WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Суспільний лад України за російської окупації - Реферат

Суспільний лад України за російської окупації - Реферат

Південна Україна. Південна Україна мала вийнятково становище серед інших частин України. Після ліквідації Запорізької Січі вся територія Вольностей, разом із Новоросійською губернією, перейшла під владу Г. Потьомкіна. Уся величезна територія Запорізьких Вольностей, яка охоплювала понад ІЗ мільйонів десятин землі — разом із Новоросійською губернією та новопридбаним-і за Кучук-Кайнарджійським мировим договором районами: трикутником між Богом та Дністром, трикутником між Ноном та рікою Еєю і Єгорликом — були поділені на дві губернії: Новоросійську — на правому березі Дніпра та Озівську — на лівому. Року 1782 вони об'єдналися в намісництво Катеринославське, під владою намісника та генералгубернатора Потьомкіна. Влада його ще більше зросла після приєднання до Російської імперії Кримського ханства: Крим, під назвою Таврійської области, також був переданий під владу Потьомкіна.

Особа Потьомкіна дуже цікава й багато дечого пояснює в дальшій історії Південної України. Потьомкін мав великий вплив на Катерину II, користався її пошаною і необмеженим довір'ям в управлінні

колосальною країною — від Бога до Куб.і^. від Полтави до Криму він залишався ввесь час необмеженим володарем: у розпорядження його не втручалися ні цариця, ні Сенат, і він міг витрачати на Південну Україну величезні кошти.

Головною метою правління Потьоміака було — якомога скоріше заселити Запорізькі Вольності, на яких за приблизним обрахунком сучасників бу.іо понад 100.000 душ чоловічої статі. В одному з перших наказів Потьомкіна, року 1770, сказано: "втікачів не повертати", і цей наказ залишався в силі до його смерти в 1791 році. Наслідки цього наказу були величезні: до Південної України посунули втікачі з всіх частин України: посполиті, кріпаки, скарбові селяни. На те, що з Катеринославського намісництва не повертають утікачів скаржилися поміщики своїм маршалам, губернаторам Катеринославського намісництва, Сенатові, самому Потьомкінові. Але його наказ був міцніший за всі скарги, і втікачі залишалися на місцях. Потьомкін у своїх листах до Катерини II пояснював, що, якби почати видавати втікачів, то вони втікатимуть до Польщі. В іншому випадку чернігівським дідичам, які подали колективну скаргу про те, що їм не повертають втікачів, він відповів так: "Ці люди в Херсонському повіті стали корисними для держави селянами. Чому ж примушені були вони тікати з батьківщини? Очевидно, жорстокість панів примусила їх покинути свої села та землі й тікати"."

Колонізацію за Потьомкіна можна поділити на три роди: поміщицьку, селянську та міську,

Поміщикам роздавали землі за пляном, який був укладений для Новоросійської губернії в 1764 році, а.іе його трохи змінено. Усі землі були відмежовані, і в кожному повіті була докладна мапа із позначенням кожної дільниці. Розмір дільниць збільшено: на один селянський двір давали по 60 десятин землі. Поміщикам давали не менше як 1.500 десятин, на яких він мусів оселити 25 селянських дворів, і не більше як 12.000 десятин — на 200 дворів. Полегшено й реченець за селення: половину належного числа селян треба було заселити протягом 5-ти років, а повне число — протягом 10-ти.

З цих мап та "ордерів Потьомкіна", наказів його, видно, що з усієї маси поміщиків 2.143 душ найбільші дільниці — по 12.000 десятин — дістали тільки 1,1%, а до 1.000 десятин — 57,70"/о. Щодо соціяльного становища поміщиків, то представників аристократії було серед них тільки 28, себто 1,3"/о.. Головна маса поміщиків складалася з російських військових старшин та цивільних урядовців нижчих і середніх

рангів — 68,2°/о; українських старшин та урядовців було 10,5°/о. Таким чином, більшість поміщиків складалася з середніх категорій урядовців. Серед них було багато запорізьких старшин, які залишилися й дістали дільниці землі. З-поміж поміщиків було дуже мало чужинців: на все намісництво 23 особи, себто 1,0°/о. Таким чином ці цифри спростовують поширену думку про те, що Запорізькі Вольності роздано аристократам та вельможам, а також чужинцям."

Дістати землю в Південній Україні було легко, але заселити її — дуже тяжко. Знайти 25 або й більше селян, щоб закріпити за собою надані землі, було справою не легкою. Поміщики приймали втікачів без будь-якого контролю, висилали до Польщі агентів, які викликали селян, заманювали селян у сусідів, перехоплювали тих, хто їхав до інших поміщиків, і, не зважаючи на те, через 10-15 років господарювання часто не було навіть половини належного числа селян.

Наприклад, у селі Івангороді, поміщика генерала Іжицького, на 5.574 десятинах було 18 лише селян, замість 93; у селі Аврамівці, секундмайора Коростовцева, — 39 селян замість 53. На пана обробчяли селяни невеликі клаптики землі, наприклад, у селі Андріївці, прапорщика Байдака, з 1.345 десятин тільки ЗО; у селах Олександрівці та Тритузному на поміщика, сенатора 1. Безбородька, обробляли тільки І/Ії частину того, що обробляли собі; в селі Іванівці, колишнього радника Кудашева, на поміщика обробляли 1/24 частину. Ці приклади показують, як тяжко було господарювати поміщикам і як мало прибутку давали їм землі. Отже, зрозуміло, як повинні були поміщики цінити кожного селянина, який закріпляв за ними право на володіння землею, і які легкі умови праці повинні були ставити вони селянам.

Бували випадки, що, не обмежуючись вільними "підданими", поміщики переводили на свої землі кріпаків, куплених без землі, "на свод", переважно з російських губерній, але в цілому число кріпаків було невелике: на 150.068 "підданих" — вільних селян було тільки 5.653 кріпаків."

Другим родом колонізації, була селянська. Значну частину скарбових сіл заселили скарбові селяни, серед яких були й запорожці-. Вони одержували по 60 десятин на двір. Так само начальство скарбових сіл усіма засобами намагалося притягти селян — і найбільшу частину їх давали втікачі.

Населення скарбових та приватних сіл було українське. Незначну частину його становили росіяни, серед яких були старовіри, "однодвірці", колишні солдати. У цілому селян у скарбових оселях було 200.323 душ чоловічої статі. Крім українців та росіян були також греки та вірмени, виселені 1778 року з Криму, та німці, переважно меноніти (анабаптисти), але їх було небагато — вони становили лише 2*/е загальної кількости населення Катеринославського намісництва."

Третім родом колонізації була міська. У Запорізьких Вольностях майже не було міст, і тому довелося будувати їх для всіх повітів. У Катеринославському намісництві було 15 міст. Деякі з цих повітових міст не розвинулися, і населення їх мало відрізнялося від сільського. Але інші вже в перших роках свого існування почали грати значну ролю в економічному житті країни. По містах оселялися купці ремісники, засновувалися цехи. Серед міст виключно скоро залюднені були Нахічеван та Маріюпіль, де замешкали вірмени та греки і Криму. Почав розвиватися Катеринослав, головне місто намісництва, в якому незабаром постали ряди крамниць, адміністраційні будинки, передбачали заснувати університет та музичну академію. Великого значення набув Херсон, де скупчувалися купці з України, Росії, Польщі, Франції, Австрії. Херсон став пізніше головним торговельним портом на Чорному морі, з якого вивозили збіжжя до Західньої Европи.

Кількість міської людности зростала. Наприклад у 1774 році купців було 1.692, а у 1789 році було їх уже 2.236; число цехових із 1.054 душ у 1774 році зросло до 16.149 в 1789 році."

У містах було більше чужинців. Крім Нахічевану та Маріюполя в інших містах теж було багато росіян — купців, ремісників. Особливо космополітичний характер мав Херсон, в якому було багато французів, поляків, турків, італійців. Тут були торговельні контори французів-братів Антуан, австрійських купців Біллесгофен, польська контора графа Прото ПотоцькогоЛ'

Loading...

 
 

Цікаве