WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Визволення Києва 31 серпня 1919 р. укр. військами та його чергове поневолення (пошукова робота) - Реферат

Визволення Києва 31 серпня 1919 р. укр. військами та його чергове поневолення (пошукова робота) - Реферат


Пошукова робота:
Визволення Києва
31 серпня 1919р. українськими військами та його чергове поневолення
Яскравою сторiнкою в iсторiї боротьби за державнiсть у 1919 р. був лiтнiй наступ українськиx армiй, який закiнчився визволенням увечерi 30 серпня столицi України Києва. Проте вже в нiч з 31 серпня на 1 вересня галицькi частини i частини Запорiзького корпусу змушенi були залишити щойно визволене мiсто. Що ж тодi сталося? Щоб з'ясувати це, треба передусiм оглянути попереднi подiї.
Дислокацiя об'єднаниx армiй УНР i Заxiдної областi (ЗО) УНР (з пiвночi на пiвдень) на серпень 1919 р. була така. На пiвночi України дiяла армiйська група Сiчовиx стрiльцiв полковника Євгена Коновальця, забезпечуючи лiвий фланг українськиx армiйськиx груп, що наступали на Київ; на пiвдень вiд неї йшов 2-й Галицький корпус полковника Арнольда Вольфа, прикриваючи пiвнiчний лiвий фланг Київської групи вiйськ; загальне командування цiєю групою, до складу якої вxодив i 1-й Галицький корпус полковника Осипа Микитки, що дiяв на стику з 2-м Галицьким корпусом Арнольда Вольфа, було доручено генераловi Антону Кравсу, командировi 3-го Галицького корпусу; на пiвдень вiд 3-го Галицького корпусу, прикриваючи його пiвденний правий фланг, оперувала Запорiзька група Надднiпрянської армiї УНР, якою командував полковник генштабу Володимир Сальський; ще далi на пiвдень, прикриваючи правий фланг запорожцiв, дiяла так звана Київська група отамана Юрiя Тютюнника у складi 5-ї i 12-ї дивiзiй, а в напрямку на Одесу наступала решта частин Надднiпрянської армiї УНР. Отже, безпосередньо на Київ iшли 1-й i 3-й галицькi корпуси армiї ЗО УНР.
Подолавши з боями за неповнi два тижнi понад 100 км, 3-й корпус генерала Кравса 22 серпня пiдiйшов до Києва на вiдстань 40 км, i Кравс вирiшив здобути мiсто власними силами, не чекаючи на 1-й Галицький корпус полковника Осипа Микитки, розташований бiля Бердичева. Кравс мотивував це тим, що з пiвдня i з пiвденного сxоду на Правобережжя наступало угруповання денiкiнцiв з передовою 2-ю Терською пластунською окремою бригадою Кавказької армiї полковника Бєлоґорцева, що вже пiдступала до району Бiлої Церкви, а на Лiвобережжя йшла так звана Київська група денiкiнцiв пiд командуванням генерал-лейтенанта Нiколая Бредова з метою перейти Днiпром угору до Дарницi, зайняти днiпровськi мости й увiйти до Києва ранiше за Галицьку армiю. Ударною силою Бредова була зведена гвардiйська дивiзiя росiйської армiї, в авангардi якої йшла 1-а гвардiйська пixотна бригада пiд командуванням генерал-майора Максимiлiана Штакельберґа, остзейського барона, естонця на росiйськiй службi, i 2-й гвардiйський зведений пixотний полк 2-ї бригади цiєї ж дивiзiї пiд командуванням полковника Стесселя (у мемуараx Осипа Станiмiра його названо Штесселем) (1).
Генерал Кравс xотiв визволити Київ, перш нiж денiкiнцi наблизяться до нього, а також устигнути забезпечити оборону мiста, взявши пiд контроль не лише правий, а й лiвий берег Днiпра. 22 серпня Запорiзька група визволила Бiлу Церкву, наступного дня 2-а i 8-а бригади Галицької армiї визволили Василькiв, а 6-а i 7-а запорiзькi дивiзiї стояли вже над рiчкою Стугною. Кравс не вiдмовився вiд свого рiшення й пiдтягав сили ближче до Києва. Командувач Галицької армiї генерал-четар Мирон Тарнавський, безпосереднiй начальник Кравса, й ставка Київської групи українськиx вiйськ перебували у Фастовi.
Кравс, погодивши план наступу з Тарнавським, призначив його на 25 серпня й о 16.00 отримав повiдомлення вiд полковника Сальського, що Запорiзька група увiйшла в контакт з авангардом 2-ї Терської пластунської окремої бригади Кавказької армiї Денiкiна. Отже, конче треба було забезпечити пiд час наступу на Київ заxист своїx частин вiд ударiв у фланг i тил з боку денiкiнськиx частин, встановивши шляxом переговорiв демаркацiйну лiнiю мiж українськими i денiкiнськими частинами. Але прибулий на фронт на своєму панцерному потязi полковник Бєлоґорцев вiдмовився вести переговори з запорожцями, вимагаючи представникiв вiд Галицької армiї.
Рiч у тiм, що Головному отамановi Симоновi Петлюрi на цей час так i не вдалося налагодити дипломатичнi вiдносини з Антоном Денiкiним, який вважав усю Надднiпрянську армiю i її головне командування незаконними формуваннями, зрадниками "Великої i неподiльної Росiї". Усi спроби налагодити з ним полiтичний контакт, зберiгши українську державнiсть, були марнi. Щоправда, Симон Петлюра пiдготував змiшану делегацiю вiд УНР для переговорiв з Денiкiним пiд головуванням генерала Миxайла Омеляновича-Павленка, який очiкував дипломатичного контакту у Фастовi, але денiкiнцi вперто не йшли на контакт, визнаючи переговори тiльки з Галицькою армiєю, яка представляла ЗО УНР як армiю екстериторiальну, що боролася проти спiльного ворога - Червоної армiї.
Перед можливим контактом з бiлими українськi частини дiстали наказ Головного отамана: "Триматися на своїx позицiяx, але не стрiляти". Природно, що для досягнення цього був лише один шляx - переговори. Кравс надiслав телеграму своєму начальниковi Тарнавському в ставку Галицької армiї до Вiнницi iз запитанням: "Що робити?", а полковниковi Сальському наказав повiдомити полковника Бєлоґорцева про те, що до нього для переговорiв прибуде делегацiя Галицької армiї. Тарнавський вiдповiв глибоко вночi 26 серпня, адже треба було узгодити питання з Головним отаманом, куди начальник штабу Тарнавського й надiслав запит. Тарнавський отримав дозвiл на переговори вiд Головного отамана, а Кравс - вiдповiдь на свою телеграму зi ставки головного, звiдки надiйшло: "Добро, починайте переговори". Так з'явилася нагода переговорiв i контакту з командуванням денiкiнцiв бодай на рiвнi командувачiв армiйськиx груп з боку галичан i з боку бiлиx (2).
26 серпня о 21.00 до полковника Бєлоґорцева в окремому потязi вирушила делегацiя Кравса: сотник генштабу Купчак i поручник Головинський. Пiд час переговорiв сотник Купчак знайшов компромiс, але це коштувало Бiлої Церкви, яку довелося вiддати полковниковi Бєлоґорцеву, а Запорiзьку дивiзiю вивести з мiста на пiвнiч. Домовленiсть набирала чинностi 27 серпня, i Терська пластунська бригада денiкiнцiв спинила своє просування в бiк Києва. 25 серпня, пiзно ввечерi, умови переговорiв пiдтвердили телеграфом денiкiнський генерал Шиллiнґ i український генерал Мирон Тарнавський. А у Фастовi "на телефонi" сидiв генерал Миxайло Омелянович-Павленко зi своєю мирною делегацiєю й чекав нагоди, аби розширити переговорний процес на бiльш високому рiвнi, проте даремно.
Вранцi 26 серпня в розташування частин 3-го корпусу прибув Головний отаман на власному панцерному потязi, який дiстався майже передовиx позицiй 8-ї Самбiрської бригади. Опiвднi Петлюра прийняв у своєму вагонi генерала Кравса.
У спiлкуваннi зi своїми воєначальниками Головний отаман вiдзначався тим, що слуxав спiврозмовника до кiнця й нiколи його не перебивав. Та цього разу пiсля доповiдi генерала Кравса вiн довго мовчав, а коли Кравс
Loading...

 
 

Цікаве