниками фауни нашого краю були - первісний слон, носоріг, печерний ведмідь, лев і гієна, а флори - кедр, кипарис, ялина. Боротьба із суворою первісною природою змусила їх згуртуватися у великі спільності, а більш чи менш сприятливі умови життя дозволили їм залишитися тут протягом дуже тривалого періоду часу" (10). Історик вторгся в сферу діяльності "великих натуралістів" (пригадаймо Драгоманова). Прапрапракиянин "був не тільки добре знайомий з уживанням огню, але вмів також і зберігати його" (11). Більше того, він уже мав духовні цінності, вмів їх виражати матеріальними засобами. "Серед палиць, зроблених із бивнів первісного слона, в числі яких деякі були прикрашені нарізами, знайдена частина бивня, вкрита нескладною за малюнком різьбою, в котрій можна впізнати зображення птаха та якоїсь щитоносної тварини" (12). А відкриття Києво-Трипільської культури дало поживу роздумам над її ймовірними зв'язками з Києво-Кирилівською. "Вивчаючи збережені пам'ятки неолітичної епохи, мимоволі відчуваєш бажання відшукати ті причини чи відкрити ті сприятливі умови, які допомогли древній людині зробити такі швидкі й блискучі успіхи на шляху культурного розвитку. З другого боку, виникало заперечення: чи справді лише самими нашими попередниками залишені ці численні пам'ятки або ж деякі з них належать якомусь прийшлому, культурнішому народові, котрий змінив древніх поселенців нашого краю? Однак погодитися з останнім припущенням не дозволяють вельми серйозні заперечення проти нього. Передусім цьому суперечить однаковий спосіб життя древніх насельників нашого краю, який не змінюється в усі періоди неолітичної епохи. Затим проти цього ж говорить і поступовість їхнього культурного зростання, яку легко простежити за іншими пам'ятками даної епохи, котрі являють цільність і незмінність у своєму основному типі" (13). Отже, хто вони - києвотрипільці? Звідки? "Щодо походження цих других жителів нашого краю можна висловити таке припущення. - Грунтуючись на їхній тілобудові та строї черепів (довгоголовість), не випускаючи з поля зору також характеру деяких залишених ними предметів і, головним чином, різноманітності рогових і кістяних виробів, пов'язуючих цю культуру з попередньою, навряд чи буде з нашого боку помилкою визнати неолітичних мешканців Середнього Придніпров'я за прямих потемків їхніх палеолітичних попередників, сліди існування яких відкриті як у Середньопридніпровській області, так і в Прикарпатських місцевостях" (14). Хвойка торкнувся й питання про формування індоєвропейських народів. Протоіндоєвропейці населяли стикові терени Європи й Азії, а після катаклізму, що розокремив субконтиненти, вони опинилися по різні боки нових морів - Мармурового, Чорного, Каспійського, Аральського. Києво-Трипільську культуру Хвойка вважав "можливим назвати древньоорійською, а зокрема - протослов'янською" (15). До кінця днів своїх шляхетний чех відстоював споконвічність українства. "Через те, що землянки й майданчики тисячами розкинуті на такому значному просторі (смуга поширення їх починається від самого Дніпра, доходить до р.Дністра та Карпат, а може, й далі, до р.Вісли) і що подибувана в них культура представляє многорізиі стадії розвитку, від найпримітивнішої до тієї, яку ми видимо на початку віку металів, я можу повторити тільки висловлену вже мною раніше думку, а саме: народ, що зоставив їх, був мирним, осілим землеробським племенем безперечно орійського походження, в якім можна бачити лише на- ших предків - праслов'ян, котрі передували й пережилли в нашій місцевості всі відомі досі пересування та нашестя інших, іноземних племен і потомки яких утримали в своєму володінні край пращурів до цього часу" (16). Автохтонізм Хвойки підтримав М.Грушевський. Він висунув ідею: "правітчиною" індоєвропейських (орійських) народів була етнографічна Україна. Характерно, що саме ці, а не політичні "гріхи" піддавалися остракізму московськими вченими, причому навіть із числа каторжан (Л.Гумильов). Ось фрагмент, що свідчить про крок уперед порівняно з Лесею Українкою: "Розуміється, якби культурно-історичні досліди язикознавців могли дати певні вказівки щодо виходної точки індоєвропейської кольонізації, її розвою і того культурного стану, в якім та коль-онізація переходила, то себто багато помогло нам до орієнтовання в справі передісторичного залюднення нашої вітчини і початків слов'янської кольонізації. Досі маємо тільки правдоподібности. Такими правдоподібностями вважаю виводи (прийняті рядом визначних учених) - по-перше, що старим осідком індоєвропейських племен була східня
Loading...

 
 

Цікаве