WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Революційні рухи в Україні - Реферат

Революційні рухи в Україні - Реферат

Реферат на тему:

Революційні рухи в Україні

Реформа 1861 року не задовольнила селянство, зокрема українське. Негайно після проголошення маніфесту почалися знову заворушення у різних місцях України. У самому Бердичівському повіті Київської губернії відбулося 34 повстання. В Київській губернії повстало 12.000 селян, у Подільській — 80.000. Значні повстання були на Чернігівщині, Херсонщині, Катеринославщині. Вони не припинялися протягом кількох років і придушені були військовою силою. Багато селян заслано.'"

Не була задоволена й поступова інтелігенція. Вона уживала всіх заходів, щоб піднести освіту серед селянства, зробити звільнених кріпаків свідомими громадянами. Вся увага інтелігенції була звернута на видавання книжок для народу, підручників, а також — на заснування шкіл. Засновуваній й так звані "недільні школи", для дорослих. Багато студентів відмовлялося від кращої кар'єри і йшло

працювати на селі як учителі. Це був початок "ходження в народ", що набуло згодом масового характеру.

Не зважаючи на цілком мирні завдання, що їх ставили собі інтелігенти, вони викликали підозру збоку дідичів та царської адміністрації, зокрема на Правобережжі.

Змінилось і ставлення російської преси до українського питання. Спочатку російські журнали охоче друкували українські літературні твори, згодом же, коли українська література почала успішно розвиватись, російські публіцисти стали доводити, що української мови, культури і навіть національности немає, а самий український рух пояснювали польськими інтригами.

З другого боку в Україні ширилися революційні ідеї, що йшли з Росії і ще, поруч з мирним "просвітянством", знаходили послідовників, головно серед молоді. Року 1862-го в Петербурзі засновано товариство "Земля і Воля", метою якого було повалення царату, встановлення республіки, експропріяція поміщицьких земель і передача їх селянам. Ідеї "Землі і Волі" стали дуже популярними у всій мперії, захопили вони й Україну. Російський уряд відповідав на діяльність цього товариства репресіями, засланнями, стратами.

Становище загострилося ще більше у зв'язку з польським повстанням 1863-го року. Підготовляв його довгий час Центральний Національний Комітет, що мав тісні зв'язки з польською еміграцією в Західній Европі, головним чином у Парижі. Повстанці ставили метою звільнення Польщі з-під російської влади, відновлення Польської держави в межах 1772-го року, ліквідацію кріпацтва; земля мала перейти селянам, при чому за викуп землі мусіла платити держава; стани з їх привілеями мали бути скасовані.

Почавшись у січні 1863 року, до повстанців приєдналося чимало офіцерів російських полків, що були розквартировані у Польщі. Повстання перекинулося до Литви, Білоруси, Правобережної України. У Києві зорганізовано комітет, до якого вступило чимало студентів Київського університету. "Земля і Воля" розсилала революційні відозви, з закликами підтримати повстання. Герцен у "Колоколі" закликав допомагати полякам. Проте, сили повстанців були малі — не більше як 20.000 зле озброєних осіб, і російська армія легко їх розбила. Кари повстанцям були значно суворіші, ніж у 1831-му році. Було багато їх страчено, заслано на Сибір.'"

У 50—60-их роках на Правобережній Україні, під впливом революційних ідей, що приходили з Заходу, серед польської молоді, переважно шляхетського походження, виник культурний рух, так зване "хлопоманство". "Хлопомани" прагнули демократизації суспільних відносин, активного служіння народові, скасування кріпац

тва. Вони не поділяли ідей повстанців 1863 року, вважаючи, що їх місце не в польському таборі, а з українським народом.

Група "хлопоманів" на чолі із студентом Київського університету Володимиром Антоновичем проголосила себе українцями, виступила з польської організації і спільно із студентами з Лівобережної України заснувала. "Громаду". Поляки затаврували цю групу як "зрадників". На це Антонович відповів "Сповіддю", яку надруковано в "Основі". Він писав, що для шляхтичів-поляків е два шляхи: перший — повернутися до українського народу, працею якого жили їхні предки, платячи за це йому презирством та зневагою його релігії, і другий шлях — залишитися зайдами-паразитами, ворогами національного розвитку українського народу. Антонович обрав перший шлях: він повертається до віри предків ((православ'я) і працюватиме для добра свого народу. За ним пішли поляки, які відіграли велику ролю в українському відродженні: Кость Михальчук — філолог, Борис Познанський — етнограф, Тадей Рильський — економіст (батько поета Максима). Сам В. Антонович став у майбутньому видатним істориком України, основоположником історичної школи.'^

Культурно-просвітня діяльність "народників" і "хлопоманів" викликала обвинувачення їх російськими реакційними публіцистами у політичних зв'язках з польськими повстанцями. Почалися знову арешти і заслання видатних українських діячів, усунення з державних посад українців-службовців. Доба репресій завершилась 1863 року таємним обіжником міністра внутрішніх справ Валуєва, яким заборонялося друкувати книжки українською мовою, бо такої мови, мовляв "не було, немає й бути не може".'"

Це було страшним ударом для українського руху. Під впливом загальної реакції чимало українців відійшло від руху, інші стали приховувати свої національні симпатії, небезпечні в загальній ситуації, знаходилися й такі, ще перекидалися на бік реакційних кіл, доводячи, що український народ не потребує власної школи, мови та літератури і цілком задовольняється російською культурою. Таких людей стали називати "москвофілами". Але й в найтяжчі часи реакції з честю тримали український прапор такі люди, як — В. Тарновський, Г. ґалаґан, Є. Милорадович-Скоропадська та інші.

Український рух, залежно від загальних обставин, обмежувався плеканням української культури та впорядковуванням соціяльних і економічних відносин. Велике значення мала культурницька праця української інтелігенції.

В 1860-их роках у Києві оформилася так звана "Стара Громада^, членами якої були переважно колишні студенти, що заснували пріі Київському університеті "Громаду". В міру того, як вони закінчували університет, їх заступали в "Громаді" нові студенти. У 1870-их роках до "Старої Громади" належали переважно члени, що були приятелями ще в студентські роки. Очолював це товариство В. Антонович, а входили до нього: Б. Познанський, М. Зібер, М. Драгоманов, П. Житецький, О. Кістяковський, П. Чубинський, Т. Рильський, М. Михальчук, М. Старицький, О. Русов, Ф. Вовк, 1. Лучицький, О. Кониський, М. Лисенко та інші.

За прикладом Київської "Старої Громади" стали засновуватись громади в інших містах: Полтаві, Чернігові, Одесі, Харкові, Петербурзі. Громада ширили в народі національну свідомість, впливали на пресу, школи. У 1874-му році "Стара Громада" придбала газету "Києвский Телеграф" і почала друкувати твори своїх членів.

На початку 1870-их років у загальній політиці російського уряду почалася деяка зміна: суворий режим 1860-их років трохи пом'якшав — і український рух оживився з новою силою. Отже, мав рацію М. Костомаров, який писав московському слов'янофілові Аксакову: "Иа дні душіт кожного думаючого й недурного українця сплять Виговський, Дорошенко й Мазепа — і прокинуться, коли настане слушний час." І дійсно, як тільки з'являлась нагода — збиралися українські діячі і український рух оживав. Дуже важливе те, що з бігом часу до українського руху приєднувалося щораз більше нових людей, зокрема селян. Це свідчить про те, що з шляхетського, яким він був на печатку XIX ст., цей рух ставав всенароднім.

На початку 1870-их років Київ став культурною столицею України, де скупчувалися інтелектуальні сили. В 1874 році з "Старої Громади" вийшла ініціятива заснувати українське наукове товариство під назвою "Південно-Західній Відділ Російського Географічного Товариства". Воно повело інтенсивну працю над вивченням України, її етнографії, історії, мови, економіки. Наслідком цієї праці була серія капітальних видань: "Исторические песни малорусского народа" В. Антоновича та М. Драгоманова, збірка казок М. Драгоманова, чумацькі пісні Рудченка, монументальна праця П. Чубинського з етнографії Правобережної України тощо. Ці праці здивували науковий світ своєю солідністю та розмахом. Одночасно в Києві надруковано чимало популярних книжок з історії України.

"Стара Громада" мала постійний контакт із Галичиною та Буковиною і в своїх політичних поглядах схилялася до федерації всіх українських земель у союзі з Росією. У цьому відношенні "Стара

Громада" була пов'язана з традицією Кирило-Методіївського Братства та Товариством Об'єднаних Слов'ян.'^

Величезне значення мав ПІ Археологічний З'їзд у Києві 1875 року. Влаштовувало цей з'їзд Московське Археологічне Товариство під головуванням відомого археолога графа О. Уварова, але до його організації притягнено місцевих учених. На з'їзді була багата виставка української археології, влаштована В. Антоновичем, а також виставка українських мап та гравюр. В з'їзді взяли участь 86 професорів та археологів Києва і 35 з інших міст України. "Третій Археологічний З'їзд був святом української археології. Вона здобула загальносвітове визнання", — пише П. Курінний.'"

Таким чином, Україна в середині 1870-их років мала значні наукові досягнення, які поставили її в ряд із передовими країнами світу. До наукових досягнень треба додати й досягнення в галузі мистецтва. Талановитий композитор М. Лисенко, що обробляв українську народну музику, створив перші українські опери "Чорноморці" та "Різдвяна ніч", які справили глибоке враження, а вистава його "Різдвяної ночі" в Києві була великим тріюмфом.

Більшість членів "Старої Громади" ставилася з резервою до російських революційних партій: їх відштовхував державний централізм цих партій, байдужість, а часто й ворожість до українського національного руху та нахил до тероризму. На цьому грунті почалися розходження між старшими членами ^Громади" і молодшими, які прагнули радикальніших політичних заходів і засуджували "культурництво" "Громади". Представниками цього ідейного розколу були з одного боку В. Антонович, а з другого — М. Драгоманов, який виступав проти перецініовання національного питання; українство, на його думку, повинно було бути соціялістичним, і він настоював на союзі з соціялістичними російськими течіями.'"

1875 року звільнено з Київського університету доцента М. Драгоманова, одного з найвпливовіших членів "Старої Громади". Історик за фахом, він був талановитим публіцистом і користався популярністю і в Україні, і в Росії. За своїми політичними поглядами Драгоманов був послідовником кирило-методіївців і прагнув федералізму, пов'язуючи його з демократизмом західньоевропейського типу.

Після звільнення Драгоманова з університету "Стара Громада" власним коштом делегувала його за кордон. Драгоманов оселився в Женеві, де заснував журнал "Громаду" і почав видавати книжки

українською, російською та західньоевропейськими мовами. Співробітниками його були — М. Зібер, що на знак протесту проти звільнення Драгоманова відмовився від катедри в Київському університеті; С. Подолинський; Ф. Вовк, професор Київського університету, примушений покинути його в 1879 році; Я. Шульгин, М. Павлик, галицький учений.

Loading...

 
 

Цікаве