WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Українські землі в козацькій добі - Реферат

Українські землі в козацькій добі - Реферат

Тоді Петро вирішив знищити Запоріжжя. Три полки під командою полковника Яковлева спалили Келеберду, 18 квітня здобули Переволочну, зруйнували замок і порубали з тисяча запорожців, а багато 6с потонуло в річках. Знищено було Старий і Новий Кодак. II травня було взято і зруйновано Січ."' Нелюдську жорстокість проявили москалі, катуючи запорожців, глумлячись навіть над покійниками, яких викопували з могил. Все це свідчить, що тут мала місце помста лютого ворога. Але — на кому метався він? На тих запорожцях, які не пішли до шведів!

Гордієнко з козаками ввесь час був із Мазепою, брав участь в Полтавській баталії, відступав до Бендер і залишився при гетьманові Пилипі Орликові. Запорожці брали участь у 1711 році в невдалому похода на Правобережну Україну, а після того пішли "під татарську протекцію" і заснували Січ в Олешках.

Запорожці під "Татарською протекцією"

В другій половині XVII ст. границі запорозьких володінь, їхні "вольності" були більш-менш оформлені. В універсалі Богдана Хмельницького 15 січня 1655 року зазначено північні границі на підставі жалуваної грамоти короля (Їтефана Баторія: від Терехтемирова Дніпром до Чигирина; в договорі 1696 року границя покладена по ріці Тясмин; в Карловицькій угоді 1699 року границя зазначена по течії ріки Синюхи."* Ці границі не зустрічали офіційного заперечення збоку Гетьманщини і збоку Московщини.

Прутський мир 1711 року змінив ситуацію: Туреччина дістала територію, північна межа якої проходила течією Орелі, Дніпром до Крилова і простою лінією до Синюхи. Так територія, яку запорожці вважали за свою, опинилася під владою Туреччини."* Не зважаючи на це, запорожці не наважувалися повернутися на свої землі, а сиділи біля Олешок. Час від часу зверталися вони до російського уряду з проханням дозволити їм повернутися на свої землі і "сісти" так кошем. Російсокий уряд дав дозвіл повернутися .тільки окремим козакам, "якщо вони розуміють свою провину", і мешкати там, де вони народилися, а оселитися їм у Старій Січі як своїм підданим не дозволив, бо ті землі належали Туреччині."'

1728 року запорожці перейшли над ріку Чортомлик і, не діставши знову санкції російського уряду, року 1730 повернулися під татарську протекцію й оселилися над рікою. Кам'янкою.

Треба мати на увазі соціяльні та економічні умови, які оформилися в кінці XVII стол. В Січі перебували правляча верхівка козацтва — Кіш і власне військо — січовики. Крім бойового п'ястука — Січі з ЇЇ куренями, значна частина козаків оселялася на "вольностях", де мала свої хутори-"зимовники" і худобу. Тоді, як у Січі не було жінок, по хуторах мешкали й козаки з родинами. Мали вони свою місцеву адміністрацію, а землі.їх поділялися на райони — "паланки". В другій половині XVII ст. населення "вольностей" зростало. Сюди тікали з цілої України — Лівобережної та Правобережної — селяни, рятуючись від злиднів, від повинностей, від панського гніту. Одні ставали козаками, інші — наймитами, треті осідали слободами й жили вільними селянами, виконуючи тільки певні обов'язки супроти війська

У 1709 роціі коли Гордієнко прийшов до Мазепи, з'явилися й січовики, а козаки та селяни паланок залишилися в степах. Козак Полтавського полку Ковальчук, що був на Запоріжжі, переказував, що в степу залишилися "многие тьісячи людей" у той час, як в Олешках було не більше як півтори тисячі людей."' Зв'язок між тими і іншими не поривався.'"

Життя під татарською протекцією було тяжке. Піскуваті землі Олешок не давали можливости плекати худобу; запорожці не мали права ловити рибу в Криму. Право брати сіль в озерах не давало прибутку, бо запорожці позбавлені були права торгівлі; в Криму та Очакові, в той же час і в Січі, мали право торгувати всі, хто бажав; залишалися самі перевози на Дніпрі та Возі, де вони брали мито. Що далі, то життя ставало тяжчим: татари посилали на земляні роботі' козаки мусіли брати участь в татарських походах.

Повернення запорожців на Запоріжжя

Становище змінилося, коли 1731 року Київський генерал-губернатор граф Вейсбах розпочав будувати Українську лінію. На будову та охорону цієї лінії не вистачало людей, і Вейсбах почав переговори з запорожцями, пропонуючи їм перейти на старі місця. Проте, царський уряд довгий час зволікав із згодою і дав її лише під загрозою, що запорожці можуть виступити у війні в Польщі за королівський престіл, підтримуючи ворожого Росії кандидата, Станіслава Лещинського.

Нарешті запорожці перейшли над ріку Підпільну, притоку Дніпра, і заснували там Нову Січ. Зробили це вони всупереч пересторогам Пилипа Орлика, який переконував Їх не переходити "під протекцію" Росії. Але запорожці обрали нового кошового. Малашевича, і під цю протекцію все ж перейшли. По суті територія, на яку перейшли запорожці, не належала Росії, а за Прутським миром була турецька, але вони цьому не надавали значення. У переговорах з графом Вейсбахом запорожці заявили, що "земля по нас весьма принадлежиг" і "заподлинно с нами последует", себто — земля ця переходить з ними до того володаря, владу якого визнали вони, власники землі. Це була своєрідна форма комендації, зформульована в Січі.

Перейшли запорожці над Підпільну, не дочекавшись формального договору з російським урядом. Мали грамоту цариці Анни в неясних виразах про "милість", "забуття провин". Пертрактація з графом Вейсбахом не мала правного характеру. Була "супліка" запорожців цариці Анні року 1735, в якій знову твердилось, що земля, на якій вони сіли, завжди належала Військові.

В щй непевності — браку договору — полягала одна з причин дальших подій: запорожці були переконані, що вони дістали всі свої "вольності": самоврядування, суд, податки, права на землі, з якими перейшли над Підпільну, а російський уряд трактував їх повернення, як вступ до підданства."*

Становище запорожців погірщало, коли року 1738 укладено між Росією і Туреччиною Білгородський трактат, а 1740 року "Інструментуточнив цей договір. Земля, яку запорожці вважали за свою і яка за Прутським договором відійшла до Туреччини, знову стала власністю РОСІЇ. Не зважаючи на це, протягом перших років усе залишилося по-старому. Час від часу різні комісії підтверджували границі запорозьких володінь: так, року 1745 польські, російські та запорізькі представники встановили кордон Запоріжжя і Польщі на підставі грамоти Стефана Баторія. Року 1746, в зв'язку з конфліктом із Донськими козаками встановлено східній кордон по ріці Калміюсові та Калці."* Здавалося, що накреслювалось спокійне володіння землея".

В угоді з російським урядом зазначено, що запорожці визнають себе підданими цариці, що підлягають владі Київського генералгубернатора, російського генерала, і дістають щороку 2в.000 карбованців платні від скарбу. Року 1750 Запоріжжя було передане. з поновленням гетьманату, до відомства гетьмана Розумовського, але залишалася також влада Київського генерал-губернатора. Запоріжжя дістало свої "вольності"-землі та внутрішню автономію.

Внутрішній лад Запоріжжя доби Нової Січі зазнав у всіх галузях життя значних змін, порівнюючи з XVII ст. Вже в XVIII ст. не можна було спостерігати того братерства, рівноправности, про які писали дослідники XIX ст. — А. Скальковський і навіть Д. Яворницький. Уже в XVII ст. існувало глибоке розшарування козацтва; початок цього розшарування йде до XVI ст. З бігом часу ця диференціяція поглиблювалася.

Loading...

 
 

Цікаве