WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Україна під окупацією Росії в XVIII столітті - Реферат

Україна під окупацією Росії в XVIII столітті - Реферат

Року 1795, після смерти Потьомкіна, створено Вознесенське намісництво з трьох повітів Катеринославського намісництва: Єлисаветградського, Новомиргородського та Херсонського, з осередком у місті Вознесенську. До намісництва приєднано українські землі, що їх Росія придбала на правому березі Дніпра, до лінії Черкас на півночі. Намісником був князь П. Зубов.

Року 1796 цар Павло 1 зліквідував намісництва, замінивши їх губерніями. В Україні були: Малоросійська губернія з адміністраційним осередком у Чернігові; на Правобережжі три губернії: Волинська, Подільська та Київська; Новоросійська губернія з осередком у Новоросійську (так перейменовано Катеринослав); Харківська губернія (Слобідська), до якої відійшли східні повіти колишнього Катеринославського намісництва (частини Олексоігільського, Слов'янського, Донецького та Павлоградського повітів). Року 1802 Новоросійську губернію поділено на три: Миколаївську, Катеринославську та Таврійську; Чернігівську та Полтавську губернії об'єднано в Малоросійське генерал-губернаторство з осередком у Полтаві; Київську, Волинську та Полтавську губернії об'єднано в Київське генерал-губернаторство; Слобідську губернію перейменовано на Харківську, Після окупації Басарабії в 1812 році виникло НоворосійськоБасарабське генерал-губернаторство з губерніями: Херсонською, Катеринославською і Таврійською та Басарабською областю. Такий розподіл з невеликими змінами існував до 1917 року.

Внутрішній лад

Наприкінці 1780 року царським наказом запроваджено на Лівобережній Україні, колишній Гетьманщині, загальноросійський устрій. З 1781 року Гетьманщину поділено на три намісництва: Київське, Чернігівське та Новгород-Сіверське. Малоросійську Колегію та українські установи: Генеральний Суд, Генеральну Управу та Полкові Управи скасовано; а замість них засновано установи російського типу: на місце військового суду — палати кримінальні та "гражданські"; в кожній губернії — замість судів Гродських те земських — повітові суди; на місце військового скарбу — казенні палати; для справ міських — магістрати і т. д. Малоросійську Колегію та військовий суд залишено тимчасово для завершення незакінчених справ. Полкові канцелярії залишено для військових справ полків до військової реформи.' Павло 1 поновив деякі старі порядки: генеральний та інші суди. Литовський Статут, як чинне право.

Внаслідок цих реформ занепало старе місто Глухів, як політйчноадміністрацийний та культурний центр Лівобережної України, а натомість почав зростати Новгород-Сіверський, маленьке сотенне місто, яке на деякий час стало осередком намісництва. До цього намісництва входили 11 повітів, розташованих на території трьох північних, найбагатших й найкультурніших полків (Стародубського — цілком і частин Ніженського та Чернігівського).' На території Новгород-Сіверського намісництва опинилися дві гетьманські столиці: Батурин і Глухів з їхніми історичними традиціями та впливовою старшиною.

Новгород-Сіверський став значним культурним осередком України: адміністраційні установи притягали багато урядовців, які творили свої шляхеюські організації, засновано тут катедру нової епархії, головну народну школу, духовну семінарію, тут гуртувалися культурні сили, видатні громадські діячі, письменники, серед яких виникає .думка про заснування університету. Велике значення мали інші осередки намісництва: Київ з його Академією, Чернігів із Кол奲юмом.

1784 року російський уряд скасував козацький устрій України. Замість 10 козацьких полків зорганізовано 10 карабінерних, по 6 ескадронів у кожному. З них складався окремий корпус — "Малоросійська кіннота". Але реформа ця не була доведена до кінця, і карабінерні полки зберегли рештки територіяльної організації, а головне—в них була українська старшина. У російській армії карабінерні полки являли собою майже автономну організацію.

Карабінерні полки в Україні зберігали багато рис старої української козацької організації. Рядовий склад здебільшого становили козаки старого полку, командний склад — здебільшого колишня полкова та сотенна старшина.

У Стародубському полку першим командиром був полковник ї. Максимович, унук мазепинця. Його змінив у 1789 році полковник М. Миклашевський, правнук мазепинця.

Сама реформа — перетворення козацьких полків на реґулярні — викликала велике незадоволення старшинської маси та рядового козацтва, особливо, коли року 1788 полки поділено: Стародубський, Чернігівський, Ніженський, Київський та Глухівський залишено як "важкокінні", а Переяславський, Лубенський та інші стали "легкокінними"

Незадоволення в Україні заміною карабінерними полками козацьких було так велике, що під час війни з Туреччиною постала думка про поновлення козацьких полків. Року 1788 В. Капігіст подав Катерині II проект, що мав назву: "Положение, на каком может бьіть набрано й содержано войско охочих козаков". Це було б, на думку В. Капніста, окреме, фактично не зв'язане з російською армією козацьке військо з добровільців з командою, що складалася б із старшинукраїнців, обраних козаками.

Проте, не зважаючи на тяжкі зовнішні умови — бо тількищо почалася знову війна з Туреччиною — О. Безбородько, переконаний противник гетьманату, висловився з цього приводу негатиано: окремішність українського війська та виборність уважав він за речі небезпечні. У той же час Г. Потьомкін, намісник Південної України, вважав цей проект дуже корисним і радив взяти за зразок Донське військо. Катерина II також прихильно поставилася до проекту, сподіваючись, що до козацького війська можуть приєднатися втікачі до Правобережної України. Але реалізація пляну була перенесена на Південну Україну, і в січні 1790 року Потьомкіна проголошено "Великим Гетьманом козацьких Катеринославських та Чорноморських військ". Це було не те, чого хотіли Капніст та його однодумці."

Ліквідація українських установ та полків робила величезний переворот у соціяльних відносинах України. Десятки урядовців і старшин, що мали впливові посади, звільнено. Більша частина з них дістали значні пости в нових уже, російських, установах і змінили українські ранґи на російські, відповідно до "Табели о рангах" Петра 1. Полковники стали бригадирами. Дехто із старшин зробив при цьому велику кар'єру вже в Росії або в російських установах України. Полковник Київський Олександер Безбородько, син видатного генерального писаря, зробив надзвичайну кар'єру: він став секретарем Катерини II, а за Павла — найяснішим князем та канцлером Російської імперії. О. Безбородька характеризував історик права, Б. Нольде, такими словами: "одна з найблискучіших постатей, що їх створила імперська бюрократія від часів Петра 1 до доби Миколи П включно". Сучасник Безбородька, П. Завадовський, що почав кар'єру секретарем Малоросійської Колегії, закінчив її з титулом графа, як міністер освіти. До високих постів дійшли інші сучасники: В. Кочубей, з титулом князя, був віцеканцлером, Д. Трощинський — міністром уділів та юстиції і т. д.

Багато представників української старшини посіли видатні пости в Україні—в російських установах: 1. Гудович з 1798 року був губернатором Малоросійської губернії; А. Милорадович з 1781 року — правителем Чернігівського намісництва; П. Коропчевський року 1797 дійшов до посади віцегубернатора Малоросійської губернії: М. Микла шевський з 1797 року був цивільним губернатором Малоросійської губернії; з року 1785 намісником Новгородсіверським був колишній генеральний суддя 1. Журман; віцегубернатором — поручником правителя став В. Туманський, колишній член Малоросійської Колегії, а після нього, з 1785 року — останній полковник Стародубський, Я. Завадовський.

Губерніяльними маршалами були: Катеринославським — М. Капніст (1795); Київським — В. Капніст (1785). Новгородсізерським маршалом був поет О. Лобисевич, а Чернігівським — А. Полетика. Це було в 1785-1788 роках.

Loading...

 
 

Цікаве