WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Західна Україна під окупацією Австрії - Реферат

Західна Україна під окупацією Австрії - Реферат

Того ж 1848 року в червні у Львові скликано Собор руських (себто українських) вчених, який накреслив широку програму організації української науки. Він домагався повного відокремлення українського народу від польського та російського і створення єдиної української наукової мови, єдиної граматики та правопису. Австрійський уряд дав дозвіл на заснування у Львівському університеті катедри української мови та літератури.

З цих широких плянів зреалізовано дуже мало. Року 1849 австрійський уряд, з допомогою російських військ, придушив повстання, скасував конституцію і поновив абсолютистський лад. Однак, внаслідок скасування кріпацтва, в Галичині з'явилося 375.000 вільних селянських господарств. Викуп дідичам за землю платила держава, а селяни повертали їй викупні гроші протягом 50-ти років.'"

Року 1849 розв'язано Державний Сойм і Головну Руську Раду. Поляки, під проводом намісника гр. Голуховського, фактично забрали всю адміністрацію в Галичині до своїх рук. Серед українців почалося розчарування. Вони опинилися між двома впливами: австрійці хотіли накинути їм латинську абетку, а з другого боку ширилася російська пропаганда за єдність галицьких українців із росіянами. Значна частина старшої віком галицької інтелігенції почала схилятися до "панрусизму", вносячи цим ослаблення серед українських патріотів. Так зародилася москвофільство, основу для якого давало переконання в силі Росії та бажанні її об'єднати всі слов'янські народи.

Року 1861 проголошено в Австрії нову конституцію, яка дала Галичині автономію з власним сеймом. 1861 року на цей сойм українці вислали 49 послів із загальної кількости 150. З роками це співвідношення ще погіршало: року 1877 було українських послів 14, а 1883-го — тільки II. Причиною цього були нові виборчі правила, за якими перевагу дістали великі землевласники, себто поляки, а українці були переважно селяни. Ще гірше становище було у віденському парляменті. Поволі вся місцева адміністрація, суд, самоуправління опинилися в польських руках. Урядовою мовою стала, замість німецької, польська. Львівський університет був спольонізований; школи перейшли під керівництво Польської Крайової Шкільної Ради. Лише невелика кількість середніх та фахових шкіл залишилася українськими."*

Провід в економічному житті належав польській шляхті. Знесення панщини не підірвало її могутність. Занепадали дрібні землевласники,, але зростали польські лятифундії. 1820 року в Галичині було 8.500 великих маєтків із 683-ма моргами землі пересічно в кожному. 1859 року було 4.500 маєтків, але з наділом пересічно в 1.185 моргів. Року 1880 було 2.086 великих маєтків, але пересічно маєток мав 2.400 моргів. Одночасно погіршувалося становище селян. 1820 року, до ліквідації панщини, селянин мав пересічно 15 моргів, року 1859 — 9,5, року 1880 — 5,5, а року 1900 — 4,5 морга. Селяни примушені були шукати заробітків переважно у дідичів, і потрапляли знову в залежність від них.

Міста набули польського характеру, і державна та крайова допомога підтримувала розвиток польської культури та науки.

Придушення російським військом польського повстання 1863 року загострило відносини між поляками та українцями. Провід у культурному та національному житті українців належав інтелігенції духовного походження, головним чином священикам-уніятам. які купчилися біля "Святого Юра" у Львові, де була резиденція митрополита. Осередком духовної інтелігенції, її проводом і протектором був митрополит, і всю національну справу ця духовна верства брала, як обрядово-церковну, вбачаючи в церковній організації єдину оборону проти польського наступу. Головна увага духо венства була присвячена боротьбі проти латинізації церковного обряду, але, шукаючи зразків у Православній Церкві, воно підпадало під російський вплив. Ця консервативна інтелігенція ставилася до української мови як до мови неписьменного селянства, ойе

рігала церковно-слов янську мову — і знову потрапляла під російський вплив. Група консерваторів тримала в своїх руках три установи: Ставропігіяльмій Інститут, Народний Дім, заснований у Львові в 1850-их роках, і "Галицько-Руську Матицю", як називали товариство для видавничої і взагалі просвітньої справи, засноване у Львові 1848 року. За перші роки видало воно понад 80 книжок. Довгий час консервативний табір сподівався підтримки австрійського уряду, але, розчарувавшись у ньому, поділився на дві групи: москвофільську, що всі надії покладала на допомогу від Росії та прагнула едности з російським народом, і другу групу, що намагалась порозумітися з поляками.

Позицію москвофілів зміцнювали факти зовнішньої історії: року 1831 російський уряд розгромив перше польське повстання, а року 1868 — друге польське повстання. Створювалося враження про велику, непереможну силу Росії, поруч із Австрією, яка схилялась до занепаду. Року 1865-1866 Австрія у війні з Прусією зазнала тяжкої поразки. Підкорені їй народи одержали широку автономію, а сама Австрія стала "двоєдиною" монархією — Австро-Угорщиною, яку об'єднувала особа монарха. Кожна країна мала окремі парляменти: Австрія — у Відні, Угорщина — в Будапешті. Міністерства, крім деяких (зовнішніх справ, військових справ та фінансів) були також окремі. Серед українців ширилися чутки, що Галичина перейде під владу Росії, і це ще більше підносило авторитет Росії та віру в її непереможність.

Року 1866 орган українських консерваторів "Слово" заявив, що жадних українців не існує, е єдиний великий російський народ від Карпат до Камчатки і єдина російська мова, а тому не варто творити українську літературу. Табір москвофілів зростав, охоплюючи інтелігенцію Галичини, Буковини, Закарпаття; до нього переходили діячі, які 1848 року з захопленням працювали над творенням української літератури. До цих діячів належав і член "Трійці" Я. Головацький, який 1848 року був професором української літератури та мови у Львівському університеті. Він переїхав 1367 року до Росії, де дістав посаду голови Археографічної Комісії у Вільні. Коли російський уряд в боротьбі проти поляків закликав священиків і вчителів-галичан переходити до Холмщини, на цей заклик відгукнулися сотні галичан. Це зміцнило москвофільські настрої в Галичині й ослабило місцеві культурні сили.'"

Проти консервативно-москвофільського табору старої інтелігенції виступила молодша віком група діячів, які називали себе "народовцями". Ця група складалася з учителів, письменників, правників, студентів. Вони продовжували діяльність Маркіяна Шашкевича, засновували часописи ("Мета", "Всчерниці>, "Нива^, Русалка"), які мали успіх серед молоді, але за браком коштів існували недовгий час. Представниками народовецького руху були В. Шашкевпч, К. Климович, Ф. Заревич та інші. Народовці за зразком Київської Старої Громади організували у Львівському університеті та в середніх школах свої громади, які збирали бібліотечки, передплачували журнали, влаштовували концерти тощо. Ці громади були таємними організаціями.

Коли в Наддніпрянській Україні заборонено друкувати книжки українською мовою, деякі письменники та вчені, як В. Антонович, Марко Вовчок, 1. Нечуй-Левицький, П. Куліш, О. Кониський, стали надсилати свої твори, здебільшого під псевдонімами, до Галичини і допомагали народовцям матеріяльно. З допомогою наддніпрянців засновано у Львові місячник "Правду", що протягом довгого часу була органом всеукраїнського єднання. "Кобзар" Шевченка став для галицьких українців священною книгою, а Україна — священною землею. "Кохаються в пам'ятках козацької слави", — характеризував народовецький рух М. Грушевський.

У 1860-их роках народовці почали засновувати нові товариства: року 1861 "Руську Бесіду" у Львові, року 1868 — "Просвіту", року 1873 — Товариство імени Швченка, з 1893 року це Товариство. створене для сприяння розвиткові письменства, перетворилося в наукову установу. Значну суму — 9.000 Гульденів — дала Є. Милорадович, нар. Скоропадська, на придбання друкарні для Товариства ім. Шевченка. Були й інші жертводавці з Наддніпрянської України: О. Кониський у своєму заповіті відписав Товариству Шевченка своє майно; допомагали — Є. Чикаленко, В. Семиренко. Взагалі вплив наддніпрянських українців був дуже значний; зокрема великий вплив мав М. Драгоманов. Наддніпрянці допомагали галичанам вийги з вузького провінціялізму і привчали почувати себе частиною великого українського народу. Це було конче потрібно, бо поволі народовецький напрям утрачав свій колишній характер. Переважно представники духовенства та дрібної буржуазії, були настроєні занадто льояльно супроти австрійського уряду, провідники народовецького руху не вияснювали народові основ конституційного життя ані засад економічної та соціяльної науки, — писав 1. Франко, — і український народ, живучи в конституційній державі, був переконаний, що "цісар. . . може все зробити, і що від його волі все залежить". Серед народу байдужість до парляментської політики дійшла до того, що 1879 року галицькі українці провели до сойму тільки двох кандидатів!

На початку 1880-их років у Галичині почалося пожвавлення. У 1880 році народовці заснували часопис "Діло", присвячений галицьким справам. Редактором його був В. Барвінський, видатний громадський діяч. Саме тоді в Галичині зростав вплив М. Дратоманова, який закликав народ до активної праці, до освіти. Під його впливом були видатні діячі — 1. Франко та М. Павлик. На народніх вічах обговорювано проблеми політичного та суспільно-економічного життя. Року 1885 народовці створили політичне товариство "Народня Рада", яке ставило завданням продовжувати справу Головної Руської Ради 1848 року й добиватися поділу Галичини на польську та українську частину.

Loading...

 
 

Цікаве