WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Українські землі в козацькій добі - Реферат

Українські землі в козацькій добі - Реферат

Врешті сусідні держави санкціонували цю пустелю: за Бахчисарайським миром 1681 року Московщина дістала Київ з околицею, Туреччина — Поділля, а землі між Богом і Дніпром мали залишитися незаселеними. Так, — ті землі, де були найлюдніші козацькі полки, столиця Богдана Хмельницького, де був творчий центр Української Держави, стали пустелею.

Турки перші порушили цю обурливу, абсурдну ухвалу: після страти Юрія Хмельницького вони віддали Правобережну Україну в управління Молдавському господареві Іванові Дуці, а той призначив "наказного гетьмана" Яна Драгинича. Драгинич став закликати населення повертатися, спокушаючи його різними пільгами. Люди, дійсно, стали повертатися. Ще ліпше пішло заселення, коли Ян Собєський призначив на гетьмана українського шляхтича Степана Куницького, що відновив Богуслав, Мошни, Корсунь. Але він не користався довір'ям козаків і був забитий ними 1683 року. Козаки обрали на гетьмана Андрія Могилу. Під час походу Яна Собєського на Відень в 1683 році Могила йшов на чолі п'ятитисячного козацького відділу, а в 1684 році він мав уже коло 10.000 козаків."'

Одначе Могила не мав пошани в народі. Його козаки робили проти нього повстання, з людністю поводилися як вороги. Тримався він не козацтвом, а поляками. Все це перешкоджало заселенню."'

Козацтво на правобережній Україні

Року 1685 сенат ухвалив поновити на території колишніх українських полків козацтво з усіма його правами. Так відродилися — Богуславський полк з полковником Самійлом Самусем на чолі; Корсунський — з полковником Захаром Іскрою; Брацлавський — з полковником Алдрієм Абазином та Білоцерківський — з полковником Семеном Палієм. Почалося нечувано швидке, навіть для України, залюднювання території полків. Почувши про поновлення козацтва, люди йшли на ті терени з усієї України. Край відновлювався, будувалися села, поновлювалося життя.

Серед полковників Правобережної України перше місце належало Білоцерківському — Семенові Палієві. Оселився він на Хвастівщині, і завдяки його широкій популярності, цілком спустошена Хвастівщина, почала з неймовірною швидкістю залюднюватися. Люди сходилися з Правобережної та Лівобережної України, з Запоріжжя, зокрема з Дону, де перебувало багато українців.

Але, крім широкої популярности, треба було мати великий адміністративний хист, щоб порядкувати тим величезним краєм, населення якого зібралося з усієї України. Хвастівщина вже в 1688 році могла похвалитися наслідками колонізації. Палій став фактичним господарем території, яка охоплювала колишні полки Білоцерківський, Канівський, Черкаський, Чигиринський та Уманський. На цій території Палій мав необмежену владу, і вона йменувалася "Лаліївщіша". Влада його була настільки сильна, що він не виконував навіть королівських наказів.

У протилежність Андрієві Могилі, який спирався тільки на польську владу, Палій мав віддане йому населення. Селянам він забезпечував спокійне життя, бо ного військова слава охороняла селян від татарських нападів, а козакам виплачував належну їм платню. Крім того селян звільнялося від повинностей панам, і вони — за невеликими вийнятками, — мусіли їх виконувати лише супроти старшини га манастирів. Палій допомагав селянству в боротьбі проти панів, виганяв шляхту з маєтків і звільняв людей від кріпацтва.

Водночас із зростом популярности Палія зростала ненависть до нього польської шляхти. Не зважаючи на заборону козакам захоплювати землі дідичів, фактично на Паліївщині незабаром не стало панських володінь, панщина була скасована і П^лій сам побирав усі прибутки з землі. Козаки Палія та Іскри, наприклад, у 1683 році захопили маєток пана Немирича і тримали його в своїх руках 16 років.

Так на місце польського на Правобережній Україні прийшло коіацьке панування. Шляхта скаржилася коронному гетьманові Станіславові Яблоновському, але він був безсилий: навіть у його власних маєтках господарювали Палієві козаки. Не знаходячи підтримки у представників влади, польські пани самі робили наїзди на Паліївщину, грабували та вбивали селян і козаків. Між Палієм і польською шляхтою точилася безупинна війна.

Сучасники добре розуміли значення Палія: київська шляхта висловлювала побоювання, що іскра, яку кинув Палій, розпалить велику пожежу. В особі Палія шляхта бачила другого Хмельницького.

Природно, що особа Палія викликала ненависть польської шляхти, була небезпечним ворогом для Польщі, і польський уряд шукав можливости захопити його. Року 1689 Палій напав на Немирів, резиденцію гетьмана Гришка. що заступив Андрія Могилу, забитого в 1689 році козаками. Взяти Немирів не вдалося, і Палія забрав у полон немирівський польський комендант. Палія відвезено до Підкаменя, де пробув він до 1690 року, коли йому вдалося звільнитися — чи то з наказу короля, чи з допомогою козаків.

Ще від 1688 року Палій розпочав був заходи для об'єднання Правобічної та Лівобічної України. Він вважав, що тільки силами всієї України можна було б зліквідувати постійну небезпеку збоку Туреччини та Криму. Тому Палій почав звертатися в цій справі до московського воєводи в Києві, князя М. Ромодановського, та до Мазепи. Але Москва, зв'язана умовами "вічного миру" з Польщею та війною з Туреччиною і Кримом, відмовилася вести переговори. Палій пропонував з усією людністю оселитися в районі Трипілля, Василькова або Умані, але московський уряд не дав на це згоди.

Палій і Мазепа

Взаємовідносини двох видатних діячів України — Мазепи і Палія були складні.'" Правобережець Мазепа був оточений старшинами також правобережного походження, і всі вони, залишивши там свої ґрунти, мріяли про повернення їх.

Втративши надію на допомогу Москви та Мазепи, Палій підготував по всій Правобережній Україні повстання проти Польщі. У повстанні брали участь міщани, духовенство, православна шляхта. Палій мав зв'язки з деякими польськими та литовськими магнатами. як князі Любомирські, Сапіги, Завіша.

Карловецький мир Польщі з Туреччиною року 1699 змінив всю ситуацію. Туреччина відмовилася на користь Польщі від Поділля. Козаки перестали бути потрібними для Польщі. Навпаки, вони перешкоджали шляхті просуватися на Брацлавщину та Київщину. Того ж року сойм ухвалив зліквідувати козацтво, а козаків повернути панам. Козаків оголошено поза законом. Козаки відмовилися виконати цей наказ. Коли польський гетьман Станіслав Яблоновський вислав був посла до Палія з наказом розпустити полки, Палій відповів, що він оселився у вільній Україні, і тільки він, "як справжній козак і вождь козацького народу", має право тут порядкувати. 1700 року польське військо було відбите від Хвастова.

Почалося повстання, яке охопило все Правобережжя. Селяни масами пристававши до козаків. Приєднувалися сили з Запоріжжя, Лівобережжя, Розмах повстання нагадував Хмельниччину. Польська шляхта тікала. Польський уряд пробував був домовитися з Самусем, але той відповів, що припинить боротьбу аж тоді, коли "на всій Україні від Дніпра до Дністра і вгору до річки Случа не буде лядської ноги". Це були слова, які сказав свого часу Богдан Хмельницький. Самусь з Палієм здобули твердиню польського панування на Правобережжі, Білу Церкву, а за нею другу твердиню — Немирів. Повстання перекинулося на Лівобережжя — в П .реяславський полк, на Запоріжжя.

Палій знову звернувся до Мазепи з проханням об'єднати Україну, але час був несприятливий: Петро 1 потребував допомоги короля Авґуста П, і заборонив Мазепі допомагати повстанцям, а від Палія зажадав припинити повстання і покоритися Польщі. Колосальний народний рух не знайшов підтримки, і з великим трудом польський уряд приборкав його. Польний гетьман Синявський зайняв Немирів, у якому оборонявся Самусь, та Лодижін, де командував полковник Абазин. Після героїчної оборони в Лодижині винищено всіх оборонців і понад 10.000 населення. Абазина вбито на палю. Почалися страшні репресії, катування повстанців. 'Тримався тільки Палій.

У таких обставинах 1704 року Петро 1 дав наказ Мазепі окупувати Київщину та Волинь і йти на допомогу королеві АвГустові. В цьому була страшна трагедія України: гетьман прийшов не як союзник українського народу в його віковічній боротьбі за звільнення від польського панування, а як союзник Польщі, щоб придушити повстання. В універсалі, виданому 12 липня 1704 року, Мазепа заспокоював шляхту, що він йде на допомогу Польщі проти шведів, обіцяв забезпечити спокій. Від повстанців він вимагав, щоб виконували свої обов'язки супроти державців. А царя повідомляв, що "бунти коло Богу й Дністра усмирилися". Але він помилявся: ще протягом трьох років не вщухали повстання проти шляхти на Поділлі. Повстанці — "левенці", "опришки", з допомогою козаків Самуся та Іскри, виганяли шляхту з маєтків; те саме було в деяких місцях Київщини, Брацлавщини, де селяни не допускали шляхту до маєтків.

Так від 1704 року на Правобережній Україні боролися три сили: Польща, що жорстокими репресіями намагалася придушити повстання; повстанці, що їх очолював Самусь, а фактично за ними стояв справжній господар Правобережної України — Палій, та гетьман Мазепа з лівобережними козаками, за яким стояв Петро. Надзвичайно тяжке становище ускладнювала шведська орієнтація Палія, пов'язаного зі шведськофільськими колами Польщі, що вели боротьбу з королем Августом, якого підтримував Петро. На Правобережжі витворився вузол політичних обставин, якого годі було розв'язати.

Loading...

 
 

Цікаве