WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Внутрішній лад у Новій Січі - Реферат

Внутрішній лад у Новій Січі - Реферат

Таким чином, великі скотарські господарства мала не тільки старшина, але й рядові козаки. Коні, воли, вівці були предметом експорту на ринки Гетьманщини, Слобожанщини, Правобережної України, Шльонську, ДанціГу. Пруська кіннота ремонтувалася запорізькими кіньми.

У XVIII ст. в господарстві Запоріжжя помічається нове явище: тоді як у XVII ст. Запоріжжя жило імпортним хлібом — про що завжди казали запорожці — то після повороту в 1734 році починають вони займатися хліборобством. У їхніх господарствах були плуги різних систем, борони, коси. На токах стояли скирти хліба. Сіяли хліб не тільки для власного вжитку, але й на продаж, головним чином до Криму. У зимівниках Каплуна, Шморгуна, Ковпака, Глоби, Калнишевського збирали 3.000—5.000 пудів хліба.

Велике значення для економіки Запоріжжя мало рибальство. Кіш розподіляв по льосах місця рибної ловлі — на Дніпрі, Возі, Калміюсові, на Озівському морі. Власники рибальського знаряддя мали у своїх ватагах найманих робітників, серед них козаків і сторонніх людей; на кожному промислі було 12-15 наймитів."'

Такий же характер мало здобування соли та достава п. При розмірі цієї торгівлі свідчить такий приклад: 1746 року на Лівобережну Україну возили сіль п'ятьма тисячами пароволових возів. Чумацькі валки з Запоріжжя доходили до Росії, Польщі, Молдавії, Криму. Возили вони також збіжжя, сіль, тютюн, рибу. Серед чумаків були хазяїни, що їздили самі одною-двома "мажами" — великими возами, але були й такі, що володіли кількома десятками "маж" та висилали з ними наймитів-молодиків. Наприклад, козак Голуб мав 24 вози, Натикач та Рябий — II, Гаркуша — 44 кінні вози.• У самій Січі, на її форштадті, був великий базар з рядами крамниць, які належали Кошеві або куреням. В цих крамницях торгували козаки та чужинці. Січовий базар був осередком транзитної торгівлі. До Підпільної доходили судна, навантажені різноманітним крамом, з Туреччини, Греції — з винами, кавою, оливою, солодощами, тканинами. Були базари і в інших містах.

Ще більше значення мала торгівля продуктами власного господарства: хлібом, шкірою, маслом, салом тощо.

Цілком зрозуміло, що, наслідком участи старшини в торгівлі, в її руках зосереджувались значні грошові суми. Під час конфіскації майна запорізької старшини у Калнишевського знайдено золота та срібла на 42.520 рублів 95 копійок, у писаря Глоби — на 27.648 рублів. Крім того у Калнишевського знайдено обліків на 8.988 рублів. Всі ці гроші були в різних валютах. Глоба мав боргових розписок на 5.618 Рублів. Багато готівки мав дехто з козаків: Потапенко — 4.000 рублів,

Так у Запоріжжі творилася могутня з кожного погляду верхівка старшина, яка зосередила в своїх руках значні матеріяльйі багатства, займала провідні пости і тримала в своїх руках До старшини приєднувалися заможні козаки. Поруч з цією аристократією стояла маса козаків — "сіроми", "голоти", яка не мала нічого, крім сорочки на тілі. Частина "голоти" мешкала в самій Січі, Уревях., на утриманні Коша, а більша частина мешкала поза cіччю, працювала як наймити у зимівниках, на промислах, в чумацьких валках. Платню наймити одержували почасти грішми, але головним чином натурою.

Наймити, яких називали "молодиками", в той же час рахувалися в куренях і в разі війни виступали в похід, як козаки.

Війни у XVIII ст. бували рідко і не приносили такого збагачення, як у XVII ст., коли після кожного наскоку козаки "вкривали шляхи оксамитом". Залишалася злиденна допомога Коша (сучасники розуміють що курінні кухарі варили саму тільки саламаху). Головним Джерелом існування козаків-сіроми була праця. Цілком зрозуміло, ЩО у сіроми заможне життя старшини, "отаманії", та деяких заможних козаків викликало заздрість, яку посилювала свідомість про рівноправність усіх козаків." Не можна нехтувати психологією ко^?^^Ц^ були люди, що вже раз у житті, а дехто й кілька разів, відякогось пана — лівобережного чи правобережного. Тікали на Запоріжжя, щоб не робити на панів, бо чули, що там, на Запоріжці, життя без панів, що там — "воля". І ось для того, щоб жити "по-ліодському", треба знову ставати до праці —чи то на військо, чи ва старшину, того ж таки пана, який одягається пишно, має золоту зброю, господарство, табуни коней.

Загрозливим симптомом того, що в соціальному відношенні на поріжжі у 50-их і 60-их роках XVIII ст. не все було гаразд, була Чротня, зустрічна хвиля втікачів, які з Запоріжжя йшли до воросіиської губернії на новозасновувані "слободи". На це вказує я про заселення", який встановлював запорожцям премію — по її рублів. На це вказують офіційні акти про значний відсоток поозаків, що перейшли з Запоріжжя. Багато тікало також на землі донських козаків."

Цих умов недоцінювали старші історики Запоріжжя, як А. Скальковський та Д. Яворницький-Еварницький. Бо ці умовини свідчать, що не могло бути на Запоріжжі ні едности, ні братерства, не могло бути й "монолітности". А якщо цього не було, то не виключені були і всякого роду внутрішні заворушення та боротьба, яка підточувала ввесь організм Нової Січі.""

Козаками не обмежувалося населення "вольностей". З давніх часів частина його не була покозачена; це були селяни посполиті, що мешкали в слободах. Деякі слобода були виключно посполиті, а значна частина слобід мала мішане населення: були в них і козаки — переважно родинні, одружені — були й посполиті. Обидві частини мали своє осібне управління, своїх отаманів, які безпосередньо підлягали паланковому начальству. Посполиті виконували різні натуральні повинності, служили наймитами в зимівниках, у війську, косили сіно, давали підводи, платили певні податки. Всі ці обов'язки були менші, ніж в інших частинах України, і до Запоріжжя тікали посполиті з усіх країн. Кіш, за Нової Січі, в своїй новій економічній політиці, прагнучи мати незалежне від Росії становище, сприяв збільшенню слобід. Особливо за останні два десятиліття, коли точилося змагання з російським урядом за землі: обидва сусіди старалися якомога скоріше й рясніше залюднити прикордонні землі.

П. Калнишевський дуже добре розумів вагу заселення Запорозьких "вольностей" та заведення власного хліборобства. Переселенців між Тором та Ізюмом було так багато, що засновано нову, Барвіностінківську паланку. Того ж року Калнишевський наказав заселити землі понад Дніпром біля порогів, бо йшли чутки, що там буде оселений Самарський гусарський полк. 1772 року Калнишевський наказав селити вихідців з Правобережної України слободами біля гирла Вересніговатої, над річкою Інгульцем, "щоб сторонні не мали можливости влазити до тих місць".

Loading...

 
 

Цікаве