WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Суспільний лад України за російської окупації - Реферат

Суспільний лад України за російської окупації - Реферат

Населення Катеринославського намісництва протягом 17 років (1775-1792), не зважаючи на війну 1787-1791 рр., збільшилося приблизно в чотири рази: року 1774 було 107.108 душ чоловічої статі, а в 1792 році вже 419.849."

Окреме місце в історії заселення Південної України кінця XVIII століття належить козакам.

Після зруйнування Січі в 1775 році значна частина — переважно запорожців-сіромах, себто тих, що не мали жадної власности, поман

дрували на Тилигул. Від російського начальства діставали вони "білети" на рибну ловлю, але додому не верталися. Турецька влада оселила їх за Дунаєм. Таких утікачів рахують приблизно тисяч на п'ять. Решта запорожців, що жили в Січі та в паланках, у зимівниках та слободах, залишилися. Старшина зберегла свої зимівники й, за "пляном", дістала землі до норми—від 1.500 до 12.000 десятин землі, Дехто дістав навіть більше, як наприклад, Пишмич — 12.400 десятин, колковніїк Старець — 14.636, отаман Кірпак — 11.912. Багато-хто з колишньої запорізької старшини стали дідичами, одержали російські ранГи. а дехто — посади в новому управлінні країни. Серед старшини було чимало статечних господарів, які мали добрі господарства, займалися скотарством, рільництвом, розводили коней, овець, мали значні суми готівки."

Залишилося багато рядових козаків, яких приписано до скарбових селян. У 1776 році зимівники знесено і запорожців переселено до великих слобід як військових поселян. Потьомкін закликав козаків вступати до пікінерних полків, але вони до тих полків ішли неохоче.

Не кидаючи думки про поновлення козацтва, Потьомкін вирішив використати для цього запорожців. У 1783 році він розпочав переговори з колишньою запорізькою старшиною: Сидором Білим, Г. Легкоступом, Чапігою про створення покірного собі нового Запорізького війська. Так зародилася нова організація — "Військо чорноморських козаків". У своїх плянах Потьомкін мав, з одного боку, створити надійне козацьке військо, а з другого — притягти запорожців, що оселилися за Дунаєм."

Року 1787 почалася російсько-турецька війна і загострилося питання про можливість нападів турків на Південну Україну. Чорноморське військо, яке набуло ще більшої важливости, одержало назву "Військо вірних чорноморських козаків", а року 1790 Потьомкін дістав титул "Великого гетьмана чорноморського війська". Так проект В. Капніста з року 1783 про відновлення козацьких полків," не апробований Катериною II для Лівобережної України, використав Потьомкін для України Південної.

Чорноморське військо було зорганізоване на зразок старого Запорізького війська. В Олешках засновано Кіш, де зібралося 12.000 козаків під командою Сидора Білого. Але старшину не обирали, а її призначав сам Потьомкін. На ті часи організація навіть такого війська приваблювала колишніх запорожців і селян, які масами втікали з

України. Спроби приєднати до чорноморських козаків російські залоги старовірів, російських міщан, не вдалися. Проте, Потьомкін успішно побільшував їх число, купуючи у поміщиків села й повертаючи їх населення на військових поселян."

Року 1790 під Чорноморське військо приділено між Дністром і Богом землю, де засновано 25 слобід і поселено коло 9.000 душ обох статей. Але 1791 року Потьомкін помер. Чорноморців виселили на Тамань, але згодом їм вдалося добитися дозволу перейти над ріку Кубань і створити там своє військо, яйе пізніше дістало назву "Кубанського війська"їм видали навіть деякі реліквії Запорізької Січі, ікони, грамоти. Тоді багато запорожців також перейшло на Кубань, творячи там курені та паланки. Вони зберегли запорізькі пісні, перекази, звичаї і аж до революції 1917 року залишалися останніми спадкоємцями старого Запоріжжя, не зважаючи на всі заходи російського уряду зрусифікувати їх."

Наступник Потьомкіна, князь П. Зубов, заснував 1795 року нове намісництво з адміністраційним осередком у Вознесенську. Проте, 6 листопада 1796 року померла Катерина II, а 12 грудня новий цар Павло, бажаючи знищити всякі згадки про Катерину П, зліквідував намісництва й об'єднав Катеринославське та Вознесенське намісництва з Таврійською областю у величезну Новоросійську губернію. Катеринослав перейменовано на Новоросійськ.

Так штучна назва "Новоросія" поширилася на всю Південну Україну, і цю аберацію — ніби країна "Запорізьких Вольностей" е Росією, а не Україною — твердо засвоїли і сучасники, і нащадки, і адміністрація, і історики — до середини XX століття.

Після смерти Потьомкіна посипалися скарги поміщиків на втечі селян до Південної України. Хоч наказ Потьомкіна "не повертати втікачів" не був офіційно скасований, на практиці становище селян змінилося, і декому з поміщиків завертали збітців.

У відповідь на скарги поміщиків Павло поширив на Південну Україну кріпацтво. Наказ 12 грудня 1796 року забороняв селянам Катеринославського і Вознесенського намісництв та Таврійської области переходити з місця на місце, а поміщикам дозволяв розшукувати своїх утікачів, і поміщик, у якого знаходили збіглих селян, мусів платити за кожного 50 карбованців або повертати тому, від кого вони втекли." Цей наказ ще не вводив кріпацтва в повному обсягу, бо особа селянина не визнавалася власністю пана, але за тодішніх умов, коли адміністрація та суд були станові, шляхетські, звичайно, селянин не міг доходити своїх прав. Наприкінці XVIII ст. в Південній Україні деякі поміщики жорстоко карали і навіть тортурували своїх селян."

Унаслідок введення закону 12 грудня 1796 року селяни почали тікати з Південної України на Дін, на Кубань, на Кавказ. Адміністрація безуспішно вживала різних заходів, щоб припинити цю втечу.

Наприкінці XVIII ст. центр уваги нових адміністраторів Південної України перенісся на захід. Там у 1793 році біля старовинної фортеці Гаджібея засновано місто Одесу, якому приділено 30.700 десятин землі. Заселялася Одеса спочатку слабо: 1793 року в ній було лише 8 чоловіків та 10 жінок, а року 1799 — вже 4.573 осіб обох статей. Місцевість над берегом глибокого Бозького лиману сприяла тому, що Одеса швидко зростала і на початку XIX ст. стала багатим космополітичним містом, де зосередилася чорноморська торгівля. За перші 25 років існування Одеси оборот її торгівлі збільшився в 11,7 раза, тоді як у цілій Російській імперії — тільки в 2,4 раза."

Заселення Південної України, з її запорізькими степами, та наближення до Чорного моря мали величезне значення для України, не зважаючи на те, що робилося все це "во славу Росії та її величі". Прагнення Росії заволодіти Чорноморським узбережжям збігалося з прагненням України, яка ввесь час свого історичного існування, починаючи з походів Аскольда і закінчуючи проектами Мазепи, домагалася панування на Чорному морі.

Прагнення Росії вилилося наприкінці XVIII ст. в химерному "грецькому проекті" — модернізованій теорії III Риму. Цей III Рим — Москва-Петербург — за цим проектом мав заволодіти II Римом — Візантією. Успішне закінчення війни з Туреччиною в 1774 році, опанування Криму та всього північного узбережжя Чорного моря нібито робили реальною мрію російських царів. Під час тріюмфальної подорожі Катерини 11 до Криму в Херсоні стояла брама з написом: "Шлях на Царгород". У розмовах із монархами Европи Катерина II визначала поділ впливів: Австрія мала дістати 1-й Рим, а Росія — 11-й — Візантію. Для реалізації цього пляну навіть дано ім'я унукові Катерини 11 — Константин: його призначала вона на поновлений престіл імператора Візантії."

Але незалежно від цих плянів Росії, Україна дістала вихід до Чорного моря, і перед нею відкрився шлях до небувалого економічного розвитку. Поміщики переходили до інтенсивних способів господарства, заводили многопільну систему, тонкорунних овець-мериносів тощо. Україна стала шпихліром для цілої Европи.

Loading...

 
 

Цікаве