WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Українські землі в козацькій добі - Реферат

Українські землі в козацькій добі - Реферат

Реферат на тему:

Українські землі в козацькій добі

План

  1. Повстання на Запоріжжі

  2. Боротьба російського уряду з "Вольностями Запоріжжя

  3. Зруйнування Січі

  4. Правобережна Україна західна Україна

  5. Правобережна Україна за часів руїни

  6. Козацтво на правобережній Україні

  7. Палій і Мазепа

Повстання на Запоріжжі

Клясові та соціяльні протиріччя на Запоріжжі, про які була мова, виявлялися в низці повстань нижчих шарів козацтва проти старшини. Не абияку ролю в цих повстаннях, як постійний фермент, відігравали втікачі з Правобережної України. В 1730-их роках закінчувався термін "слобід", якими заохочували польські пани селян з Лівобережжя залюднювати землі Правобережної України, що були вилюднілими після Прутського походу.

Запровадження кріпацтва по закінченні пільгових років викликало ряд т. зв. гайдамацьких повстань. Невдача першого повстання 1734 року спричинила втечу гайдамаків на Лівобережну Україну, переважно на Запоріжжя. З того часу Запоріжжя стало свого роду школою, де нові повстанці проходили військовий вишкіл і знову йшли на Правобережжя. З того часу і до кінця 60-их років на Правобережжі не припинялися гайдамацькі розрухи то набуваючи більшої сили, то завмираючи тимчасово. На Запоріжжі були обопільні впливи: і гайдамаків, що несли запал та революційне піднесення боротьби, і запорожців, що давали нові кадри вишколених борців.

Останнє найбільше повстання, 1768 року — Коліївщина — було тісно зв'язане з Запоріжжям, звідки вийшли головні ватажки повстання: Максим Залізняк, Микита Швачка, Семен Неживий. Російський уряд знав добре про цей зв'язок і загострив свою пильність; він надсилав свої залоги для боротьби з гайдамаками і суворо карав запорозьку старшину за недостатню рішучість у переслідуванні гайдамаків. Старшина опинилася поміж двох вогнів: сірома була особливо зв'язана з гайдамаками, а російський уряд натискав на запорозьку старшину, щоб виловлювала гайдамаків. Жорстокі кари на гайдамаків збільшували серед сіроми бажання помсти.™

Повстання проти старшини почалося 1749 року: коло 3.000 сіромах зібралися в день виборів на Січі, скинули старшину і обрали свою. Але незабаром воно було приборкане.

Після того на Запоріжжі заколоти не припинялися: року 1754 — повстання в Калміюській паланці,'"1758 року — в Самарській, в 1759 — Бугогардській, 1761 році — в Кодацькій паланці, в селі Каменському."*

Найбільше щодо сили і кількости учасників вибухло повстання на Різдво 1768 року в Січі, під час перевиборів старшини. Воно було зв'язане з Коліївщиною, участь в якій брало багато запорозької сіроми, тоді як старшина вживала всіх заходів для ліквідації повстання.*" 1768 року сіромахи примусили новообрану старшину, з Калнишевським на чолі, тікати, і два дні панували в Січі, пограбувавши старшинські будинки і здобувши архів. Але прийшли російські війська з артилерією — і повстанці повтікали. Значну частину їх арештували й судили. На суді виявилося, що повстанці мали певні пляни: захопивши артилерію та гроші Війська, вони хотіли податися до Туреччини.

Повстання 1768 року було пов'язане з рядом інших заворушень, особливо з повстанням пікінерських полків — Дніпровського та Донецького. Маси запорожців підтримали повстанців-пікінерів, і до Запоріжжя тікали пікінери, коли повстання було здушене. Творився тісний зв'язок революційних елементів Запоріжжя та Новоросійської губернії.

Заворушення не припинялися й після поразки 1768 року: вони перенеслися на паланки і вибухали в різних місцях Запоріжжя. Особливо багато заворушень зв'язано з війною з Туреччиною.

На початку грудня 1769 року вибухло повстання в Корсунському курені, яке кошова влада не могла приборкати кілька місяців, головні сили запорожців з Калнишевським були на війні. Заступник кошового, суддя Тимофіїв, скаржився Калнишевському у вересні 1770 року: "такая республіка, що нехай тільки Бог поможе, і тому правління дуже тяжке".

Частина козаків відмовлялася йти на війну, а ті козаки, що були на війні, повставали проти старшини. Року 1771 зчинився заколот проти полковника Порохні. Полковник Ковпак примушений був тікати з-під Кінбурна від своїх козаків. Повставали проти своєї старшини і запорозькі козаки Дунайської фльотилії в 1771-1774 роках. В той же час на Запоріжжі сірома грабувала старшинські зимівники. 1774 року вчинено замах на суддю Тимофісва. Того ж року революційні настрої настільки зміцніли, що боялися повторення повстання 1768 року. Запорозькі повстанці мали стосунки з повстанцями Пугачова, і після поразки пугачовського руху чимало учасників його тікало на Запоріжжя. Найбільші заворушення спалахнули в роках 1774-1775; у Старій Самарі, де були й пугачовські агітатори."'

Таким чином у 1770-их роках Запоріжжя являло собою величезне вогнище, де в різних частинах його загорялися вогні, але всі ці повстання не мали спільного проводу і тому терпіли поразки.

Боротьба російського уряду з "Вольностями. Запоріжжя

З перших же часів переходу запорожців російський уряд розпочав уперту боротьбу з їх "вольностями", передусім за скасування процедури виборів старшини, щоб обернути її на покірних йому урядовців. 1754 року заборонено давати пашпорти запорожцям за кордон, в 1750, 1755 роках обмежено право суду — спочатку відносно гайдамаків."* Року 1756 вдалося російському урядові провести реформу обрання старшини: не Військова Рада мала обирати її, а сходини старшини, Рада ж тільки затверджувала кандидатів. Разом з тим дано право старшині залишатися на уряді без обмеження реченця. Становище Запоріжжя ще більше погіршало, коли року 1764 передано його у відомство Малоросійської Колегії, яка нехтувала вгіми правами запорожців, збільшувала повинності, вимагала видачі втікачів, засновувала нові військові залоги тощо.

1735 року в самому серці Запоріжжя, навпроти Січі збудовано Новосіченський ретраншемент з російською залогою. Начальник цього ретраншементу повинен був стежити за життям Січі і доносити про все Київському генерал-губернаторові. Російські залога та укріплення будували й в інших місцях. Запоріжжя опинилося під контролем російських старшин. Навіть на Великому Лузі засновано російську слободу — Жеребець."*

З 1750-их років Запоріжжя було оточене кільцем російських укріплень: з півночі йшли — Нова Сербія, Українська лінія, Слов'яносербія; російські залоги стояли в Усть-Самарському, Новобогородицькому, Микитинському, Биркутському та Сокольському редутах. З 1770 року будується Дніпровська лінія від Дніпра до Озівського моря. Старшини російських залог втручалися в справи Коша під претекстом допомоги в боротьбі з гайдамаками, поводилися брутально, вчиняли здирства.**' 1757 року вони навіть заарештували ввесь Кіш: отамана, Федорова — суддю, писаря, осаула і цілий рік протримали їх у в'язниці в Глухові.

Звичайно, запорожці розуміли, до чого воно йде: року 1755 писар Романовський писав отаманові: "уже військо до лантуха взято, лише не знайшли засобу, як того лантуха зав'язати". Року 1770 з приводу Дніпровської лінії Пилип Львівський писав Калнишевському: "Вічная пам'ять нашим степам. Проспали".

Будування фортець та редутів було лише складовою частиною тієї пляномірної політики захоплення, освосння російським урядом запорозьких земель. Крок за кроком захоплювали різні поселенці — хто з Гетьманщини, хто з Росії — запорозькі землі. Спочатку, після повороту з-під татарської протекції, Кіш не протестував проти нових поселень Миргородського та Полтавського полків: не земля цікавила його, а правно становище поселенців — чи визнають вони владу Коша? Але нові поселенці приносили з собою владу гетьмана та Росії.

У 1740-их роках було втрачено північні землі, в 1750-их — землі шд Нову Сербію та Слов'яносербію. В 1760-их роках під Новоросійську губернію гзято нову смугу; в 1770-их роках будується Дніпровську лінію укріплень. Таким чином вся історія Нової Січі е історія планомірного захоплення запорозьких земель. Запорозьці боронили свої права, покликаючись на грамоти, противники діяли так, ніби мали перед собою порожні землі; новосербське начальство видавало листи на заселення слобід на Великому Інгулі, на Самоткані, Домоткані — на запорозьких землях.

Кіш спочатку боронив свої права легальне: надсилав прохання про захист; з 1756 року в Петербурзі майже без перерви перебували депутації козаків з цінними подарунками вельможам — бочками вина, риби, чудовими кіньми, навіть верблюдами. Благали, показували копії грамот, але в Петербурзі вимагали від депутацій оригіналів, яких вони не мали. Обіцяли депутатам розшукати оригінали в архівах, а тим часом захоплювали щораз нові землі.

Втративши надію на допомогу, запорожці почали збройнон рукою звільняти землі від чужинців.

Про те, як збільшувалася втеча селян на Запоріжжя, свідчаті такі цифри: за 1767—1774 роки втекло з Новоросійської губернії за офіційними даними, 3.405 душ мужеської статі, за один тількі 1775-ий рік.

У творах публіцистів відбивалася тривога з приводу цієї втечі Історик Г. Міллер, в записці, написаній на замовлення графа Паніна відзначив, що запорожці засновують великі слободи, а старшина її

на тому багатіє."* В іншій, анонімній записці висловлюється незадоволення, що запорожці переманюють селян; поселили, мовляв, уже 25.000 дворів і обернули селян на своїх підданих."' У "Маніфесті про зруйнування Січі" сказано, що перейшло на Запоріжжя 50.000 селян. В цьому вбачалось загрозу залежности Запоріжжя від Росії і прагнення запорожців створити незалежну область.

Зруйнування Січі

Наведені факти малюють картину тих взаємовідносин, які створилися між Запоріжжям і царською Росією. Повне ігнорування прав запорожців на їхні землі, повне нехтування їхніми традиціями, з якими прийшли вони 1734 року на свої землі — характеризують ставлення царського уряду до Запоріжжя. З другого боку — глибока різниця між самодержавно-кріпацьким устроєм Російської держави та волелюбним демократичним устроєм Запоріжжя, по суті республіканським. Існування Запоріжжя з його гаслом — не повертати втікачів — було загрозою для кріпацького господарства Російської імперії. Величезну небезпеку для російського устрою являло Запоріжжя, як повсякчасний осередок революційних рухів. Не можна забувати й економічних питань, зв'язаних з Запоріжжям, а саме — багатство запорозьких ланів у часи, коли поміщицьке господарство Росії щораз більше потребувало земель, коли питання хлібного експорту ставало основною проблемою російської економіки.

Loading...

 
 

Цікаве