WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Визвольні та національні рухи в Україні - Реферат

Визвольні та національні рухи в Україні - Реферат

З того часу було багато спроб встановити справжнього автора, але всі вони не мали успіху. За автора вважали Г. А. Полетику, його сина, В. Г. Полетику, їх обох, як співавторів, О. Безбородька, М. Рєпніна, О. Лобисевича, 1. Ханенка та інших. Незалежно від того, хто саме був автором, дуже важливе, що численність осіб, яких можна вважати за потенціяльного автора, свідчить про висоту тодішньої культури. О. Оглоблин, мікроаналітичним способом вивчаючи топографічні назви, топографічні вказівки, імена згаданих осіб, прийшов до переконання, що написано "Історію Русів" у НовгородіСіверському і що брали участь у її написанні члени досить великого культурного гуртка.

Не вдалося точно встановити й дати написання "Історії Русів". Спочатку вважали, що це кінець ХУШ ст., останні досліди доводять, що це перша чверть XIX ст."

Зміст "Історії Русів" надзвичайно цікавий. Це не історія, як її спочатку вважали. Це — блискучий політичний трактат, у якому виведено десятки вигаданих осіб, вигадані події, бої, дипломатичні переговори, трактати, сентенції. Як памфлет — "Історія Русів" не мас рівного в літературі. Автор, оперуючи справжніми фактами, а більше — вигаданими, проводить свою концепцію історії України: її високу культуру з Х ст., прагнення незалежности, конституціоналізм, відразу до абсолютизму, ненависть до гнобителів, головним чином — до Росії. Написана "Історія" "езопівською мовою": треба дуже уважно вчитуватися в її текст, щоб зрозуміти, що хоче сказати автор (наприклад, у характеристиках Петра 1, Мазепи тощо). Цікавий спосіб автора: найважливіші свої думки він вкладає в уста ворогів України, наприклад, Кримського хана, султана тощо. Все це свідчить про

те, що він був свідомий небезпеки висловлювати широ свої думки. Вплив "Історія" мала величезний: під її впливом були — Т. Шевченко, Д. Бантиш-Каменський, М. Маркевич .**

На "Історії Русів" виховувалися покоління українців в національній свідомості, у свідомості своєї історичної гідности та пошани до свого минулого.

В кінці ХУШ ст. і на початку XIX ст. на Лівобережній Україні, серед її шляхетства було чимало гуртків однодумців, які спільно обговорювали громадські та політичні справи і мріяли про повернення втраченої автономії. Такі гуртки були, як уже згадано, в Новгород-Сіверському, в Чернігові, Полтаві, Києві. Були і в декого з дідичів, як в Обухівці у Кайніста, в Понурівці — у Миклашевського тощо. Велике значення, як культурні осередки, мали Харків з його університетом та Полтава. У Полтаві була резиденція генерал-губернатора Малоросійського. Року 1816 призначено на цей пост князя Миколу Рєпніна, що був під час окупації Саксонії в 1813-1814 роках віцекоролем і користався пошаною саксонців. (Він був властиве князь Волконський, але дістав право носити прізвище матері, кн. Рєпніної, яка була останньою в роді). Рєпнін одружений був з онукою гетьмана Кирила Розумовського, і це зблизило його з українським шляхетством. У Полтаві скупчив він видатні культурні сили, серед яких були — 1. Котляревський, В. Тарновський, В. Лукашевич, С. Кочубей та П. Капніст. Рєпнін був у дружніх зв'язках із В. Полетикою, Г. Квіткою-Основ'яненком, П. Гулак-Артемовським, а шйніше — з Т. Шевченком. У 1818 році Рєпнін закликав дворян дбати за долю кріпаків, вживати заходів для піднесення їх добробуту, освіти; боровся проти жорстокостей панів. Він прагнув відновлення козацтва, і це зв'язувало його з поступовим суспільством України. 1822 року його коштом Д. Бантиш-Каменський видрукував двотомову "Историю Малой России" з багатьма докумеятами. Сучасники вважали Рєпніна за можливого кандидата на гетьманську булаву.**

Дуже цікаві деякі думки української інтелІҐЄнції. Року 1825 М. Маркевич писав російському поетові та революціонерові Рилєєву: "Ми не спустили з очей дій великих мужів України, і в багатьох серцях не ослабла давня сила почувань і відданости вітчизні; ви знайдете ще у вас живий дух Полуботка"."

У противагу реакції уряду, в українському суспільстві не вмирала вільна думка й ширилися опозиційні настрої, які шукали від

повідних форм; так народжувалися таємні товариства. Одними із перших таємних організацій 'були масонські льожі.

Масонські організації так званих "вільних мулярів" занесено до Росії наприкінці XVIII ст. із Швеції та Англії, але найбільше розвинулись вони в XIX ст. Спочатку завданням цих організацій було внутрішнє вдосконалення людини. Масони об'єднувалися в "льожі", які підлягали проводові обпасти, а ті — вищому проводові держави. Найвище стояв центральний провід. Члени поділялися на кілька ступенів, рангів, при чому тільки члени вищих рангів були втаємничені в дійсну мету організації. Члени льож не знали ближче завдань її і не мали права навіть признаватися стороннім людям у своїй приналежності до масонства.

В Україну масонство занесено з Росії та Польщі. Згодом до цієї організації стали входити українці, і льожі почали прибирати український характер. У XIX ст. масонська організація набуває політичного характеру. Для конспіраційних завдань вона була дуже зручна, бо в ній уже була вироблена дисципліна та звичка до конспірації.

У XIX ст. найбільше значення мала полтавська льожа під назвою "Любов до істини", заснована 1818 року. Членами її були 1. Котляревський, В. Тарновський, В. Лукашевич. Того ж року засновано льожу в Києві під назвою "Льожа об'єднання слов'ян". Основоположниками її були поляки: В. Росцішевський, X. Харлинський, П. Олізар — маршал шляхетства Київської губернії, а членами кн. С. Волконський, вчителі, лікарі, офіцери. Було серед них чимало українців. Року 1822 нараховувала ця льожа 70 членів. Існували льожі також у Житомирі, Крем'янці, Рафалівці, Вишнівці на Волині. Крем'янецька та Вишневецька льожі мали український характер, в інших переважали поляки."

Року 1822 почалося переслідування масонів, і вони вжили всіх заходів, щоб понищити компромітуючі джерела, свідоцтва про існування льож. Це було не тяжко зробити при конспіративності організації.

У 1820-их роках засновуються в Україні таємні політичні гуртки, які використовують досвід масонської організації. Першим —з 1819 року — значним політичним гуртком було Малоросійське Таємне Товариство, або Товариство Визволення України, яке складалося із значних дідичів Полтавщини. Головою його був повітовий маршал дворянства Василь Лукашевич, той, що 1812 року виголошував був

тост за Наполеона. Метою цього Товариства буле здобути незалежність України і злучити й з Польщею. Членами Товариства були: М. Репнів, С. Кочубей, В. Тарновський, Олексієв. Лукашевич уклав "Катехизис автономіста". Товариство вело широку пропаганду, мало зв'язки з Льожею Об'єднаних Слов'ян, із польським революційним товариством "Темпляри""

В той же час у Петербурзі засновано таємне товариство — Союз спасіння, або Товариство істинних і вірних синів вітчизни. Основоположником Союзу був полковник генерального штабу М. Муравйов, а членами офіцери-брати С. та М. Муравйови-Апостоли, унуки гетьмана Данила Апостола, князь С. Трубецькой, П. Пестель та інші. Союз мав за мету обмежити царський абсолютизм конституцією та зліквідувати кріпацтво. Року 1818-го Союз розпався, але в Москві засновано Союз Благоденствия. Він мав свою філію в Тульчині, на Поділлі, де був розташований Вятський піхотний полк, яким командував П. Пестель. Року 1820 в Петербурзі Союз поділився на дві частини: одні члени (серед них Пестель) стояли за республіку, інші — за конституційну монархію (Фонвізін, Якушкін та інші). Союз поділився на Північне Товариство і Південне Товариство.

Південне Товариство оформилося 1821 року. Головою його був обраний полковник П. Пестель, членами — офіцери полків, що стояли в Україні. Центр був у Тульчині. Незабаром, крім Тульчинської Управи, засновано ще дві: Кам'янську — на чолі ц був В. Давидов та князь С. Волконський (брат М. Рєпніна) — і Васильківську. на чолі її був підполковник С. Муравйов-Апостол. Серед членів Південного Товариства були переважно місцеві офіцери: брати — Сергій, Матвій та Іполіт Муравйов-Апостоли, М. Бестужев-Рюмін. Південне та Північне Товариства підтримували між собою зв'язки, спільно обговорювали тактику, хоч між ними помічалося значне розходження: Південне Товариство було радикальнішим, ніж Північне, що обмежувалося в своїх планах поваленням абсолютизму та встановленням конституційної монархії, але серед членів його була досить значна група республіканців. На чолі Північного Товариства стояв поет К. Рилєєв, особисто близький до багатьох українців, автор поем "Наливайко", "Войнаровський", "Палій" та низки інших творів з історії України. Серед членів цього Товариства були старшини Гвардійських полків: полковник Орлов, Поджіо, Каховський, Якубович, Вестужеви. Було також чимало невійськових: С. Трубецкой, князь Одоевський, барон Штейнґель, Завалишин, В. Кюхельбекер.

Loading...

 
 

Цікаве