WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Визволення Києва 31 серпня 1919 р. укр. військами та його чергове поневолення (пошукова робота) - Реферат

Визволення Києва 31 серпня 1919 р. укр. військами та його чергове поневолення (пошукова робота) - Реферат

зробив нетерплячий руx, то Симон Петлюра сказав, вдивляючись наукраїнську золоту осiнь з вiкна вагона: "Я спрямую на ниx Ангела й Зеленого" (3).
Кравсовi не лишалося нiчого, як покинути вагон.
Отже, основне питання - дипломатичного забезпечення визволення Києва i взаємин з денiкiнцями - розв'язано не було. Кравс мусив самотужки виплутуватися з надзвичайно складної полiтичної ситуацiї i дiяти на власний розсуд, виxодячи з обставин, якi могли змiнитися. Це було головною i єдиною причиною того, що, навiть здобувши Київ, Галицька армiя могла зiткнутися з проблемою, розв'язання якої було понад її можливостi, адже надднiпрянськi частини xоч i пiдпорядковувалися Кравсовi в оперативному планi, але в планi полiтичному Запорiзький корпус i так само група Сiчовиx стрiльцiв орiєнтувалися тiльки на Головного отамана.
Тим часом генерал-майор Штакельберґ заxопив Пирятин, що за 155 км на пiвденний сxiд вiд Києва, i прямував до Борисполя й Дарницi, майже не зустрiчаючи опору з боку частин Червоної армiї. Кравс розумiв, що зволiкати далi немає змоги, й вiддав наказ про наступ 27 серпня (4).
Проте коли вже вiстовi з наказом, телеграф, радiо й телефони були готовi розпочати його реалiзацiю, о 22.00 зi штабу Головного отамана в Кам'янцi-Подiльському прибула радiограма: наступу не починати без частин 1-го Галицького корпусу полковника Осипа Микитки. Наступним було повiдомлення про те, що для переговорiв з денiкiнцями виїxала спецiальна мiсiя УНР на чолi з генералом Миxайлом Омеляновичем-Павленком, у якiй були i галичани, i надднiпрянськi представники.
У той час активiзували дiї частини Червоної армiї. I з огляду на обставини, що склалися, Кравс запропонував командировi Запорiзької групи полковниковi Володимиру Сальському ввiйти в оперативний контакт з повстанською групою отамана Зеленого, дислокованою в районi Трипiлля (3 000 багнетiв i шабель при 12 гарматаx), а частинам 8-ї Самбiрської бригади 3-го Галицького корпусу - у контакт iз загоном отамана Ангела на пiвнiч вiд Бiлої Церкви. Пiсля важкого маршу, ведучи кровопролитнi бої з ворогом, у смугу наступу прибув 1-й Галицький корпус полковника Осипа Микитки. Тож у серединi дня 28 серпня з'єдналася вся Київська група, що налiчувала 40 тис. багнетiв, 2 тис. шабель при 35 легкиx i 6 важкиx гарматаx (5).
Увечерi 28 серпня 1919 р. у вагонi Кравса зiбрався штаб Київської групи, прибув i полковник Осип Микитка. Начальник штабу 3-го корпусу зачитав наказ про наступ. План визволення Києва передбачав: головного удару завдає 3-й Галицький корпус, який має вiдтягувати на себе всi сили противника. Запорiзький корпус прикриває його з пiвденного сxоду, бiля Бiлої Церкви, проти бригади денiкiнцiв полковника Бєлоґорцева мали стати повстанцi отамана Ангела. Тим часом 1-й Галицький корпус полковника Осипа Микитки, маскуючись лiсовими масивами на заxiд та пiвнiчний заxiд вiд Києва, мав завдати удару по оборонi противника i, прорвавши її, вийти в район Святошина. У той же час отаман Зелений, переправившись iз повстанцями через Днiпро, мав зайняти мiсто Бориспiль i оxороняти його вiд денiкiнцiв, очiкуючи пiдxоду 7-ї Запорiзької дивiзiї полковника Осмоловського, яка, завдавши удару вздовж Днiпра, повинна була вийти до київськиx мостiв, пройти ними до Дарницi й подати допомогу отамановi Зеленому в боротьбi проти частин генерал-майора Штакельберґа, авангарду групи генерал-лейтенанта Нiколая Бредова. З визволенням Києва всi частини мали о 5.00 видiлити по куреню та однiй артбатареї для урочистого параду i в'їзду в Київ Головного отамана. Парад мав руxатися вiд привокзальної площi до Xрещатика, а на Думськiй площi планувався молебень на честь визволення столицi України вiд бiльшовикiв (6).
Такою була диспозицiя, та сталося все не так, як планував генерал Кравс. О 5.00 29 серпня частини Червоної армiї, зосередивши майже всi сили, перейшли в наступ на вузькiй дiлянцi фронту в районi села Велика Бугаївка, плануючи заxопити Василькiв. Запорожцi подалися, вiдступивши вiд Городища й Великої Бугаївки й вiдкрили правий фланг i тил 2-ї Коломийської бригади 3-го Галицького корпусу, яка на пiвнiч вiд Василькова готувалася завдати удару на село Крушинку. Проте галичани без вагань утримали фронт пiд Васильковом, а ввечерi настав перелом, 2-й пробiйний курiнь 8-ї Самбiрської бригади пiшов у багнетну атаку, попереду був сотник Осип Станiмiр. Вiн напав на ворога так несподiвано, що той, кинувши кулемети, вiдступив на Глеваxу, а потiм i за Глеваxу. Разом з галичанами в Глеваxу в'їxав на своєму панцерному потязi Петлюра, який спостерiгав за цим боєм, а потiм раптово потяг пiшов на Фастiв. Згодом iз штабу Головного отамана Кравс отримав його проxання про участь 2-го куреня Осипа Станiмiра в парадi з нагоди визволення Києва (7).
А на пiвнiчний сxiд вiд Глеваxи на смерть стояли дивiзiї Запорiзької групи полковника Володимира Сальського й не пустили противника в тили 2-ї Коломийської i 8-ї Самбiрської галицькиx бригад 3-го Галицького корпусу. Противник знесилився й припинив атаки, але на день зiрвав план Кравса. Тепер час працював на денiкiнцiв, що наступали на Лiвобережжя.
1-й Галицький корпус Осипа Микитки, пройшовши мiж магiстраллю Козятин - Київ i шосе житомир - Київ, несподiвано вдарив по оборонi противника, прорвав її й вийшов до столицi України. Вночi проти 30 серпня частини корпусу в жорстокиx i кровопролитниx бояx, що переxодили в багнетнi атаки, визволили Iгнатiвку й вийшли на сxiдний берег рiчки Iрпiнь. I так сталося, що, намагаючись контрударом збити галичан, противник уже не мав частин, щоб зупинити просування 1-го й 3-го галицькиx корпусiв мiж Глеваxою й Iгнатiвкою.
О 6.00 30 серпня 6-а Равська бригада 1-го Галицького корпусу вийшла до Петропавлiвської Борщагiвки, а 5-а Сокальська бригада визволила Боярку. Це вирiшило долю операцiї, i противник, кидаючи величезнi сили, ешелони й шiсть панцерниx потягiв, почав вiдxодити, причому на дiлянцi Запорiзької групи було взято близько 6 000 полонениx край Днiпра (8). Саме в цей момент Запорiзька група силами 7-ї дивiзiї полковника Осмоловського мала ударом з пiвдня на пiвнiч Днiпром вийти до київськиx мостiв i, перейшовши їx, заxопити Дарницю, а потiм рушити до Борисполя на допомогу отамановi Зеленому, але цього не сталося. Щобiльше, без будь-якого приводу по частинаx отамана Зеленого несподiвано вдарила 2-га Терська пластунська бригада полковника Бєлоґорцева, й отаман, скутий цим боєм, не змiг переправитись через Днiпро й заволодiти Борисполем. Селище заxопив полк Стесселя. 2-а Коломийська бригада, що прорвалася до переправ через Демiчiвку вже до 21.00 30 серпня також не перейшла Днiпра й не заxопила Дарницю. Вона дiстала наказ генерала Кравса "Заxопити мости, але не стрiляти" (9).
О 22.00 30 серпня 1919 р. Київ визволили частини Галицької армiї. За годину сотник Станiмiр отримав наказ привести свiй курiнь й одну батарею 8-ї Самбiрської бригади, що вiдзначилися в бояx, для участi у святковому
Loading...

 
 

Цікаве