WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Українські землі в козацькій добі - Реферат

Українські землі в козацькій добі - Реферат

В 1762 році затверджено штат полку: полковник, обозний, суддя та інша старшина, як у слобідських полках. Було в ньому 20 сотень, на чолі яких стояли сотники. Коли старшину обирали козаки, відсутність "общего желания й вьібору" служили причиною відмови Сенату затвердити когось на посаді."'

Сотників та сотенну старшину не обирали, а призначав і звільняв полковник або частіше комендант фортеці св. Єлисавети. Пізніше, коли Слобідський полк перетворено на Пікінерний, всі сотники дістали офіцерську рангу і стали дворянами.

Земля була розмежована для кожної сотні, і всі старшини мали рангову посілість, як було в Гетьманщині і Новій Сербії. Заселення йшло швидко. Не зважаючи на тяжкі умови, постійні напади запорожців, сваволю полкового начальства, людність напливала до Новослобідського полку з Нової Сербії, Гетьманщини, Слобожанщини і Правобережної України. Крім козацьких слобід, були слободи непокозаченого населення — скарбових поселян. Російський уряд сприяв переходові селян з Правобережної України — поміщицьких селян, старовірів і навіть військових дезертирів. Таким чином разом з українцями переходили і великороси.™ Старовіри ще за Петра 1 стали тікати з Росії, бо там забороняли їм служити в церквах по старих книгах, а крім того наказували їм голити бороди. Тут, на території Слобідського полку, постало багато слобід старовірів-"розкольників". Селилися вони і на передмісті кріпости св. Єлисавети, приписуючись до купців та міщан. Старовіри були найзаможнішими купцями.

Російський уряд організував виклик людей з Польщі, даючи "осадчим" щедрі нагороди: землю, гроші, ранги. Населення зростало: року 1760 на території Новослобідського полку було вже 6.165 козаків різних категорій." Хоч становище слобожан було значно гірше, ніж сербів, які користалися різними привілеями, чимало українців залишилося в Новій Сербії, як обслуга сербів ("джури"), ремісники тощо. В 1762 році в Новій Сербії було чужинців 1.815, а українців — 2.438"

Загальний наслідок понад ІО-літнього урядового експерименту був сумний: чужинецькі колонії не дали ні надійної військової охорони, ні доброго сільського господарства. У 1762 році загалом в Новій Сербії та Слов'яносербії було біля 3.000 душ чоловічої стагі, які коштували державі великі суми грошей. В самій Ноній Сербії дано

було на устаткування 109.053 рублів та річно видавано по 124.957 рублів. В Новослобідському полку було 6.215 душ чоловіків, а з українцями із Нової Сербії — 6.879, себто втроє більше, ніж чужинців Нової Сербії, або вдвоє більше, ніж Нової Сербії та Слов'яносербії."'

Запоріжжя участь Запоріжжя в політичних справах гетьманщини

Запоріжця до повстання Богдана Хмельницького було тісно зв'язане з козаччиною і являло собою головний осередок, з якого виходили політичні почини. За Богдана Хмельницького воно втратило політичне значення. .В Січі стояли тільки невеликі залоги козаків під проводом кошового отамана, якого призначав гетьман. Характеристично, що в 1654 році, коли відбувалася присяга'Москві, Хмельницький не вважав за потрібне привести до присяги запорожців тому, що вони "люди маленькі*.

Але Запоріжжя почало відігравати значну ролю в загальному житті Украйні, і сюди сходилися опозиційні елементи, незадоволені політикою гетьманів. Хмельницький міг своєю твердою рукою тримати порядок на Запоріжжі, але після його смерти, коли почалася боротьба за булаву і обраний був Іван Виговський, запорожці виступили з протестом: чому їх не покликали до обрання гетьмана. Кошовий отаман Яків Барабаш звернувся до Москви з доносом на Виговського. Його підтримав Полтавський полковник Мартин Пушкар. Москва, яка завжди розпалювала соціяльні суперечки в Україні, поспішала підтримати всякого роду опозицію проти старшини. Тому підтримувала вона і Запоріжжя, яке виступало проти гетьмана-"ляха", що потурав старшині. Що далі йшло соціяльне розбиття України, то більше висувалося Запоріжжя на керівне місце і часто відігравало при цьому веґатевну ролю, виступаючи на боці Москви проти власної старшини.

Проте, на Запоріжжі ве було сталої орієнтації і політика його постійно хиталася. Контакт з Москвою не всіх задовольняв, навпаки він викликав обурення тієї частини козаків, які ставилися вороже до політики Москви й розуміли небезпеку її для України. На Запоріж^ існувала протилежна орієнтація, а саме — на допомогу Криму та Туреччини. Тому під час боротьби Дорошенка з Польщею запорожці виставили проти нього молодого писаря Петра Суховія (Суховієнка), якого підтримували татари, і вів проголосив себе гетьманом під протекторатом Криму.

Типовим представником Запоріжжя другої половини XVII ст. був Іван Сірко, що кілька разів був кошовим отаманом. Він був талановитим стратегом, полководцем, але як дипломат завдав багато шкоди справі визволення України і в критичні моменти нищив її успіхи. Нападом на Крим в часі Конотопської перемоги він примусив татар покинути Виговського і тим позбавив його помочі союзників-татар. Сірко повторив цей маневр 1667 року під час облоги Дорошенком Пгдгайців, де засів Ян Собеський: нападом на Перекоп Сірко примусив татар зрадити Дорошенка. Наслідком цієї зради була капітуляція Дорошенка, Це не перешкодило в 1669 році Сіркові перейти на бік Дорошенка. А служачи інтересам Москви, він того ж року побив відділ татар, що служили Дорошенкові. Така "хитка" політика Сірка відштовхнула навіть Москву від нього, і після того, як Сірко виставив свою кандидатуру на гетьмана, його заарештовано і заслано на Сибір. Правда, звідти його незабаром звільнили, і він продовжував свою деструктивну й згубну ролю на Запоріжжі, де завжди знаходив прихильників. Помер він у 1680 році."'

Андрусівське перемир'я 1667 року поставило Запоріжжя під спільний протекторат Польщі та Москви, але фактично Запоріжжя залишалося незалежним. Так само було, коли після підписання "вічного миру" Москви з Польщею року 1686 віддано Запоріжжя в підданство Москві: це підданство мало тільки номінальний характер і Запоріжжя вело свою власну політику.

За гетьманування Мазепи Запоріжжя, під проводом кошового Гордієнка, стало в опозицію до гетьмана, бо запорожці противилися політиці Мазепи в соціяльних питаннях і в питаннях відносно Москви. Кость Гордієнко, людина освічена, принципова, був твердим противником союзу з Москвою. Після переходу Мазепи до шведів Гордієнко, не зважаючи на особисті розходження з гетьманом Мазепою, перейшов до Карла XII, привівши з собою 8.000 козаків. Це мало величезне значення, піднісши повстання Мазепи в очах народу і забезпечивши гетьмана значною військовою силою.

Внаслідок приєднання запорожців до Мазепи повстали майже ввесь Полтавський полк, завжди тісно зв'язаний з Запоріжжям, частина Слобожанщини та Правобережної України. До запорожців пристали: Переволочна, Келеберда, Нехвороща, Маячка, Нові Санжари та ін. Кость Гордієнко розсилав листи всюди, де міг знайти підтримку, і закликав українців приєднуватися до шведів. Щоб "до бунта не допускать", Петро відрядив на Полтавщину три драгунських полки і козаків із Стародубського та Ніженського полків.

До Січі прибуло посольство від Миргородського полковника Д. Апостола, щоб підняти козаків проти Гордієнка. Це їм не вдалося. Проте, настрій серед запорожців не був однаковий, і Гордієнко мав там багато противників, які на початку квітня 1709 року обрали кошовим Сорочинського. Але Москва на цьому програла: новий кошовий належав до кримської орієнтації, ворожої Москві."'

Loading...

 
 

Цікаве